Багато хто напевно чув про радянський  неконтактний вибуховий пристрій “Охота” (рос. НВУ-П “Охота”). Його завданням є керування протипіхотними мінами типу ОЗМ-72 та МОН-50 (а також в рідших випадках рядом інших мін).

https://youtu.be/d5ohNFVkRfg

Один пристрій “Охота” може керувати 5 мінами. Він знаходиться в пасивному режимі, а при появі цілі в радіусі виявлення (120-150 метрів) її помічає сейсмічний датчик, що знаходиться в землі поряд з пристроєм.

Датчик передає виявлені коливання ґрунту на пристрій де відбувається аналіз типу цілі та відстань. Якщо ціль ідентифіковано як людину, пристрій переводиться в бойовий режим. Визначається відстань та азимут, що дає пристрою точне місце знаходження цілі.

Як тільки ціль потрапляє у точку ефективного враження будь якою з мін під’єднаних до пристрою з нього буде відправлено електричний імпульс для підриву найближчої з них. При повторному виявленні руху відбудеться підрив наступної найближчої міни.

Фактично навіть якщо після вибуху міни людина виживає і намагається відповзти або робить інші рухи, датчик знову її виявляє і підриває чергову міну.

Цей пристрій починає свою історію ще з 70-х років минулого століття і з того часу активно використовувався у багатьох війнах, зокрема в Афганістані, Чеченських війнах та на Донбасі.

Щодо Афганістану то тут напевно багато хто чув про те звідки начебто з’явився запит на цей пристрій. Коли я проходив службу нам розповідали, що так як “душмани” часто розміновували мінні поля женучи по ним різних  тварин було зроблено пристрій, який тварин пропускав, а реагував саме на людей.

Це може бути правдою, а може і ні. Так як на мою думку все таки головним задумом цього пристрою є не те, що він реагуватиме виключно на людей. А те, що виявити його є дуже мало шансів. А відповідно не виявивши уже і не може бути мови про знищення будь яким способом.

“Охоту” можна встановлювати і у керованому варіанті та переводити  її з бойового в безпечний режим пультом керування МЗУ. МЗУ та “Охота” з’єднуються кабелем, що дає можливість при наявності оптимального живлення керувати пристроєм на відстані до кількох сотень метрів.

Характеристики:

Матеріал корпусу – метал
Діаметр/висота – 15,5 см/36,2 см
Маса в спорядженому вигляді – 4,2 кг
Штатні міни– ОЗМ-72, МОН-50
Час бойової роботи – від 4 до 9 місяців (в залежності від навколишнього середовища)
Відстань встановлення мін від пристрою – від 2 до 15 метрів
Тип датчика цілі – сейсмічний
Дальність виявлення цілі – від 120 до 150 метрів
Дальність розпізнавання цілі – не менше 90 метрів
Видача команди на підрив міни – від 15 до 20 метрів
Самоліквідація – після підриву останньої міни
Керованість – керований та некерований варіанти

Крім МОН-50 та ОЗМ-72 пристрій може використовувати будь які міни з можливістю використання універсального детонатора МД-5М: МОН-100, МОН-200, ПОМЗ-2М, ОЗМ-3, ОЗМ-4.

А також міни, які можуть приводитись в дію електричним імпульсом: ОЗМ-160 ОЗМ-3.

Також тут варто згадати новіший варіант цього пристрою з індексом НВУ-ПМ. Однією з відмінностей НВУ-ПМ від НВУ-П є підрив одночасно усіх мін при спробі перерізати буль який з кабелів комплексу, або при спробі зняти кришку з самого пристрою. Це зроблено для унеможливлення розмінування  замінованої території під’їхавши до неї на автомобілі, що за деякими джерелами вказується як спосіб розмінування НВУ-П.

Пізніші варіанти НВУ-ПМ мають програмований таймер, що дозволяє в потрібний проміжок часу один раз на добу переводити пристрій в безпечний режим. Це дає змогу рухатись замінованою місцевістю для заміни підірваних мін та дає можливість для інших необхідних переміщень особового складу.

На сьогодні росіяни періодично поширюють інформацію про пристрій “Охота-2”, в якому до сейсмічного датчика додано ще й магнітний для спрацювання на метал (по задуму на зброю та спорядження військових).

Але є джерела, які вказують про відсутність магнітного датчика в “Охота-2”, і загалом інформації з приводу цього пристрою мало, а та що є досить суперечлива.