Четвертий етап, який передбачає організацію контролю та надання допомоги в реалізації поставлених задач, є безперервним.

Даний етап покликаний сприяти національним зусиллям за рішенням узгоджених завдань військового будівництва, а також полегшити реалізацію спільних програм нарощення коаліційних військових можливостей у відповідності із цільовими пакетами необхідних сил і засобів. З урахуванням того,  що багато напрямків військового планування передбачають по своїй лінії надання допомоги країнам-учасницям у виконанні отриманих завдань, додаткові заходи в рамках описуваної функції призначені для зміцнення національних і колективних зусиль у цій галузі.
    У своїй діяльності центральні органи військового планування зосереджені насамперед на поповненні найбільш важливих дефіцитних ресурсів, заохочуючи розширення національних вкладів у вдосконалення коаліційного військового потенціалу, а також підтримуючи багатонаціональні проекти та колективні програми (що фінансуються з коаліційного бюджету), спрямовані на формування необхідних альянсу військових можливостей. Крім того, цей етап має на меті полегшити розробку та впровадження загальних стандартів для підвищення ефективності рівня оперативної сумісності національних збройних сил.
    Виділення союзниками своїх ресурсів для формування коаліційних військових можливостей вимагає налагодження безперервного контролю за виконанням узгоджених планів військового будівництва. Виконавча робоча група визначає конкретні військові програми держав – членів Альянсу, які підлягають ретельній перевірці. В рамках реалізації цього рішення відділ військового планування проводить детальний аналіз діяльності національних структур з розвитку сил та засобів в інтересах формування військового потенціалу  НАТО. За підсумками даної роботи готуються пропозиції щодо уточнення завдань і/або прийняттю додаткових заходів, направлених на усунення виявлених недоліків і забезпечення виконання цільових пакетів.
    Реалізація запропонованих заходів, що знаходяться в компетенції органів НАТО, забезпечується задіянням внутрішніх механізмів координації коаліційної діяльності. При цьому призначається відповідальний орган, який надає необхідне сприяння зазначеній країні у виправленні критичній ситуації і виявляє основні проблеми з метою вживання додаткових заходів. Вироблені пропозиції, що вимагають рішень національних урядів про використання власних ресурсів, разом з рекомендаціями по їх здійсненню представляються на розгляд комітетів і робочих органів НАТО, відповідальних за різні галузі військового планування.
    Дані структури надають сприяння державам – членам альянсу в налагодженні співпраці з союзниками для розвитку спільного військового потенціалу, особливо в тих випадках, коли необхідні можливості перевищують ресурси окремих країн. З метою спрощення умов виконання цієї функції визначаються загальні рамки питань, які належить вирішувати в ході контактів з національними представниками. Після призначення контролюючому органу доручається досліджувати проблемну ситуацію і відповідно до отриманих повноважень сприяти вирішенню завдань військового будівництва. Контролююча структура інформує зацікавлені робочі органи і комітети НАТО про запити проблемних держав і результат вжитих заходів. При цьому національні уряди зберігають самостійність у прийнятті рішень про приєднання до міжнародних ініціатив, виборі умов участі в багатонаціональних проектах і визначенні курсу акцій, що випускаються для реалізації проектів.
    Крім того, відділ військового планування забезпечує консультування державних органів військового керівництва з усіх питань розвитку військових можливостей.
    Виконавча робоча група регулярно інформує Раду НАТО, Комітет оборонного планування, Група ядерного планування та міністрів оборони про вжиті заходи і досягнуті результати у поповненні дефіцитних ресурсів, що дозволяє на високому політичному рівні полегшити вироблення додаткових вказівок, спрямованих на оперативне усунення недоліків.
    На заключному етапі ПОПН (процесу оборонного планування НАТО) результати виконаної роботи кожні два роки відбиваються в підсумковій доповіді «Огляд військових можливостей НАТО», в якому оцінюється ступінь реалізації установок «Політичної директиви НАТО» щодо вдосконалення військового потенціалу Альянсу. Одночасно в ході даного етапу оцінюються зусилля держав-учасниць у сфері оборонного будівництва та розробляються рекомендації щодо подальшого підвищенню  ефективності процесу оборонного планування.
