Початок активних бойових дій та маневрів Сил оборони на південному фронті в червні цього року ознаменував розгортання активної фази наступальної операції українських військ.

Зараз вже можна зробити доволі прозорі висновки про те, що українське командування зробило першочергову ставку на стрімкі механізовані прориви якісно укомплектованими західною бронетехнікою підрозділами. Так, ми побачили їх втілення на прикладі операцій 47 ОМБр “Магура” із масовим залученням бойових машин піхоти Bradley та танків Leopard 2 для швидкого проходження “сірої зони” та передових позицій ЗС РФ.

Операція була ускладнена необхідністю її проведення у короткий проміжок часу через обмежені ресурси, особливо, в розрізі запасів артилерійських боєприпасів, витрата котрих в наступі кратно вища за аналогічні в обороні.

Очікуваним результатом таких штурмів мав стати прорив ліній оборони супротивника з виходом на оперативний простір та розбиттям тилів. Імовірно, саме для цих цілей і тримались у резерві підрозділи укомплектовані високомобільною технікою такою як бронетранспортери Stryker.

Прорвавши оборону та вийшовши до Мелітополю українські війська розрізали б логістику росіян, яка курсує в більшості зі сторони Криму. Проте ставка не зіграла своєї ролі – наступаючі сили 9 армійського корпусу ЗСУ загрузли в глибоко ешеловнованій обороні російських окупантів, що нівелювало розрахунок на швидкий прорив.

За період бойових дій малої інтенсивності на Запоріжжі з вересня по квітень цього року супротивник встиг розбудувати у прифронтовій лінії потужну ешелоновану лінію оборони із фортифікаційними спорудами, інженерними загородженнями та відповідною інфраструктурою. Особливо варто зауважити на щільності протитанкових та протипіхотних мінних загороджень, що простягаються місцями на кілометри, а їх площа вираховується гектарами.

Також варто зауважити і те, що російське командування правильно оцінило головні напрямки наступу української армії та вибудовало відповідно до них свою оборону.

Так, головний удар прийшовся у напрямку Токмак-Мелітополь. Його метою було розрізання на дві частини угрупування російської 58 загальновійськової армії та вихід до Мелітополю. Аби зупинити потенційне просування українських військ окупанти створили три лінії оборони.

Паралельно з головним супутній удар йшов у напрямку Кам’янка-Маріуполь, де росіянами було створено дві лінії оборони. Позиції на цьому напрямку тримає 35 загальновійськова армія та частини 5 армії РФ.

Малоперспективним російським командуванням був розцінений напрямок між населеними пунктами Велика Новосілка та Вугледар. Там вибудований один ешелон оборони з епізодичними укріпленнями, котрі займають 8 та 36 армії РФ, а також частини 29 армії.

Також російська сторона вдалась до ініціювання техногенної катастрофи шляхом підриву Каховської дамби. Результатом такого рішення, окрім чисельних цивільних жертв, стало також нівелювання потенційної загрози форсування річки та створення українськими силами плацдарму на лівому березі Дніпра.

Такі населені пункти як Токмак та Кам’янка були підготовлені до кругової оборони на випадок оточення. Вони відіграють важливу роль, адже через них проходять дві з трьох доступних автомобільних магістралей, що ведуть у тил аж до узбережжя Азовського моря.

Зміна тактики

Після невдалих спроб механізованих проривів, що неодноразово зривались стопорінням техніки на мінних полях та розстрілом у похідних колонах авіацією та артилерією, в середині червня українське військове командування призупинило усі операції. Наступальна операція перейшла до довготривалої стратегії з зсувом орієнтовного часового дедлайну до осені 2023 року.

Судячи із доступної інформації, на полі бою Сили оборони сфокусувались на тактиці просування малими піхотними групами. Такий підхід дозволив зберегти дефіцитну техніку та задіювати сили більш ефективно, проте він потребує суттєво більших часових рамок та залучених ресурсів.

Тактика піхотних груп є влазливою до ворожого артилерійського вогню. Для нівелювання останнього фактору ЗСУ розгорнули активну контрбатарейну боротьбу із активним застосуванням західних далекобійних гаубиць з високоточними артилерійськими снарядами, а також західних РСЗВ з ракетами GMLRS.

Накопичені запаси коригованих боєприпасів стали витрачатись не тільки проти складів та скупчень живої сили, а й по одиничним артилерійським установкам. Показовим можна назвати інцидент 14 червня на напрямку Великої Новосілки, коли український підрозділ ракетних систем HIMARS знищив одразу шість російських самохідних гаубиць Мста-С (1-2, 3-6), тим самим залишивши російські сили без вогневої підтримки.

Так, згідно з оцінками OSINT-аналітиків команди Oryx, котрі підраховують втрати техніки за наявними у вільному доступі фото- та відеопідтвердженнями, з червня 2023 року по 5 серпня українські сили уразили 109 одиниць артилерійського озброєння. До списку входять самохідні та буксовані системи, з них у червні росіянами було втрачено 42 артсистеми, в липні – 60, а в серпні – 7.

