Дії Президента Януковича в сфері національної безпеки та оборони, правоохоронної діяльності за перші 100 днів знавці оцінюють переважно негативно. Причиною тому стало не лише оголошення позаблокового статусу, подовження перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі, а й спроби використання силовиків в обмеженні проведення мирних зібрань, віддання СБУ в руки комерсанта та явні «проколи» Управління держохорони. Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський взяв участь в обговоренні помилок і досягнення нового президента у силовому блоці в прес-центрі мережевого видання «Главком».

Не всі передвиборні заяви президента прийняті до виконання. Почнімо з того, що виконується. Було заявлено про те, що Україна дотримуватиметься позаблокового статусу, що практично зроблено. З цього витікає, по-перше, те, що влада не дуже добре собі уявляє механізми його забезпечення. Позаблоковий статус — це самопроголошений стан держави, нікого ні до чого що не зобов’язує. Дуже багато випадків, коли через рік після оголошення такого м’якого нейтралітету або позаблокового статусу держава міняла свої позиції і брала участь у війнах.

По-друге, якщо серйозно відноситися до позаблокового статусу і національної безпеки, то держава власними силами повинна забезпечити територіальну оборону та внутрішній захист. Це означає, що Збройні сили повинні будуватися за зовсім іншим зразком, який передбачає іншу будову, вона повинна бути численнішою і зобов’язана забезпечувати мобілізаційні запаси. Якщо так, то потрібно запровадити розширений призовний принцип комплектування, збільшити термін служби з одного року до 2–2,5 років щонайменше, і змінити оборонну промисловість. Нічого цього в Україні близько немає, і судячи з ресурсного забезпечення, не передбачається в найближчу десятирічку. Тому, кидаючи країну в такий позаблоковий статус, ми щонайменше на десять років забезпечуємо їй гарантований брак безпеки.

Міністр закордонних справ говорить, що військової небезпеки немає, але послухайте заяву президента сусідньої країни, який говорить про можливість військового конфлікту, по масштабах зіставного з Другою світовою війною. Почитайте російську військову доктрину і концепцію Міністерства закордонних справ, де йдеться про втягування України в орбіту впливу Росії, причому за рахунок поглинання її активів. В останньому документі МЗС Росії відносно інших держав Західної і Східної Європи, які недавно стали членами НАТО і ЄС, йде мова про інтеграцію активів, спільне використання. І лише відносно Киргизії та України вживаються слова про придбання контрольного пакету акцій. Тут і війни не треба. Росія поставила собі завдання не воювати, а купити Україну.

Що було зроблено доброго? Були ухвалені ряд документів, які впорядковують і сприяють міжнародній співпраці Збройних сил. Це стосується участі в миротворчих операціях і допуску іноземних військ на територію України для участі в спільних навчаннях. При нинішніх ресурсних обмеженнях українські Збройні сили мають достатньо мало коштів для здійснення повноцінної бойової підготовки. При цьому, участь у міжнародних навчаннях, де надається і технічна, і фінансова допомога інших учасників, забезпечує можливість розширеної підготовки.

Крім того, не згортається участь в рамках програми «Партнерство заради миру» в частині планування і оцінки сил, де наші підрозділи готуються за стандартами НАТО. Є плани їхньої участі в силах швидкого реагування НАТО і ЄС.

Мабуть, на цьому хороше і закінчується.

Дуже часто до позитивних якостей нової влади відносять дуже швидку побудову вертикалі влади. Але мета цього досить примарна. У виступі президента, в Програмі економічного розвитку України на 2010–2014 роки по окремих проблемах звучать правильні слова, гасла, вибудовуються пріоритети, але вони не зв’язані між собою.

У Програмі економічного розвитку немає ні слова про оборону, що є витратною сферою, яка разом з соціальним забезпеченням формує дефіцит бюджету. Яким чином, не враховуючи цих речей, уряд збирається здійснювати програму цільового бюджетного планування? Таких огріхів дуже багато.

Реструктуризація системи управління є нормальним явищем, адже це вибудовування механізмів під справжню систему влади. Але разом з цим впадає в очі ліквідація крупних наукових закладів — Національних інститутів міжнародної й національної безпеки, а також всіх координаційних комітетів при уряді, які відповідали за співпрацю з НАТО. Тому заяви про те, що партнерство з НАТО збережеться на тому ж рівні, у мене викликає сумніви, адже основна складність цього партнерства полягала в міжвідомчій узгодженості.

