Під час виконання рішення президента Байдена про виведення сил з Афганістану і поки американські військові з союзниками власними руками здійснювали логістичний подвиг з евакуації майже 120 000 людей з аеропорту Кабулу, інші «підопічні» Білому Дому задалися питанням, а що буде далі?

Не стало це винятком і для підтримуваних США – «Сирійських демократичних сил», на чолі з 54 річним генералом Мазлумом Кобане Абді.

Болісним спогадом для Мазлума Кобане Абді, стали події трирічної давнини, коли президент США Дональд Трамп розпорядився вивести більшість американських сил з півночі та сходу Сирії у кількості 2 000 військових.

Раптове виведення військ, завдяки безглуздому рішенню Трампа, більше нагадувало сьогоднішню евакуацію з Кабулу, лише без талібів. Тоді американці так само в ніч покинули свої бази, знищили обладнання на сотні тисяч доларів, яке не змогли забрати, та залишили русні, яка водночас зайняла ці бази на північному-сході Сирії, лайливі написи на стінах.

А в утворений в такий спосіб вакуум безпеки одночасно ринулася не лише русня з асадитами, а й турецька армія, яка спробувала створити 30-км «пояс безпеки» біля своїх кордонів. І хоча жодна зі сторін не досягла своїх цілей в повному обсязі, баланс сил в регіоні був порушений в бік Туреччини. Що дало привід пліткувати, що Трамп «здав» курдів туркам.

Що цікаво, курди з СДС в цій ситуації розглядали русню, як союзників проти турків. І лише намагання тих, затягнути більше асадитів на підконтрольні СДС території, трохи охолодило пил у курдів.

Однак, американські генерали переконали Трампа, що виведення сил з Сирії може бути катастрофою, та умовили того «по-тихому» здати назад і без гучних оголошень військові США почали повертатися. Благо, що вони були переміщені лише до Іраку. Однак всієї зони контролю на північному сході Сирії відновити так і не вдалося, бо там вже оселилася русня. А кількість американців була вдвічі менша за попередню.

Декілька конфліктів між патрулями московитів та американців, які в підсумку призвели до поранення декількох військових США, змусили Пентагон змінити тактику і більше не намагатися повернути втрачене.

Оці рухи «назад-вперед» в чергове переконали курдів у «зраді» американців і вони ще більше почали шукати союзу з руснею та асадом проти турків. І хоча такі контакти раніше здебільшого стосувалися «економічних відносин» з режимом, а саме контрабанди пального в обхід санкцій США, то зараз про таке майже об’єднання з сирійським режимом заговорили політичні представники курдів в голос.

Угоди не сталося, бо асад і чути не хотів про курдську автономію. Контакти русні тут мало чим допомогли і такі розмови потроху по вщухали разом з поверненням американців. Але як то кажуть, «осадочек» залишився.

Щоб заспокоїти командування СДС та переконати у своїй підтримці, адміністрація Байдена надіслала до регіону генерала Кеннета Ф. Маккензі, який очолює Центральне командування США, та виконуючого обов’язки помічника держсекретаря США з питань Близького Сходу Джої Гуда. Вони зустрілися з Мазлумом і запевнили того, що партнерство з СДС залишається міцним і що американські війська незабаром не вийдуть.

Однак чи дійсно так виглядає оця веселкова картина відносин між США та СДС у майбутньому?

Я майже постійно у своїх дописах звертаю увагу на неоднозначність сил представлених в СДС. Створені для боротьби з ІДІЛ на північному-сході Сирії, за сприянням і за кошти американських платників податків, арабо-курдські Сирійські демократичні сили, після відвоювання у терористів території на східному березі Євфрату почали перетворюватися на суто курдські.

