Натяки на те, що США можуть замінити наземні системи ПРО в Польщі і Чехії більш прогресивними, поки не отримують адекватної відповіді збоку українських політиків.

Європейська система ПРО стає все більш витратною та «американською». При цьому Україна, маючи в цій сфері потужностями з виробництва та розробці протиракетних технологій, дотримується застарілої стратегії багатовекторних політичних торгів то з Вашингтоном, то з Брюсселем.

Наша країна може опинитися в хвості процесу реформування цього сектору оборони, доки на офіційному рівні не визнає, що не можна одночасно роздавати аванси щодо співпраці і європейським, і американським корпораціям.

КОРПОРАЦІЯ Boeing на замовлення Міноборони США на початку вересня успішно завершила випробування останньої моделі авіаційного лазерної зброї – розміщеної на борту транспортного літака тактичної лазерної установки Advanced Tactical Laser ATL HEL (High Energy Laser). 4-тонний лазер ATL є тактичним доповненням свого стратегічного попередника, 72-тонного авіалазера системи протиракетної оборони Airborn Laser (ABL YAL-1A).

Її випробування почалися ще в 1999 році і завершилися восени минулого року. За даними європейської преси, до літа 2009 року перша штатна авіагрупа системи YAL, що складається з 72 винищувачів, авіарадаров і літаків-заправників, без особливої реклами була поставлена на бойове чергування в «авіабазі підскоку» Файрфорд у Великобританії.

Після цих подій російські та європейські політики навперебій заговорили про ймовірну зміну архітектури американської протиракетної оборони. На відміну від традиційних наземних і морських засобів ПРО, розгортання яких вимагає широкої договірної бази, авіалазери несуть мінімум політичних ризиків. Розміщення літаків не вимагає, зокрема, дотримання безлічі «парламентських формальностей» з боку приймаючих держав – членів НАТО або партнерів блоку. Авіагрупи на відміну від ескадрених з’єднань флоту та наземних ракет можуть бути розміщені або згорнуті в досить стислі терміни, особливо в режимі транзиту або навчань. Цей фактор здатний дуже просто нівелювати будь-які хитрощі політичної агентури ймовірного супротивника. Транзитна авіагрупа, наприклад, може летіти швидше, ніж хто-то на землі встигне надути повітряні кульки з девізом «Геть НАТО!». І тут-таки повернутися, коли надувають кульки підуть на святкову вечерю.

Калькуляція витрат

До нинішнього завершення випробувань тактичної авіалазера спеціалізовані європейські та російські видання змагалися між собою в скрупульозному підрахунку витрат, яких зазнали американські платники податків через нові амбіцій щодо лазерної ПРО. Вартість одного літака “Боїнг-747-400F з системою YAL-1A в цих підрахунках оцінювалася в $ 1 млрд., Ціна авіагрупи з винищувачами нового покоління і новими радарами системи Avax варіювалася в межах від $ 1,7 млрд. до $ 2 млрд. в залежності від вибору літаків прикриття. Вже сьогодні зрозуміло, що лазерна програма обійшлася США в суму від $ 2,7 млрд. до $ 3 млрд. Це незрівнянно більше, ніж витрати на традиційні протиракетні системи оборони.

Заплановані витрати на розгортання так званого Третього позиційного району ПРО США в Східній Європі представляються ощадливішими – близько $ 0,8 млрд., За попередніми планами. Ці витрати включають в себе інвестиції у розгортання влітку 2009 року в Чехії стаціонарної РЛС попередження про ракетний напад (СПРН), яка обійшлася американському держбюджету в суму близько $ 300 млн. У додаток до цієї станції до 2011 року в Польщі планується розташувати десять контейнерних шахтних пускових установок протиракетної системи наземного перехоплювача GBI. На відміну від есмінців Aegis, які вже встигли придбати Японія, Австралія, Тайвань і Канада, ця наземна система знищує цілі не вибухом, а кінетичним ударом. Переважно цим обумовлена і більш низька ціна: загальна вартість дюжини пускових установок GBI і 200 ракет до них складає близько $ 600 млн.

З огляду на успіх останніх випробувань тактичного лазера, нова зброя YAL може стати альтернативою протиракети, як сухопутним системам GBI, так і морської Aegis. Лазери швидше за все можуть бути розміщені на аеродромах Польщі, яка вважається головним флангом третього позиційного району ПРО США. Центральним є Україна, а південним – Балканські країни.

