6 травня, намагаючись запобігти майже неминучій ізраїльській операції в Рафаху, лідери ХАМАСу заявили, що вони готові прийняти угоду з Ізраїлем «заручники замість полонених». Оголошення, яке з’явилося після кількох тижнів перешкод з боку ХАМАС, породило надію у Вашингтоні, що все ж таки може бути досягнуто якоїсь угоди, яка могла б звільнити десятки заручників і призупинити новий наступ Ізраїлю. Але навіть зараз залишається незрозумілим, наскільки ХАМАС був відданий виконанню цієї угоди, чи він просто шукав спосіб зберегти свою фортецю Рафах, де, на думку Ізраїлю, переховуються залишки його бригад і керівництво в Газі.

Після семи місяців війни в Газі де проживало більш ніж два мільйони жителів, яких, за їх словами, представляли хамасівців, сектору завдано нищівних руйнувань. Тож варто поставити два основні запитання: які цілі ХАМАС? І яка стратегія їх досягнення?

Своїм жахливим нападом на Ізраїль 7 жовтня ХАМАС прагнув повернути себе та палестинське питання в центр міжнародного порядку денного, навіть якщо це означало знищення значної частини самої Гази. Атака також мала на меті перешкодити можливому пакту про нормалізацію між Ізраїлем і Саудівською Аравією, який сприяв би палестинським поміркованим силам і відводив би ХАМАС на узбіччя процесів.

Але лідери ХАМАСу також мають політичні цілі, які на перший погляд можуть здатися нерозумними. Вони намагаються звільнити себе від єдиного тягаря – управління сектором Газа, який став перешкодою для досягнення мети угруповання – знищення Ізраїлю. І, як підкреслили переговори, організовані Китаєм на початку травня між представниками ХАМАС і ФАТХ, керівництво ХАМАС також намагається розпочати процес примирення з ФАТХ і Палестинською адміністрацією (ПА), яку ФАТХ контролює, незважаючи на роки запеклої ворожнечі між двома групами.

Ці цілі, у свою чергу, служать глибшій меті. Прагнучи нав’язати нову структуру управління в Газі та змінити Організацію визволення Палестини (ОВП) на свій власний образ, ХАМАС сподівається нав’язати цій території модель «Хезболли». Як і «Хезболла», озброєний до зубів, підтримуваний Іраном шиїтський войовничий рух у Лівані, ХАМАС хоче мати майбутнє, у якому він буде як його частиною, так і існувати окремо від будь-якої наступної палестинської структури управління в Газі.

Таким чином, як і у випадку з «Хезболлою» в Лівані, ХАМАС сподівається мати політичне та військове домінування в Газі та, зрештою, на Західному березі річки Йордан, не несучи жодної відповідальності, яка випливає з одноосібного правління. Щоб зрозуміти цей більш масштабний проект ХАМАС та його важливі наслідки для Ізраїлю та регіону, необхідно вивчити еволюцію ХАМАС за роки, що передували нападу 7 жовтня, і те, чого ХАМАС сподівався досягти, вбиваючи та викрадаючи десятки ізраїльських цивільних.

Через чотири дні після 7 жовтня офіційний представник ХАМАСу публічно визнав, що угруповання таємно планувало атаку більше двох років. Після короткої війни з Ізраїлем у травні 2021 року лідери ХАМАС переосмислили свої фундаментальні цілі. На той момент вони правили Сектором Гази протягом 14 років, захопивши повний контроль у ПА в 2007 році, через два роки після виходу Ізраїлю, і могли продовжувати підтримувати статус-кво. Незважаючи на періодичні сутички з Ізраїлем, ХАМАС міцно закріпився в Газі й підтримувався сотнями мільйонів доларів допомоги від Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт (UNRWA), а також коштів з Катару для покриття зарплат державним працівникам.

