Місце артилерії на українському полі бою

З огляду на бурхливий розвиток ударних дронів час від часу порушується питання актуальності артилерії в сучасній війні. Проте попри всі свої можливості дрони, принаймні наразі, не здатні повністю замінити артилерію, а існують паралельно, доповнюючи один одного. Питання реактивної артилерії в цьому матеріалі не розглядатиметься, оскільки це окрема ніша, хоча й вона не втратила своєї актуальності.

Що можуть дрони, або «охолодження» дронової лихоманки

Українські військові на тактичному рівні використовують здебільшого три типи ударних дронів: FPV-камікадзе, важкі дрони-бомбардувальники та «скиди» з комерційних дронів (і рідше — FPV-бомбардувальників). Крім того, деякі підрозділи застосовують FPV-дрони літакового типу, однак їх небагато порівняно з іншими. Повноцінні баражуючі боєприпаси на кшталт «Булави», RAM або Switchblade залишаються прерогативою не лінійних підрозділів, а спеціальних — тих, що полюють на високопріоритетні цілі в тактичному тилу ворога.

FPV-камікадзе стали одним із головних засобів ураження техніки, проте їхня ефективність у реальних умовах бою значно нижча за ідеалізовану формулу «один удар — одне знищення», яку часто просувають виробники. Ці дрони досі страждають від значної кількості «заводського браку», зумовленого постійною потребою в кастомізації для адаптації до умов поля бою. Цю проблему частково можна вирішити запровадженням «заводської» бойової частини з надійною та безпечною системою ініціації.

За словами Роберта Бровді, командира підрозділу «Птахи Мадяра», ефективність використання FPV-дронів у різних частинах коливається від 20 до 40%.

«Я не кажу про випадки, коли дрон долетів і вразив щось незрозуміле. Тільки коли долетів, уразив ціль, і це зафіксовано, можна вносити у статистику. Може не спрацювати електроніка — дрон не вибухне, ще в дорозі може здетонувати. Чималий відсоток апаратів ворог придушує засобами РЕБ, частину збивають стрілецькою зброєю. Тому ККД дрона у ЗСУ і у росіян — 20–40%».

Втім, далеко не кожне ураження призводить до значних пошкоджень техніки чи укріплень. Іноді для знищення однієї одиниці техніки потрібно декілька, а то й десяток успішних влучань.

При ураженні піхоти типові FPV-дрони через обмежену вагу бойової частини не здатні ефективно вразити розосереджену групу — вони змушені полювати на окремі цілі. До того ж, часто бойова частина FPV-дрона є адаптованою кумулятивною гранатою ПГ-7, яка не пристосована для ураження піхоти.

Якщо ж дрон і несе уламково-фугасний заряд, то він зазвичай має неоптимальну конструкцію, яка обмежує ефективну дальність ураження. Існують як «правильні» протипіхотні бойові частини, так і дрони з повітряним підривом, однак їх дуже мало в загальному обсязі.

Крім того, серйозним недоліком FPV-дронів залишається майже повсюдне використання аналогового зв’язку, який обмежує кількість дронів, що можуть одночасно працювати на одній ділянці фронту, через перевантаження частот. Часом підрозділам доводиться домовлятися між собою і, так би мовити, ставати в чергу.

Важкі дрони-бомбардувальники використовуються переважно вночі — для ураження техніки в польових укриттях, укриттів і укріплень із живою силою, а також для дистанційного мінування. Зазвичай ураження здійснюється в тактичному тилу ворога. Відомі випадки, коли такі дрони уражали техніку на відстані 60 км від лінії бойового зіткнення (ЛБЗ). Однак із нарощенням кількості дронів у військах їх також почали активно використовувати безпосередньо для відбиття штурмів.

Недоліком таких дронів є те, що вони повільні, помітні, особливо в тепловізорі вночі й оперують на невеликих висотах. Це робить їх вразливими навіть для стрілецької зброї, з якої їх не раз збивали. Втім у досвідчених операторів важкий дрон-бомбардувальник може прожити 70 чи навіть 100 вильотів. Навіть попри значну вартість близько 20 тисяч доларів це робить вартість одного успішного ураження досить низькою.

«Скиди» з дронів типу Mavic є одним з основних засобів знищення піхоти на лінії бойового зіткнення та поблизу неї. Деякі українські підрозділи зазначають, що найбільших втрат зазнають саме від цього типу дронів, а не від FPV. Водночас витрати мавіків дуже високі: у невдалий день на рівні бригади можна втратити десятки одиниць. Крім того, ефективна дальність такого засобу ураження обмежена, що змушує операторів БПЛА діяти поблизу ЛБЗ, наражаючи себе на додаткову небезпеку.

