Росія почала озброювати своїх мобілізованих знятими зі зберігання зенітними гарматами С-60. Раритетну зброю розконсервовують та відновлюють для новостворених підрозділів війська країни-окупанта. Про це свідчать фото та відео, які з’являються у соцмережах.

Проте це не перша поява 57-мм зенітної артилерії на полі бою у часи нинішньої російсько-української війни. Інформація про використання знятих з консервації С-60 вперше з’явилась в травні цього року. Тоді до лав харківської територіальної оборони Україна почала повертати зенітно-артилерійські комплекси С-60, один із яких ті встановили на шасі армійської бортової вантажівки КрАЗ-6322 із колісною формулою 6х6.

С-60: історія створення та ключові характеристики

С-60 — радянський зенітно-артилерійський комплекс, що використовує гармату АЗП-57 калібру 57-мм, був розроблений в середині 1940-х років та досі є широко поширеним у світі. Причіпна зенітна установка призначена для знищення повітряних цілей на висоті до 5000 м, а також наземних цілей, у тому числі броньованих, на дальності до 6 000 м.

Гармата використовує автоматику на основі енергії віддачі під час пострілу. Для гармати застосовуються унітарні постріли калібру 57х348-мм SR із осколковим трасуючим та бронебійно-запальним снарядами. Подача боєприпасів здійснюється вручну за допомогою обойми на чотири снаряди. Автоматика гармати АЗП-57 забезпечує технічну скорострільність до 120 пострілів на хвилину, проте практична не перевищує 70-75.

Гармата оснащена обладнанням для охолодження ствола, яке потрібно використовувати вже після перших 40-50 пострілів. Принцип роботи охолодження заснований на перекачуванні рідини через канал ствола.

Вже у 60-х роках, із появою значно швидших та більш маневрених літаків, ефективність вогню зенітно-артилерійського комплексу стала стрімко падати, а розхід боєприпасів збільшився місцями в 2-3 рази. До кінця 80-х у лавах ЗС СРСР останньою військовою частиною, на озброєнні якої стояв С-60, був 990 зенітний артилерійський полк (990 ЗаП) 201 мотострілецької дивізії в період Афганської війни. Зенітні батареї цього полку несли бойову охорону аеропорту міста Кундуз.

Одразу після розпаду Радянського союзу більшість пострадянських країн включно з Україною та Російською Федерацією зняли С-60 із озброєння своїх армій через її моральну застарілість. У Росії частина списаних гармат вирушила на утилізацію, інші ж були передані на консервацію та подальше зберігання.

С-60 у російсько-українській війні

Захопити Україну за кілька днів війську країни-окупанта не вдалося. Тривала війна виснажила запаси озброєння обох країн, що спонукало до повернення на з консервації таких відверто архаїчних зразків озброєння, як С-60.

Хоч радянські 57-мм зенітно-артилерійські комплекси вже давно неефективні проти бойових літаків, вони все ще можуть уражати ударні гелікоптери. Піхота не може поцілити їх зі стрілецької зброї: не вистачає дальності пострілу, а якщо й вистачає – гелікоптер має достатній рівень бронювання. Також, як показала практика восьми місяців війни, навіть насичені переносними зенітними ракетними комплексами підрозділи не можуть гарантовано вражати цілі через активне використання термічних пасток.

Окрему ремарку про потенціал С-60 варто додати в контексті появи на полі бою іранських баражуючих дронів Shahed-131 та Shahed-136. Хоч швидкість польоту та габарити фюзеляжу цих БПЛА загалом співмірні з тими цілями, для яких розроблявся С-60, цей комплекс важко назвати хорошою протидією дронам-камікадзе через низку причин. По-перше, установка С-60 розроблена для роботи у складі батарей та дивізіонів. І там мала щільність вогню одного розрахунку компенсувалась кількістю цих розрахунків. По-друге, роботу розрахунку ускладнює тактика застосування шахідів. Якщо дрони летять по заданому маршруту на висотах у 100-200 метрів над землею – це створює високу кутову швидкість та малий час перебування цілі у полі зору розрахунку. Тому для враження іранських БПЛА якнайкраще підійшли би легші радянські ЗУ-23-2 через свою швидкострільність, достатню дальність враження та можливість вести вогонь по швидкісних цілях. Натомість, поодинокі більш важкі та потужні С-60 через малу щільність вогню та неповоротливість є малоефективними для таких цілей.