Але незабаром після війни 2021 року лідер ХАМАС у Газі Ях’я Сінвар представив Ізраїлю те, що він назвав двома альтернативними шляхами. У виступі на телеканалі Al Jazeera, супутниковій мережі, яка фінансується Катаром, Сінвар наголосив, що ХАМАС продовжує прагнути до «викорінення» Ізраїлю, але він готовий укласти довгострокове перемир’я з країною — за умови, що Ізраїль погодиться на перелік вимог, включаючи демонтаж усіх поселень, звільнення палестинських в’язнів і надання палестинцям права на повернення. Але будь-яке таке перемир’я, за його словами, буде тимчасовим і обумовлене необхідністю досягнення єдності між палестинськими фракціями, мабуть, що означало підтримку позиції ХАМАС щодо остаточного знищення Ізраїлю.

Сінвар також похвалився тим, що ХАМАС вже контактував зі своїми «братами в Лівані» («Хезболлою») та Корпусом вартових Ісламської революції Ірану, і припустив, що ці союзники підтримали б ХАМАС у війні 2021 року, якби вона посилилася. Незабаром ХАМАС почав регулярно зустрічатися з офіційними особами Ірану та «Хезболли». Чотири місяці потому ХАМАС також виступив спонсором конференції в Газі, організованої самим Сінваром, яка була присвячена планам «звільнення Палестини», коли Ізраїль «зникне». Конференція закликала замінити ООП новою Радою звільнення Палестини, яка включатиме «всі палестинські та арабські сили, які підтримують ідею звільнення Палестини за підтримки дружніх сил».

У той же час, замість того, щоб визначити пріоритет свого проекту управління в секторі Газа, ХАМАС почав таємно вводити в дію давній, але все ще умовний план провести наземний напад на Ізраїль і розпочати те, що, як він сподівався, стане ланцюговою реакцією, яка б мала привести до знищення Ізраїлю. Лідери угруповання вдавали, що зосереджені на управлінні Газою та на задоволенні потреб палестинців, які там проживають, тоді як насправді вони накопичували стрілецьку зброю і, як пізніше визнав офіційний представник ХАМАС на ім’я Халіл аль-Хайя, «готувалися до цієї великої атаки». Зрештою, як висловився аль-Хайя, ХАМАС дійшов висновку, що йому потрібно «змінити все рівняння» з Ізраїлем.

Оскільки планування атаки 7 жовтня вже розгорнулося, лідери ХАМАСу дедалі більше переконувалися в терміновості вжиття чогось кардинального. По-перше, здавалося, що підтримка руху в Газі падає. Стратегія Ізраїлю щодо ХАМАС до 7 жовтня ґрунтувалася на купівлі спокою, дозволивши катарським коштам надходити в Газу в надії, що це зменшить підтримку бойовиків ХАМАС серед населення Гази.

Для войовничого ісламістського руху, який давно заперечував більш помірковану та світську Палестинську владу, прагнення об’єднати зусилля з ООП може здатися дивним. Але за останнім поштовхом ХАМАС стоїть важливіша стратегічна мета наслідування моделі «Хезболли». У Лівані «Хезболла» номінально є частиною слабкої ліванської держави, що дозволяє їй впливати на політику та мати принаймні певну участь у скеруванні державних коштів, але вона зберігає повну автономію в управлінні власною потужною армією та у боротьбі з Ізраїлем. Згідно з новою угодою для Гази та Західного берега, ХАМАС сподівається мати такий самий вплив і незалежність за допомогою власного руху та збройних формувань, які не залежать від уряду та не контролюються ним.

Насправді лідери ХАМАСу в Газі шукали вказівок у “Хезболли”, коли планували атаку 7 жовтня, яка виникла прямо з підручника “Хезболли”. Хоча зовнішнє керівництво ХАМАСу в Катарі, Туреччині та Лівані було більше зацікавлене в завершенні війни, Сінвар, який тримає більшість карт через те, що перебуває в Газі та контролює ізраїльських заручників – він зосереджений на поглинанні ударів Ізраїлю, виживанні та оголошенні «божественної перемоги». Він явно дивиться на війну 2006 року з Ізраїлем, у якій «Хезболла» стала першою арабською армією, яку не знищив ЦАГАЛ, незважаючи на значні втрати, і в результаті вона отримала значне підвищення свого регіонального статусу. Схоже, підрахував Сінвар, якщо він переживе наступ ізраїльської армії, він міг би зайняти високу посаду в майбутньому палестинському уряді.