Проте головною метаморфозою стало, очевидно, рішення українського Генштабу про перехід до гри в довгу та так званого “логістичного придушення” угрупування російських військ. Сили оборони почали методично руйнувати інфраструктуру, шляхи постачання підкріплень та склади з боєприпасами на окупованих територіях.

Виснаження російської логістики

Першим ударом по логістичній інфраструктурі окупаційних військ Російської Федерації на півдні України стало ураження 18 червня великого складу артилерійських боєприпасів в районі населеного пункту Рикове Херсонської області.

Склад був розміщений на місці колишнього елеватора, котрий зручно розташований поблизу залізничної розв’язки. Остання відноситься до єдиної залізничної гілки, що сполучує материкову частину України з Кримом.

Залізничне сполучення відіграє важливу роль у логістиці росіян, саме вона забезпечує транспортування левової частини техніки, боєприпасів та іншого обладнання.

На сьогоднішній день маршрут залізниці для підтримки окупаційних сил на півдні проходить, як не дивно, із Краснодарського краю через Крим, а звідти – на Херсонщину та Запоріжжя. Такий великий “гак” обумовлений тим, що єдиний короткий шлях через окуповану Донецьку область проходить повз н.п. Волноваха, котрий знаходиться в 20 кілометрах від лінії фронту, тобто у зоні ураження ствольної артилерії.

Без залізниці усе навантаження із постачання бронетехніки, палива та великих об’ємів артилерійських боєприпасів переляже на автомобільну логістичну мережу, котра фізично не здатна задовольнити усі потреби через обмежений парк вантажівок, бензовозів та танкових тралів.

Очевидно, опираючись на цю слабкість, українські військові почали наносити удари саме по мостам. Так, 29 липня українська авіація нанесла удар крилатими ракетами Storm Shadow по Чонгарському залізничному мосту. Це єдиний залізничний міст, що сполучає окупований Крим та материкову Україну.

Окрім залізничних шляхів Сили оборони також методично почали вибивати і автомобільну інфраструктуру окупантів. Так, 22 червня крилатими ракетами українські бомбардувальними уразили Чонгарський автомобільний міст.

В ніч на 17 липня українські морські дрони зруйнували один з прольотів Кримського мосту та зупинили тим самим рух по одному з двох шляхів.

6 серпня українська авіація повторно нанесла удар по Чонгарському автомобільному мосту та успішно уразила Геніченський міст.

Окрім автомобільних шляхів через Чонгар та Геніченськ для окупантів із Криму залишається лише сухопутний коридор через Армянськ. Проблемою цього, здавалося б стійкого до авіаударів шляху, є його близьке пролягання до правобережної Херсонщини в зоні ураження ракетних систем HIMARS.

З точки зору автомобільного сполучення Крим також відіграє роль потужного логістичного хабу з розбудованою інфраструктурою для зберігання палива та боєприпасів, а також виступає відносно безпечною зоною для підготовки та ротацій особового складу. Перевезення вантажів з півострову до Мелітополя значно швидше за аналогічний шлях з умовного Ростову.

Також шляхи через Крим донедавна були значно безпечнішими за ті, що проходять повз окуповані у 2022 році території.

Третім та останнім вузлом транспортного сполучення окупованого півдня України з РФ залишаються порти у Бердянську та Маріуполю. По портам та прилягаючим до них об’єктам інфраструктури періодично наносяться удари крилатими ракетами, що має сковувати перевезення вантажів морем.

Додатковою проблемою для забезпечення російського угрупування також став нещодавній удар морськими дронами по російському великому десантному кораблю “Оленегорский горняк“. Корабель напівзатопленим був відтягнутий до порту, його ремонт займе, імовірно, не один місяць. Відомо, що десантний корабель використовувався в якості паромної переправи між Кримом та материковою Росією з метою розвантаження трафіку через Кримський міст.

Перспективи

Тактика “логістичного придушення” російських військ з ударами по переправам нагадує минулорічну операцію з деокупації правобережної Херсонщини. Проте цілі цих дій суттєво відрізняються. Якщо торік метою ударів по логістиці та постійного тиску було примушення до відступу російських військ за Дніпро, то цього разу завдання може стояти у вирівнюванні сил у війні на виснаження.

Очевидно, змінивши стратегію, український Генштаб тепер робить ставку на вибивання артилерії, складів боєприпасів та знищення шляхів постачання для ослаблення російських військ на передніх лініях оборони аби полегшити роботу наступаючій піхоті.

Відкритим залишається питання щодо виснаження українських запасів озброєння. Для успішної деокупації захоплених територій командування ЗСУ має знайти баланс між часовими рамками наступальної операції та початком виснаження власних запасів артилерійських боєприпасів, високоточного озброєння та далекобійних ракет.