Окрім використання за прямим призначенням, 57-мм артилерійську гармату також можна застосовувати для стрільби по живій силі та легкоброньованій техніці прямою наводкою. Подібна практика стала розповсюдженою в чисельних арабських війнах завдяки потужному боєприпасу С-60 та відносно високій скорострільності. Встановлення цих гармат на шасі вантажівок перетворює їх на імпровізовані самохідні артилерійські установки із високою мобільністю та доволі універсальним функціоналом.

Маючи серйозний калібр, як для автоматичної гармати, АЗП-57 здатна успішно боротись з легкою бронетехнікою виробництва країн Варшавського договору, котра масово використовувалась на Далекому Сході та в ході російсько-української війни. Також, завдяки гарному поєднанню пробивної здатності та фугасної дії боєприпасів, установка здатна ефективно вибивати піхоту із міських забудов та простих фортифікаційних споруд, стріляючи по них прямою наводкою.

Так, нещодавно було опубліковано відео застосування військовослужбовцями окупаційних сил 16-го батальйону територіальної оборони 2 АК РФ автоматичної зенітної гармати С-60 на одній із ділянок Лисичанського напрямку.

На відео росіяни використовують подібний імпровізований “гантрак” для стрільби прямою наводкою по цілях у межах візуального контакту. Проте під час роботи розрахунок не застосовує додаткових засобів коригування або наведення на ціль. Принаймні цього не видно на відео. Такий підхід можна пояснити дефіцитом засобів повітряної розвідки у російських військових.

Іншим методом враження цілей може бути стрільба артилерійських систем із закритих позицій. Це стрільба по крутій параболі за допомогою непрямого наведення на ціль, яка знаходиться поза прямою видимістю з вогневої позиції. Такий метод надійно вкриває вогневий засіб від прямого наземного спостереження противника, а тому й захищає від вогню у відповідь.

Таку тактику роботи із С-60 використовують українські військові. На відео розрахунок працює із закритої позиції, тому потрапити у ціль військовим допомогає оператор БПЛА. За допомогою дрона й смартфону військові можуть коригувати вогонь.

Застосування 57-мм гармат із закритих позицій разом з балістичними обчислювачами та аеророзвідкою дозволяє розширити дальність ефективного вогню на відстань більше 6 кілометрів.

Збільшення ефективності застосування ЗАК

Більш ефективне застосування подібної артилерії по наземним цілям може забезпечуватись придаванням розрахунку гармати коригувальників з безпілотним літальним апаратом, використанням бойових систем управління тактичної ланки, наприклад, українських “Кропиви” або “Armor”, які нині використовує ЗСУ, сучасної оптики та більш досконалих механізмів наведення гармати.

Так, в ході розконсервації та ремонту, деякі українські підприємства модернізують С-60 шляхом  встановлення універсального блоку управління, який програмують для виконання певної низки команд. Подібні системи широко використовуються в промисловості та є у вільному доступі. Такий блок управління керує електроприводами наведення гармати, котрі, після введення команди на пульт керування, автоматично наводять гармату на необхідний кут. Подібна система мінімізує час реакції та збільшує точність наведення, що у комплексі виводить ефективність модернізованої системи на новий рівень.