Загалом дрони вразливі до засобів РЕБ, чутливі до погодних умов та рельєфу місцевості. Але вони зайняли нішу дешевого й масового високоточного засобу ураження і принаймні зрівнялися з часткою уражень артилерії. За іншими оцінками, у 2024 році вони знищили 65% російських солдатів та 75% ворожої техніки.

Що може артилерія, чого не можуть дрони

Головна перевага артилерії над дронами в умовах сучасної війни — це можливість здійснити більшу кількість пострілів/уражень за одиницю часу, значна дальність ураження (особливо порівняно з масовими FPV-дронами), потужність снарядів і здатність ефективно вражати площинні цілі.

Часто першими до відбиття чергового механізованого штурму росіян долучається саме артилерія, а не дрони. Це й не дивно — снаряду потрібно всього кілька десятків секунд, щоб подолати десяток-два кілометрів. Однак для такої швидкої реакції командир артилерійської батареї має заздалегідь вивчити місцевість, виявити потенційні шляхи просування ворога, визначити координати та розмітити цілі. Водночас ударний дрон може летіти до цілі за 10–15 хвилин.

При цьому оператор дрона може використовувати лише одну машину за раз, і з огляду на невисоку ефективність ураження, кожен окремий оператор має низьку «вогневу щільність». Натомість типова тривала скорострільність артилерійської гармати становить близько 2–3 снарядів на хвилину. За умови коригування з БПЛА це дозволяє створювати щільний і точний вогонь — за наявності достатнього боєкомплекту.

Окрім всього іншого, це також дозволяє артилерії вести вогонь на придушення, наприклад, великих груп піхоти, чого не можуть робити дрони. Цей недолік дронів яскраво виявився під час Курської кампанії після прибуття підрозділів з КНДР. Тоді корейські піхотинці масовими піхотними штурмами просто перевантажували українських операторів дронів і таким чином проривалися до позицій української піхоти, над якою мали значну кількісну перевагу.

При цьому українські військові відзначали, що за наявності достатньої кількості касетних снарядів такі м’ясні хвилі вдавалося ефективно знищувати на 60–70%, що дозволяло стримувати штурми. Однак касетних снарядів уже тоді був дефіцит.

Для оцінки необхідних витрат на знищення піхотної групи силами артилерії та дронів можна звернутися до Настанови зі стрільби і управління вогнем наземної артилерії редакції 2021 року. На жаль, нормативу витрат боєприпасів для ураження спостережуваних цілей не існує — лише для неспостережуваних, що в часи повсюдного використання безпілотників для коригування не актуально. Тому ми відштовхуватимемося від кількості дронів. Припустімо, необхідно знищити групу з 15 ворожих піхотинців, для цього, враховуючи оцінку ефективності, необхідно від 38 до 75 дронів. Ціна на масові FPV без бойової частини коливається приблизно від 350-500 доларів, враховуючи необхідність бойової частини, загальну вартість готового дрона можна оцінити приблизно в 1000 доларів.

Для знищення спостережуваної групової цілі розмірами до 200 на 200 метрів використовується серія швидкого вогню батареї з 4 гармат, на кожну з яких виділяється по 2-4 снаряди. Після кожної серії швидкого вогню оцінюють стан цілі, визначають і вводять коректури та за потреби продовжують виконання вогневого завдання. Тобто мінімально на знищення цілі визначена витрата 8-16 снарядів.

Враховуючи ціну нових снарядів типу M107 близько 2000 доларів за штуку, поки ціль знищується не більше ніж за дві серії, і це виходить дешевше, аніж знизувати кожного піхотинця дроном. Навіть якщо застосування артилерії виходить дорожче, аніж застосування дронів, варто також звертати увагу на швидкострільність. Тоді як чотири обслуги гармат можуть вистріляти виділені їм 2 — 4 снаряди за 1 — 2 хвилини, чотири обслуги операторів FPV можуть завдавати одного удару раз на 5 — 10 хвилин. Тобто навіть у ліпшому разі, при ККД 40%, операторам доведеться витратити принаймні годину для знищення штурмової групи — час, якого в них може і не бути.

Також артилерія менше залежна від погоди та РЕБ (крім високоточних снарядів із GNSS наведення типу Excalibur). Звісно, без наявності дрона-коригувальника точність вогню значно падає, однак сам снаряд досі залишається всепогодним, і вогонь можна коригувати безпосередньо з місця за наявності вибудуваної вертикалі зв’язку. Тоді як використання поганої погоди, не сприятливої для роботи дронами, — дощ, туман, низька хмарність, сильний вітер — уже давно стали звичною справою для штурмів.