Озброєнні курди привезли з собою свої сім’ї і змінили етнічний склад в адміністративних центрах північних провінцій Ракка, Хасака та на півдні в Дейр Ез-Зор та зайняли чиновницькі посади. Це разом із корупцією та зловживаннями, які принесли курдські чиновники в цих адміністраціях, почало викликати невдоволення серед місцевих арабських племен, що іноді призводило до заворушень і застосування зброї.

Придушення місцевих заворушень, проводилося під егідою боротьби з ІДІЛ, а як же інакше? І американці до останнього на це дивилися через «рожеві окуляри».

Однак, після зміни адміністрації Трампа, яка нібито про все домовилася з турками, одночасно застосувавши проти них санкції та викинувши з програми F-35, відносини між Анкарою та Вашингтоном дійсно почали вирівнюватися до рівня партнерських.

Більше того, за моїми спостереженнями, американці покладають великі сподівання на цементуючу роль Туреччини на всьому Сході в цілому, як мусульманську країну, члена НАТО з потужною армією, поки сама Америка зосередиться на Китаї.

А отже, постійні скарги турків на курдів, і не стільки на курдів, як на їхні терористичні утворення у вигляді Робочої партії Курдистану (РПК) та Загонів народної мобілізації (YPG), що діють в складі СДС, почали находити розуміння у Вашингтоні.

І це при тому, що з самим курдами, а саме Регіональною Курською автономією Іраку у турків все гаразд і вони вже третє десятиліття воюють в іракських горах з РПК. Але саме зараз, турецький президент вирішив покласти край цьому, причому «край» має бути цілковитою перемогою.

А що ж до американців? Боротьба з ІДІЛ, сотні американських життів, десятки мільярдів доларів на підтримку СДС. Забути та пробачити? Робота до кінця ще не зроблена. За оціночними показниками ще від 8 до 16 тис. бойовиків ІДІЛ налічується у Сирії та Іраку. Їх активність на тлі виходу США з Іраку зростає. Складне рішення.

Але не це головне. В таборах під контролем СДС зараз утримуються близько 11 000 бойовиків ІДІЛ, частина з яких є іноземцями. Що з ними робити питання відкрите. А ще десятки тисяч членів сімей терористів разом з дітьми утримуються в інших таборах в жахливих умовах, найбільший з яких Аль-Хол.

В цих таборах, а фактично закритих резерваціях, діти терористів виховуються у майбутніх терористів, а дружини терористів займаються збором коштів, щоб озброїти своїх дітей. Ці табори є болісною точкою для США, і в СДС це чітко розуміють.

А ще американці, допомагають СДС контролювати нафтові свердловини на сході Сирії, щоб курди могли самостійно фінансувати свої адміністрації та армію. Причому такий шлях є цілком ймовірним при перепродажі нафти через уряд Іракського Курдистану. Але ні, торгувати з асадом набагато вигідніше, тим більше що частину грошей можна забрати собі. В цьому правління Музліма мало чим відрізняється від правління афганського президента Гані.

Тому скільки часу така ситуація буде влаштовувати американців, залишається загадкою. Для СДС дійсно важливо, щоб «це усьо», або як вони кажуть – «баланс», тримався якомога довше. Для решти, крім американців, час змінити «баланс» і позбутися «корумпованої Роджави» настав. Що асад, що Ердоган лише чекають час, коли Байден оголосить про чергове виведення військ.

Коли це може статися? Звісно ж після того, як у Вашингтоні усвідомлять результати аналогічного рішення по Афганістану і наслідки звільнення тисяч терористів ІДІЛ.

Проте, що скоріш за все не зміниться. Так це 55-км зона Ат-Танф, де американські військові разом з місцевим ополченням Maghawir al-Thawra охороняють, ще один величезний табір сирійських біженців. Однак це вже не про курдів, а про Йорданію, Ізраїль та Іран.

Підсумком цього допису, хотів би вказати, що для тих хто не хоче змінюватися на краще, виправляти свої помилки, реально долати корупцію та дивитися у майбутнє, залишається одне: сподіватися, що нічого не зміниться. Але такого не буде.