Іншим методом підвищення ефективності цих артилерійських систем є застосування сучасних автоматизованих систем управління підрозділами (АСУ). Наприклад, бойової системи управління тактичної ланки “Кропива”, яка була випробувана в реальних бойових умовах та призначена для автоматизації окремих задач управління на рівні батальйону, роти, взводу та окремих одиниць техніки.

Розроблена ще у 2014 році, АСУ “Кропива” допомагає об’єднувати засоби розвідки, управління та вогневого ураження різних підрозділів ЗСУ в єдине інформаційне поле.

АСУ забезпечує доступ до електронної карти місцевості з відображенням власної позиції за GPS та обмін даними з іншими абонентами системи, що включають позиції союзних підрозділів, координати виявлених цілей та короткі текстові повідомлення. “Кропива” забезпечує взаємодію та передачу даних з засобів розвідки БПЛА.

Для роботи з бойовою системою необхідно лише знати координати цілі та місцеперебування своєї артилерійської батареї та метеоумови. Ці дані вводяться у планшет з “Кропивою” й далі напрям стрільби та відстань до цілі обчислюється в автоматичному режимі.

Загальне використання наведених вище бюджетних та доступних рішень у комплексі дарує друге життя застарілим системам та робить їх придатними до використання у сучасному загальновійськовому бою.

Боєприпаси гармати С-60

С-60 веде вогонь боєприпасами калібру 57х348SR, що є подібними по балістиці до 57х438-мм боєприпасів, які застосовуються у шведській 57-мм зенітній гарматі Bofors.

Основні типи снарядів:

• УБР-281 – протитанковий бронебійний снаряд;
• УОР-281 – осколковий снаряд з ударним підривником для застосування в зенітній стрільбі.

Використання осколково-фугасних боєприпасів УОР-281 вагою в 2,8кг та масою вибухової речовини у 153 грам марки А-IX-2 дозволяє ефективно вражати близькими попаданнями  скупчення піхоти та легку бронетехніку щільною хмарою уражаючих елементів. У випадку неспрацювання ударного детонатору, через 12-18 секунд після пострілу граната розірветься внаслідок дії самоліквідатора.

Бронебійний снаряд УБР-281 на дистанції 1000 метрів має пробивну здатність у 96 мм сталевої броні. Цього достатньо для пробиття бортової броні радянських танків та враження усіх типів БТР та БМП армії РФ. Всередині корпус снаряду має камору з розривним зарядом. Під час пробивання броні снаряд від дії підривника розривається за бронею. Корпус снаряда при цьому дробиться на уламки, які разом з уламками броні ушкоджують частини машини та екіпаж.

Зараз через дефіцит власних запасів ЗСУ використовує 57-мм боєприпаси румунського виробництва.

Замість висновку

Загалом артилерійські комплекси С-60 є гарним підсиленням вогневих можливостей вже існуючих підрозділів територіальної оборони, що за умов дефіциту важкого озброєння мають сильну потребу у засобах враження легкоброньованої техніки та живої сили супротивника на середніх та дальніх відстанях бою. Гармата АЗП-57 має чудову балістику та потужні боєприпаси, що у комбінації з сучасною електронікою робить комплекс ефективним на полі бою.

Розкриття потенціалу

Найбільш оптимальною модернізацією буксованого комплексу С-60 є встановлення його на шасі вантажівки, однак можна припустити й можливість встановлення 57-мм артилерійських установок на броньовану техніку. Таке рішення могло би розширити потенціал застосування гармати, дозволивши її розрахункам вступати у прямий бій та брати участь в штурмових заходах.

Одним із варіантів модернізації може стати монтування гармати на шасі БТР-80, що в 90-х роках вже відпрацьовувалось на одному із київських підприємств. Проте однією із перешкод для такого рішення стає відсутність заброньованого простору для заряджаючого, навідника та командира розрахунку.

Також альтернативою могло б стати встановлення АЗП-57 на МТЛБ або трофейні танки Т-62 замість стандартної 115-мм гармати або ж із повною заміною башти.