Територіальні суперечки в Південно-Китайському морі, які від травня не вщухають між Китаєм і В’єтнамом, не лише підштовхнули регіон до можливості збройного конфлікту, але поставили перед великою дилемою США, які виступають гарантом миру в Південно-Східній Азії.

На поверхні виглядає, що чвара між Китаєм і В’єтнамом спалахнула довкола природних ресурсів у зонах, на які претендують обидві країни.

Коли державна компанія PetroVietnam проводила сейсмічні дослідження в спірних районах Південно-Китайського моря, китайські військові кораблі пошкодили обладнання в’єтнамських суден. У відповідь В’єтнам провів п’ятиденні морські маневри зі стрільбами бойовими снарядами, щоб кинути виклик Китаю.

Однак по суті, суперечка довкола Південно-Китайського моря торкається набагато глибшої проблеми: чи має дедалі потужніший Китай дотримуватися міжнародного права.

Реакція Вашингтону на загострення в Південно-Китайському морі була навмисне нейтральна: США закликали до стриманості і мирного врегулювання проблеми.

Але за цими дипломатичними заявами криється той факт, що Америка постала перед серйозним викликом у регіоні і змушена дуже обережно балансувати.

Дипломатичні маневрування

На відміну від переконань численних прихильників теорій змови в Пекіні, Вашингтон не ставить собі за мету використовувати сусідні з Китаєм країни на кшталт В’єтнаму для стримування Китаю і не планує підтримувати чиїсь територіальні претензії.

США переймаються насамперед тим, аби суперечка довкола територіальних вод була вирішена на основі міжнародного права – в цьому випадку, Конвенції ООН з морського права (яку, до речі, самі США не підписали). Тому США будуть проти застосування сили будь-якої зі сторін конфлікту. Від цієї позиції виграють Філіппіни і Малайзія, які мають сильніші правові обґрунтування своїх претензій, тоді як і Китай, і В’єтнам з точки зору права мають слабші позиції.

По-друге, через те, що Південно-Китайське море є важливим морським маршрутом, Вашингтон прагне зробити все можливе, аби не допустити перешкоджання свободі морської навігації через територіальні претензії будь-якої з країн регіону.

По-третє, зростання впливу та економічної потуги Китаю не повинно порушити регіонального балансу, а понадто – зменшити вплив США. Тому поставивши свій дипломатичний престиж і військову міць на захист країн Південно-Східної Азії, які заслабкі для того, щоб оскаржувати претензії Китаю в Південно-Китайському морі, Сполучені Штати можуть підтримати баланс впливу в тому регіоні.

Обережність США

Але досягаючи цих стратегічних цілей, США мають діяти надзвичайно тактовно. Хоча Сполучені Штати не хотіли б, аби Китай подолав своїх слабших сусідів у суперечці за морські кордони в Південно-Китайському морі, вони не мають жоднісінького бажання ставати на чийсь бік чи створювати ілюзію, що вони когось беззастережно підтримують.

Як стримати Китай, з одного боку, і без потреби не антагонізувати ту країну, з іншого, – ось у чому нині полягає дилема США. Досі країні вдавалося не приставати на чийсь бік і наполягати на мирному врегулюванні суперечки.

Відносна стриманість Китаю перед лицем в’єтнамських морських маневрів є наслідком того, що Пекін чудово усвідомлює, наскільки пильно до його дій придивляються у Вашингтоні.

Але враховуючи загальний “голод на ресурси” в регіоні, Вашингтонові буде дедалі важче забезпечувати мирне врегулювання диспуту за морські кордони в Південно-Китайському морі.