Звичайно, ідея про те, що Сінвар може мати майбутнє місце в уряді палестинської єдності, є абсурдною, і не лише через огидний характер того, що ХАМАС зробив 7 жовтня. Зрештою, як давній заклятий ворог ФАТХ і ПА, ХАМАС захопив Сектор Газа збройною силою в 2007 році після громадянської війни з ФАТХ. Крім того, адміністрація Байдена прямо виключила будь-яку післявоєнну структуру управління, яка включала б ХАМАС. Але без узгоджених зусиль, спрямованих на повний демонтаж політичної інфраструктури угруповання в Газі та створення альтернатив, ХАМАС, можливо, вдасться позиціонувати себе як одну з кількох сторін, які контролюватимуть ситуацію, коли бойові дії припиняться.

Якщо це станеться, ХАМАС може прийняти інші аспекти підходу «Хезболли». Подібно до того, як «Хезболла» використовувала свій притулок у Лівані для здійснення транскордонних нападів на Ізраїль як терористичні змови проти ізраїльтян і євреїв у всьому світі, ХАМАС може розширити свої військові операції за межі Ізраїлю, Західного берега та Сектору Гази та здійснити терористичні напади за кордоном, які можна заперечити. Досі ХАМАС ніколи не здійснював міжнародних терористичних атак, хоча кілька разів наближався до них. Але з 7 жовтня європейські спецслужби виявили змови ХАМАС у Німеччині та Швеції, а також логістичні операції в Болгарії, Данії та Нідерландах.

Незважаючи на запізнілу заяву ХАМАС на початку травня про те, що він може схвалити певну версію угоди «заручники замість ув’язнених», офіційні особи адміністрації Байдена вже давно звинувачують керівництво ХАМАС у затягуванні війни, не звільнивши ізраїльських заручників і склавши зброю. Але вони не єдині. Є ознаки того, що самі жителі Гази, які перебувають у дедалі більшому відчаї після майже семи місяців руйнівної війни, втрачають терпіння щодо терористичної групи.

Засівши у своїх підземних тунелях, лідери ХАМАСу, безсумнівно, усвідомлюють, що цивільні особи, яких вони залишили незахищеними над землею, дедалі більше обурюються на угруповання, що може пояснити більш поміркований тон нещодавно опублікованих деяких заяв лідерів терористів. Але вони обережно погоджуються на будь-який обмін заручників на полонених, який не приходить із повним припиненням вогню та збереженням залишків батальйонів ХАМАС у Рафаху.

Дійсно, низькі результати опитувань лише підкреслюють важливість забезпечення позиції в будь-якій наступній структурі управління — такій, у якій ХАМАС не буде єдиною партією, яка керуватиме Газою. ХАМАС розуміє, що після того, як він звільнить решту заручників, найкращий важіль впливу, який він матиме, це озброєнні бойовики, які залишаться.

Тому, як бачить ХАМАС, він повинен спочатку забезпечити «перемогу» в стилі «Хезболли», просто виживши. Тоді група повинна прийняти модель «Хезболли» у своєму відношенні до післявоєнної структури управління, яка виникає — приєднатися до ООП і змінити палестинський рух зсередини, зберігаючи ХАМАС як незалежну бойову силу. Для ХАМАСу це було б поверненням до первинних принципів: він міг би виконувати своє фундаментальне зобов’язання знищити Ізраїль і замінити його ісламістською палестинською державою на всій території, яку він вважає історичною Палестиною.

Щоб зупинити цей план до того, як він буде запущений, для Ізраїлю, Сполучених Штатів і їхніх арабських і західних союзників буде першочергово не допустити ХАМАС до будь-якої палестинської структури управління. Якщо вони цього не зроблять, угруповання незабаром може створити набагато небезпечнішу та дестабілізуючу ситуацію, ніж та, яка дозволила їй здійснити атаку 7 жовтня. Небезпека полягає в тому, що і ХАМАС, і «Хезболла» справді вірять, що знищення Ізраїлю неминуче, і що 7 жовтня є лише початком незворотного процесу, який зрештою досягне саме цього.