    Підготовка підсумкової доповіді починається з розробки документа «Аналіз воєнних можливостей НАТО». В рамках цього процесу виконавча робоча група направляє всім членам альянсу запит про надання поточної інформації, яка характеризує стан їх ЗС і можності щодо участі у формуванні коаліційного військового потенціалу.
    Експертизу доповідей країн-учасниць про стан національних збройних сил проводить Військовий комітет НАТО, який, ґрунтуючись на висновках стратегічних командувань, дає свою оцінку впливу військово-політичної обстановки в світі на безпеку Північноатлантичного союзу і робить висновок про спроможність альянсу протидіяти існуючим загрозам відповідно до положень «Політичної директиви НАТО» і «Рівня амбіцій НАТО».
    Важливу роль в розгляді отриманих від союзників відомостей грає також Головний комітет по ресурсах, який спільно з відділом воєнного планування проводить аналіз військових можливостей країн-учасниць. Такий аналіз містить характеристику військово-політичного курсу членів Альянсу, оцінку стану  і оснащеності збройних сил і їх здатність брати участь у всіх потенційних операціях і місіях альянсу, а також опис оборонних ресурсів, які можуть бути виділені для виконання планів коаліційного військового будівництва .
    Дані матеріали, а також висновки стратегічних командувань про ступінь готовності союзників сприяти  реалізації вимог «Рівня амбіцій НАТО» використовуються відділом військового планування в узагальненому аналітичному документі, який містить комплексну оцінку стану національних збройних сил та ефективність вжитих заходів щодо вдосконалення військового потенціалу блоку.
Проект цього документа, в частині, що стосується національних характеристик, направляється країнам-учасницям для організації обговорення між державними урядами та відділом військового планування. У ході спільної роботи над проектом підтверджується достовірність представлених відомостей, роз’яснює проблемні питання, а також збирається додаткова інформація в інтересах завершення роботи над документом. В залежності від побажань зацікавленої країни і вимог відділу військового планування процес розгляду оцінного проекту може проходити в приміщенні національного уряду, штаб-квартирі НАТО або з використанням сучасних засобів телекомунікацій (в режимі телеконференцій). Після проведення цих двосторонніх зустрічей проект доопрацьовується виконавчої робочою групою і представляється для схвалення країнами-учасницями на різноманітних рівнях.
    З урахуванням узгоджених оцінок виконавча робоча група підготовлює  «Огляд військових можливостей НАТО», в якому на основі аналізу загроз безпеці країн альянсу висвітлюються  індивідуальні та спільні зусилля з розвитку коаліційного військового потенціалу в інтересах досягнення «Рівня амбіцій НАТО». Одночасно в огляді пропонуються різні варіанти нейтралізації можливих негативних наслідків невиконання країнами-учасницями завдань військового будівництва.
    Подібні пропозиції передбачають наступне: використання ресурсів альянсу або розвинених держав, скорочення цивільних активів, перегляд національних програм військового будівництва в інтересах поповнення дефіцитних сил і засобів. Крім того, документ розкриває механізми здійснення зворотного зв’язку з країнами-учасницями і забезпечує перехід до наступного циклу воєнного планування.
    Погоджений «Огляд військових можливостей НАТО» з оцінками надходить міністрам оборони для схвалення.
    У проміжні роки виконавча робоча група розробляє документ «Прогрес військових можливостей НАТО », зосереджуючись на розвитку найбільш затребуваних військових ресурсів. Крім того, цей документ забезпечує зворотній зв’язок з країнами-учасницями і містить директивні вказівки для здійснення процесу військового планування і пов’язаних з ним дій. Він затверджується міністрами оборони країн альянсу і грунтується на інформації, підготовленій структурами оборонного планування та іншими органами НАТО, що забезпечують формування коаліційного військового потенціалу.