ТЕХНІКА І ніякої політики

Для Східної Європи, яка намагається зекономити на системі GBI, перспектива застосування традиційних засобів ПРО може мати трагічні наслідки. Керована бойова частина цих протиракет з страхітливим назвою Exoatmospheric Kill Vehicle ЕКL ( «заатомосферний вбивця») взагалі не несе вибухівки. Перша «сіткова» серія боєголовки ЕКL вагою 64 кг була випробувана ще у 1997 році. Діяльність різних моделей ЕКL становить від 200 до 1000 км, ближче працюють вже ВПС та зенітні системи ППО ПРО.

Після дислокації системи на сході Польщі в такий радіус ураження протиракет потрапляють Білорусь і Україна – це у випадку, якщо мета стартує з РФ або Ірану, і Угорщина, і Румунія – якщо пуск невідомої або ворожої ракети відбудеться з бунтівного південного Іраку або Сирії. Застосування у повітряному просторі кожної з цих країн боєголовок ЕКL, не залежно від модифікації, обіцяє дати на виході, щонайменше, сотню дрібних фрагментів з кожної ураженої мети. Весь цей мотлох з високою швидкістю обрушиться на їх територію, в гіршому випадку «штучні метеорити» обіцяють просто встромити в голови місцевого населення.

Якщо такого роду «перехоплення з дощем» буде проведено під час спланованого масованого або разового превентивного удару – це одна, традиційна для всіх воєн, проблема. Інша проблема – якщо звичайні засоби ПРО, такі як GBI, спрацюють на ціль, запущена в результаті помилки або аварії. А ними буквально рясніє статистика більшості авіаційних і ракетних стрільб. У нашпигованих ракетними полігонами РФ і Білорусі рахунок таким помилкам, наприклад, йде на десятки. Україна, яка лише декларує відродження своїх ракетних військ і засобів ППО, від них далеко не пішла. За останні десять років наша країна «відзначилася» як мінімум двома офіційно визнаними помилковими ракетними пусками.

НОВІ РЕАЛІЇ ПРО

За оптимістичним для нової адміністрації Білого дому сценарієм цілком закономірним підсумком розробки нових засобів ураження ПРО може стати перенесення термінів розміщення GBI в Польщі та Чехії. Про такі перспективи «Нью-Йорк таймс» заявив джерело з адміністрації Барака Обами: «Шанси відмов від планів колишньої адміністрації Джорджа Буша високі». Оборона США навряд чи що-то програє у випадку, якщо якийсь час замість старих протиракет 1997 року випуску на польському плацдармі почергувати набагато більш сучасні авіаційні лазери.

Як наслідок, влада РФ може виконати погрози, які неодноразово звучали на адресу Вашингтона і Варшави, і розмістити в Калінінградській області 20 комплексів своїх багатоцільових протиракет С-400 та «Іскандер». Крім повітряних, вони можуть покривати і наземні цілі, отже цей регіон Європи порине в атмосферу гонки ракетних озброєнь.

До недавнього часу Україна вважалася одним з найбільш ймовірних держав, які можуть увійти до контурів розширення кордонів Третього позиційного району. Основною причиною для таких прогнозів був завидний промисловий потенціал у цій галузі: в Україні розташований один з найбільших заводів – виробників РЛС ППО запорізька «Іскра», головний завод-виробник країн колишнього СРСР по РЛС ПРО «Днепрмашзавод» і ключовий інститут-розробник засобів дальньої радіолокації – Миколаївський РТВ (колишній НІІДАР).

Поки що першим, як і належить за рангом, на геополітичну обстановку навколо України, яка стрімко змінюється відреагував Президент. «Будапештський меморандум, що надає гарантії безпеки взамін на без’ядерний статус країни, потрібно переглянути. Ці договори, які ми підписували 15 років тому, потрібно міняти на двосторонні договори з країнами-гарантами: США, РФ, Китаєм, Францією і Великобританією. З Сполученими Штатами такий договір вже підписаний », – нагадав Віктор Ющенко про укладеної в січні цього року українсько-американської Хартії про стратегічне партнерство і тут же додав, що найкращою моделлю все ж бачить входження країни в систему колективної безпеки.

У підсумку, з одного боку, вже в найближчі місяці Україні доведеться як мінімум чітко відповісти партнерам на питання, з якими саме силами (крім прохань про продовження гарантій) вона здатна увійти в цю саму систему колективної оборони. І як максимум – дати взаємоприйнятних оцінку нових реалій і запропонувати варіанти використання в них свого оборонного внеску. З іншого – динамічні зміни протиракетного ланки колективної євроатлантичної оборони свідчать, що з одночасною прихильністю і до двосторонніх, і до колективних систем безпеки вписатися в неї буде вже просто неможливо. Доведеться все-таки вирішити що-небудь з горезвісної багатовекторністю, яка чи то пішла з України в 2005 році, чи то пішла, щоб знову вернуться.

Андрій Старостін
№ 185 | 10 вересня 2009

КОМЕНТАРІ