Стан Збройних сил і їхнє фінансування. Дуже багато сказано, що неефективна структура витрат не дозволяє жодного розвитку, всі кошти йдуть на проїдання. Але чи може бути по-іншому при такому рівні фінансування? Якщо виділяють 13 мільярдів, то менше дев’яти мільярдів на утримання особового складу не виділиш, тому що його необхідно годувати, одягати і навчати. Решта йде кудись на розвиток, утримання техніки, інфраструктури. Тобто, коли є дірка від бублика, тоді й ділити нічого.

На цей рік в бюджеті передбачено 13,47 мільярдів, з яких 34,8%  складає «спеціальний фонд». Тобто, Збройні сили повинні заробити самі на себе. Це означає, що вони отримають кошти, відпущені із загального фонду, а із спеціального — не більше 20%, і те в кінці року. Причому така велика сума, 34,8%, говорить про те, що основні зусилля Міністерства оборони і Генерального штабу будуть зосереджені саме на питаннях продажу майна і землі, тому хай нікого не дивують останні кадрові призначення.

Такий обсяг спеціального фонду говорить про те, що Збройні сили посідають останнє місце серед силових структур і є не механізмом забезпечення обороноздатності держави, а джерелом заощадження ресурсів.

Зовнішньополітичний вектор чітко переорієнтований на Росію. До останнього часу ситуація достатньо сильно загострилася і проблеми, що існували між Україною та Росією, повинні були бути вирішені в обопільно вигідному характері. Частково новому уряду це вдалося, але якою ціною? У контексті продовження перебування Чорноморського флоту говорять про отримання великих інвестицій за рахунок зниження цін на газ. По-перше, із цього приводу у мене великі сумніви, тому що державі не залишиться ні копійки, зниження піде в кишені власникам, причому я не упевнений, що українським. Судячи з того, як зараз купують металургійні комбінати, зниження цін на газ відчують якраз російські олігархи. По-друге, не можна за чисто комерційну операцію розплачуватися державною власністю.

Формально це не суперечить Конституції, тому що в перехідних положеннях є стаття, яка дозволяє присутність іноземних військ на українській території. Причому Партія регіонів лукаво заявляє, що на території України немає іноземних військових баз, а є війська. Але за військовою термінологією військово-морська база – це формування Військово-морських сил, призначених для введення і підтримки бойових дій в операційній зоні. Тому Чорноморський флот в Україні — це база, яка підпадає під статтю Конституції, а не під перехідні положення.

Існує дуже незрозуміле співвідношення основних статей Конституції і перехідних положень. Вийшло так, що, продовживши по перехідних положеннях перебування Чорноморського флоту до 2042 року, стаття 17 Конституцій до 2042 року працювати не буде, тобто перехідними положеннями ми відкладаємо ведення в дію Конституції. Але це вже питання до Конституційного суду, який відмовляється на нього відповідати.

Наступне питання стосується загроз, які несе присутність Чорноморського флоту. Причали, бази, арсенали, сховища, маяки дійсно не несуть жодної загрози, а ось війська, які там знаходяться, мають дуже великі ризики. Це, по-перше, що дестабілізує чинник в Криму. По-друге, виникає питання: проти кого, власне, націлений Чорноморський флот? В принципі в Чорноморському басейні є два варіанти — Грузія й Україна. В Україні він стоїть, тому з нею нічого не треба робити, залишаються Грузія і Північний Кавказ. Так от, якщо Чорноморський флот буде задіяний проти відновлення гострої ситуації між Грузією і невизнаною республікою, а якщо Україна примудриться ще й визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії, то я не упевнений, що в Криму не варто чекати терористичних акцій проти представників Чорноморського флоту. Ці наслідки відбиватимуться на населенні, зокрема на тих, хто має російські паспорти, після чого вступає в дію закон Росії про захист співвітчизників. А це вже загроза для України, просто треба дивитися трішки далі.

Можна пригадати 2006–2007 рік, коли ціни на газ підвищувалися, і Україна виступала за підвищення орендної ціни перебування Чорноморського флоту. Тоді Росія заявляла, що в пакеті ці питання розглядати не можна, це різні речі. А зараз, виявляється, можна. Такі моменти не дуже добре виглядають на тлі заяв, які ми чуємо з вуст нової влади.

Я оцінюю 100 днів переважно негативно, а говорити про плани, які передбачається реалізувати, достатньо рано.