Окрім того, артилерійський снаряд за рахунок ваги та маси має значну перевагу в уражаючій силі над типовим ударним дроном. Масові FPV-дрони мають бойову частину в діапазоні 1,5 — 3 кг, тоді як 122-мм снаряд важить близько 20 — 22 кг, а 152/155-мм — близько 40 — 50 кг, що споряджаються 3 — 4 та 7 — 10 кг вибухівки відповідно. Звісно, існують і дуже великі FPV типу «Королеви Шершнів», які здатні переносити 10-кг протитанкову протитанкову міну ТМ-62, яку за кількістю вибухівки (але не уламковою дією) можна порівняти з 152/155-мм снарядом, однак такі великі дрони надзвичайно нечисленні.

При цьому існує велика кількість способів збільшити вражаючу здатність снарядів. Наприклад, за допомогою дистанційних трубок або радіопідривачів, які дозволяють забезпечити повітряний підрив снарядів, що збільшує площу ураження живої сили на порядок. А застосування великокаліберної артилерії, наприклад, 203 мм, дозволяє ефективно знищувати майже будь-які укріплення. При цьому за рахунок вогневої потужності та швидкострільності артилерія може придушувати та уражати цілі навіть без точно визначених координат. Наприклад, якщо вогонь ворожої гармати засікається контрбатарейним радаром із точністю до 100 м, то артилерія може завдати вогню по цьому квадрату, щоб придушити ворожу гармату і не дати вести вогонь по дружніх цілях. Така тактика потребує значної витрати боєприпасів (228 снарядів 152 калібру, за нормативом), але у разі потреби є цілком здійсненною.

Крім звичайних уламково-фугасних існує велика кількість спеціальних типів снарядів: касетні снаряди, які накривають відразу велику площу; димові снаряди для прикриття штурмів; снаряди для дистанційного мінування, які можуть швидко створити мінне поле, а не переносити по одній протитанковій міні за раз, як це роблять дрони-бомбардувальники.

Ще однією нішею артилерії є перевага в дальності над масовими ударними дронами, які є у розпорядженні лінійних бригад. Тому вона все ще залишається довгою рукою механізованих та мотопіхотних підрозділів, особливо з поступовим переходом частин на далекобійну 155-мм артилерію.

Висновок

З розвитком дешевих та масових дронів артилерія поступово втрачає звання бога війни та переходить до спеціалізованого і нішевого застосування для задач, які не можна зробити дроном. Просто в силу того, що виробництво FPV-дронів значно дешевше, простіше та швидше, аніж виробництво навіть найбільш примітивних типів артилерійських снарядів. Оскільки виробництво артилерії має спиратися на велику індустріальну базу з потужною металургійною та хімічною промисловістю, при цьому велику роль грає фактор масштабу. Тоді як дронова індустрія найбільш масових FPV-дронів, за великим рахунком, залишається на рівні складання з готових напівфабрикатів і може бути відносно просто розосереджена та не потребує для свого розвитку великої індустріальної бази, а радше розвинутого ІТ.

Однак шляхи для радикального підвищення летальності української артилерії існують. Найпростішим із них є перехід від масових і дешевих, однак старих і неефективних снарядів типу M107 до сучасних типів уламково-фугасних боєприпасів. Хоча на перший погляд може здаватися, що нові типи снарядів лише більш далекобійні та точні, однак це не так. Вони також мають набагато більшу уражаючу силу, насамперед завдяки більш оптимальній фрагментації на уламки. Снаряд типу М107 утворюють близько 2 тисяч уламків, тоді як сучасні снаряди досягають показника 7 — 8 тисяч уламків. Навіть сучасні розробки 105-мм снарядів уже переважають за ефективною зоною ураження 155-мм снаряди типу М107.

Також значно підвищило б ефективність артилерії проти ворожої піхоти масове використання дистанційних трубок та розробка власних касетних боєприпасів, які показали свою надзвичайну ефективність. Окремою проблемою є відродження високоточних снарядів «Квітник» у 155-му калібрі, можливо, з розробкою кумулятивної версії типу Copperhead. На жаль, українські військові на власному досвіді відчувають ефективність застосування російських «Краснополів», і подібних можливостей українській армії відверто бракує.

Не варто піддаватися дроновій істерії та робити всю ставку на них просто тому, що це простіше. Українському війську є куди розвиватися в плані інших сил та засобів. Можливо, вітчизняний касетний снаряд, наприклад, і не стане геймченджером, якими стали свого часу дрони, однак він значно полегшить відбиття постійних піхотних штурмів/штурмів на авто- і мототехніці. Що, зрештою, не тільки знищить більше ворогів, а й вбереже багато українських життів.