Розповім про річ, з якою ми тут щодня зустрічаємось. Це КАБи (керована авіаційна бомба), або просто ФАБи – авіаційні бомби великої потужності. Це одна з найстрашніших речей, які зустрічав на війні. Дуже руйнівні, окупанти застосовують ці бомби масово.

Ви можете раптово потрапити під обстріл і навіть не встигнете злякатися. Влучання кулі або розрив міни – це момент. Але бомбу ви чуєте до того, як вона вибухає. Ви чуєте як вона наближається з характерним звуком. І розумієте, що якщо вона летить по вас, шансів небагато.

Грубо кажучи, є два типи плануючих бомб. Ті, які одразу створювалися як керовані (УПАБ-500В і 1500В) й перероблені ФАБи (фугасні авіаційні бомби загального призначення), до яких кріпляться модулі корекції та управління польотом (УМПК). Це ФАБ-250, ФАБ-500, ФАБ-1500. Ворожі літаки підлітають за 40-50 км до лінії бойового зіткнення, запускають ці бомби. Вони летять до своєї цілі та вражають її. Якщо влучають звісно.

ФАБи модифікуються не дуже якісно, але в росіян їх багато і вони швидко можуть спорядити потрібну кількість бомб. Ми часто знаходимо залишки модулів керування як на фото. Очевидно, що конструкція передбачає швидке виготовлення і уставноку в мінус якості. Іноді бомби падають, але не вибухають.

Ось цей “екземпляр” певний час валявся фактично в нас під ногами. З часом його звідси забрали і, думаю, підірвали десь подалі, де він не міг би наробити шкоди. Цілилися в дорогу, або в щось, що по ній їхало.

Сама дальність скидання керованих авіаційних бомб залежить від параметрів польоту носія – швидкості та висоти. Відповідно, чим вище й на більшій швидкості здійснює скидання літак, тим далі такі бомби будуть летіти.

КАБи вважаються важкою ціллю для збивання, оскільки носій бомби не входить в зону роботи протиповітряної оборони. Крім того, ми не можемо дозволити собі тримати біля фронту стаціонарні ЗРК, адже їх не вистачає щоб закрити об’єкти в тилу. Тим більше, як тільки ЗРК будуть підтягнуті ближче до фронту, зростає і можливість їх знищення. Словом, надійно захиститися від КАБів тут на фронті неможливо. Нема відповідного ресурсу. Та й якби був, це і так не завжди було б можливо.

Росіяни використовують ці бомби щодня і у великій кількості. Мішені різні: позиції наших підрозділів в безпосередній близькості до лінії зіткнення, логістичні маршрути, місця можливого розташування техніки, штабів, складів тощо. Не гребують стріляти по дорогах і по власних окопах, які зайняли ЗСУ. Є визначений перелік доріг, шляхів логістики. Час від часу бомби падають або поряд з цими дорогами, або навіть на них. Щоправда, в такому випадку ефект під питанням.

Щодня росіяни проводять ретельну аеророзвідку різної глибини. Біля лінії зіткнення, в наших тилах. Це такі ж комерційні дрони, як і в нас, а також їх штатні “крила” – Орлани, Зали, Суперками. За результатами розвідки вони намагаються завдати авіаударів у відповідні точки.

Не знаю яка статистика точності цих ударів, але з того, що міг оцінити на власні очі, я б сказав, що вона невисока. Є об’єкти, по яких росіяни стріляють вже кілька місяців підряд і не можуть влучити. Вирвами від цих бомб всіяні поля, містечка і села.

Найгірше те, що вони часто цілеспрямовано запускають КАБи по житлових будинках, намагаються дотягнутися до інфраструктурних об’єктів. Багато осель було знищено або безнадійно пошкоджено цими бомбами. Оріхів та сусідні села вони просто перетворюють на щебінь та глину.

Використовують їх як вдень, так і вночі. Графіки виглядають варіативними. В певний період концентровані й масові авіаудари відбувалися в нічний час. Наприклад, вдень вони розвідали щось і з настанням темряви починають обстрілювати задані координати.

Вдень удари здійснювалися за результатами більш оперативної розвідки або реакції на якісь події. Наприклад, окупанти могли отримати інформацію, що в певному місці пройшла техніка. Тоді вони піднімають літак і запускають туди бомбу. Хай і з запізненням.

Інший приклад. Коли збили черговий ударний гелікоптер Ка-52, вони запустили 4 бомби по квадрату, звідки вони можливо думали, прилетіла ракета ПЗРК. З відповідною точністю, про яку я вже говорив. Ми неодноразово спостерігали вибухи бомб під час роботи.

Те, як росіяни використовують ці бомби – приклад інженерного рішення, за допомогою якого вони пристосовуються до умов ведення бойових дій. Вони змогли зробити так, що літакам, які несуть бомби, не потрібно було надто близько підлітати до лінії зіткнення. Таким чином вирішується проблема із великими втратами бойових бортів. Літаки стають недосяжними для ПЗРК. З іншого боку, збільшується час підльоту бомби і ми маємо більше часу аби заховатися, якщо є така можливість.

Це історія в першу чергу про те, як ми просуваємось вперед у ситуації, коли ворог має перевагу в повітрі. Під постійними авіаударами. Коли мішені розташовані в степу як на долоні, навколишні поля заміновані, а вузькі коридори для руху обмежені й пристріляні. Кожна відбита в окупантів позиція – те, що зроблено в обстановці, у якій напевне жодна інша армія не стала б навіть робити спробу. Я не уявляю собі, щоб хтось розглядав варіант починати сухопутний наступ не маючи необхідних ресурсів у повітрі. А ЗСУ це роблять і мають успіхи.