На базі 3-го окремого полку армійської авіації Сухопутних військ ЗС України, що дислокується у Бродах Львівської області, відбулись теоретичні заняття та практичні польоти вночі та вдень за складних метеорологічних умов, на яких підвищувалась класність вертолітників. Активну участь у цьому заході брали також представники командування та начальники армійської авіації управління армійських корпусів Сухопутних військ Збройних Сил України.

Післяобідньої пори погода на військовому аеродромі геть зіпсувалася. Несподіваний рвучкий вітер затягнув небо сіро-свинцевими хмарами. Пішов густий лапатий сніг. Літати у таких умовах, як мовиться, “не курорт”.

На командно-диспетчерському пункті (КДП) командир 3-го окремого полку армійської авіації Сухопутних військ ЗС України полковник Ігор Яременко та керівник польотів підполковник Володимир Золотарьов із нетерпінням чекали на повернення вертольота-розвідника погоди. І не тільки вони, а й їхні колеги із Калинова та Херсона.

Полк армійської авіації полковника Яременка – один із найбільш підготовлених серед споріднених частин Сухопутних військ ЗС України. У цьому полку, окрім командира та його заступника з льотної підготовки підполковника Юрія Стороженка, військовими льотчиками 1-го класу є також старший льотчик-інструктор льотно-методичної служби підполковник Сергій Фаріон, командир вертолітної ескадрильї майор Геннадій Голубівський, заступник комеска майор Юрій Дмуховський та командир вертолітної ланки майор Дмитро Леонтьєв. Минулого навчального року в полку зуміли підготувати до рівня 1-го класу понад двадцять льотчиків, а ще 15 пілотів – до 2-го класу. Але через брак пального та неналежне фінансування заходів з бойової підготовки вони, на жаль, не мали можливості підвищити класність. Адже для цього потрібно було не тільки мати достатню кількість годин нальоту, але й на практиці закріпити навички відповідно до програми курсу бойової підготовки. Тобто пілоти мали б відпрацьовувати ті завдання, які їм необхідні в реальній бойовій ситуації, готуватись за відповідними льотними вправами й одночасно набувати певного досвіду, що виражається у годинах нальоту.

На тренажері вертольота Мі-24 ПТВ-241, який є у полку, можна відпрацьовувати дії льотчика під час відповідних особливих випадків, але реальних відчуттів, яких зазнає пілот у повітрі, тренажер не забезпечує. Одне слово, після декількох годин занять на тренажері, який виготовлений ще 1986 року (на ньому навчалися ще батьки нинішніх молодих льотчиків), неможливо відпрацювати необхідні практичні навички.

Для підтримання боєздатності льотчика 1-го класу потрібно 500 літрів авіаційного гасу. Але вже за місяць відсутності польотів ця кількість гасу подвоюється. А за три місяці становитиме 8 тисяч літрів пального… У такій же пропорції зростає і час, потрібний на відновлення втрачених навичок. Їхнього відновлення потребує й інструкторський склад, і група керівництва польотами, і особи, що забезпечують польоти. Молодому льотчику взагалі доведеться проходити програму підготовки із самого початку. Тому й не дивно, коли деякі молоді пілоти, по кілька разів розпочинаючи “з нуля” та так і не набувши рівня підготовки до бойових дій удень за звичайних метеоумов, писали рапорти на звільнення у запас.

– З певних причин, – говорить полковник Ігор Яременко, – льотна підготовка здійснюється таким чином, що основні зусилля начальників і командирів усіх рівнів зосереджені на підтриманні готовності до виконання поставлених завдань насамперед льотних екіпажів, які включені до складу Об’єднаних сил швидкого реагування. А льотні екіпажі ескадрилій, які не входять до зазначеної функціональної структури, не мають необхідного нальоту.

На думку командира полку, молоді льотчики могли б набувати певний льотний досвід у складі миротворчих підрозділів. Щоправда, й тут є дві сторони медалі. Звичайно, певну кількість годин нальоту та відповідні навички молодому льотчику-миротворцю така діяльність дає. За одну ротацію пілот може налітати від 100 до 150 годин. Це, погодьтесь, немало. Але, з іншого боку, виконання миротворчих завдань робить вимушену перерву у професійній підготовці військового льотчика за відповідними льотними вправами згідно з курсом бойової підготовки. І він, простіше кажучи, відстає в навчанні.

– Для порівняння: у 80-ті роки минулого століття система підготовки молодого льотного складу була такою – випускники училищ прибували в бойові частини і включались до складу ескадрильї, куди входили найбільш досвідчені інструктори-методисти. Лейтенанти надзвичайно інтенсивно виконували свої польоти як з досвідченими інструкторами, так і самостійно, тож за кілька років досягали рівня 2-го, а то й 1-го класу. Тепер про таке залишається хіба що мріяти.

З цього приводу зауважу, що відповідно до вимог Організації Об’єднаних Націй наліт командира екіпажу миротворчого підрозділу має бути не меншим ніж 1000 годин. Такого показника льотчик зможе набути не раніше, ніж за десяток років інтенсивної льотної роботи! На практиці ж виходить так, що перерви в льотній підготовці через обмежену кількість пального розтягують цей процес не на одне десятиріччя, і льотчик, якого свого часу готували та витратили значні кошти, стає просто безперспективним за віком та медичними показниками.

..Одже, проведення льотних змін у новому навчальному році дозволило скасувати вимушену перерву в підготовці вертолітників та стало їхнім першим кроком до підвищення льотної майстерності. Тож після складання теоретичних іспитів претендентам на підвищення класності були поставлені завдання, вони пройшли курс підготовки до виконання польотів. І ось настав час проведення першої нічної зміни за складних метеорологічних умов.

..З висоти командно-диспетчерського пункту видно, як, виблискуючи вогнями, вертоліт вирулив на злітно-посадочну смугу. Зависнувши певний час у повітрі, набрав висоту та, взявши курс, полинув у безкрає чорне небо. Керівник польотів підполковник Володимир Золотарьов віддає вказівки тим, хто забезпечує польоти. Зв’язківці допомагають керівнику польотами підтримувати з екіпажами безперебійний зв’язок. Чітко та впевнено супроводжують “вертушки” за маршрутом планшетисти батальйону зв’язку та радіотехнічного забезпечення.

Один за одним підіймаються в повітря екіпажі. А згодом – на зворотний курс – повертаються на аеродром. Загалом 18 льотчиків виконали завдання із пілотування за складних метеорологічних умов уночі. Вісім із них класифікувались на 2-й клас, а десять – за право називатись військовими льотчиками 1-го класу. Тут же, на аеродромі, проводячи розбір польотів, командир полку, військовий льотчик 1-го класу полковник Ігор Яременко дав оцінку діям кожного свого підлеглого.

– Тільки пілотування та виконання практичних завдань відповідно до курсу бойової підготовки авіаційних частин та підрозділів дасть нам змогу відтворити в полку прошарок висококласних льотчиків, – узагальнює він.

Наступні заходи із теоретичної та практичної підготовки льотчиків для подальшого присвоєння класної класифікації заплановані на початок весни цього року. Якщо, звичайно, усе буде гаразд…

Михайло Гриневич
Львів
Газета “Народна Армія” 2010.01.15