    На додаток до встановленого порядку надання поточної інформації про національні плани військового будівництва країни-учасниці зобов’язані завчасно повідомляти союзників про будь-які істотні зміни в структурі своїх збройних сил, не чекаючи затвердження розроблених проектів.
Закладені в ПОПН можливості генерування ідей, щодо зміцнення воєнного потенціалу Альянсу та його членів, на етапі практичної реалізації узгодженого курсу військового будівництва деталізуються в спеціальних програмах розвитку сил і засобів збройної боротьби.
    Зокрема, на Празькому саміті НАТО (2002) були прийняті «Празькі зобов’язання в галузі оборонних можливостей», які визначили спеціалізації окремих країн в конкретних областях військового будівництва блоку.
    У подальшому керівництвом  організації було взято курс на підвищення спільних військових можливостей, що знайшло своє відображення в численних цільових проектах реформування коаліційних збройних сил.
    У відповідності з даним курсом на Ризькому саміті альянсу в 2006 році був затверджений новий програмний документ – «Всеохоплююча політична директива НАТО», – що визначає перспективи реформування об’єднаних збройних сил блоку на наступні 10-15 років. Згідно з ним воєнне будівництво альянсу спрямоване на розвиток його можливостей для швидкого розгортання угруповань військ (сил), підвищення стійкості управління і зв’язку, досягнення необхідного рівня оперативної сумісності формувань ЗС всіх країн – учасниць операції, забезпечення здатності автономно вести бойові дії на віддалених ТВД.
    З метою вдосконалення потенціалу блоку щодо забезпечення колективної оборони та ефективного реагування на кризові ситуації у будь-якому регіоні світу керівництво НАТО підготувало пакет пропозицій щодо трансформації військової складової організації. При цьому основні зусилля намічено зосередити  на наступних напрямках військового будівництва:
    оптимізація існуючої структури органів управління ОЗС НАТО;
    підвищення рівня бойової готовності та укомплектованості національних і коаліційних військ (сил) альянсу, нарощування їх експедиційних можливостей;
    закріплення провідних позицій країн блоку в сфері високих технологій і інформаційного забезпечення.
    В умовах триваючого фінансово-економічної кризи керівництво Північноатлантичного союзу віддає перевагу тим програмам перебудови системи кризового реагування, які забезпечують раціональне витрачання виділених ресурсів і дозволяють забезпечити військово-технічну перевагу над ймовірним противником.
    Зокрема, затверджений в листопаді 2010 року «Перелік першочергових потреб НАТО» в якості пріоритетних напрямків підвищення військових можливостей блоку передбачає:
    створення нових інтегрованих автоматизованих систем управління, зв’язку і розвідки;     нарощування експедиційних можливостей об’єднаних сил НАТО;
    формування протиракетного потенціалу;
    підвищення ефективності  рівня захисту інформаційної інфраструктури;
    поліпшення технічної оснащеності збройних сил за рахунок широкого застосування високоточного озброєння;
    впровадження сучасних підходів до матеріально-технічного забезпечення військ (сил).
    Ключову роль у вирішенні цих завдань відіграє командування стратегічних досліджень  НАТО, на яку покладено відповідальність за розробку пропозицій з планування заходів військового будівництва та координацію діяльності країн-учасниць по реалізації запланованих проектів. Важливе місце в забезпеченні процесу військового будівництва займають щорічні конференції керівного складу і фахівців у галузі військового планування, які проводяться командуванням стратегічних досліджень. Їх рекомендації враховуються робочими органами Північноатлантичного союзу при підготовці відповідних документів з питань вдосконалення військового потенціалу блоку.
    У цілому система планування військового будівництва, що склалася в НАТО забезпечує послідовне вирішення завдань підвищення ефективності силового реагування на загрози безпеки альянсу з урахуванням реальних можливостей країн-учасниць. У той же час західноєвропейські експерти відзначають громіздкість процедур вироблення пропозицій щодо розвитку військової складової Північноатлантичного союзу і надмірну складність механізмів забезпечення їх реалізації.

    В. Олевський