Північна опора України: еволюція та масштаби військової підтримки Швеції

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало для Швеції точкою остаточного зламу багаторічної політики воєнного неприєднання та обережності у сфері військової допомоги іншим державам. Уже впродовж перших місяців 2022 року Стокгольм перейшов від традиційної стриманості до активних дій, що включали передачу протитанкових засобів, боєприпасів і іншого озброєння, а також політичну підтримку України на міжнародному рівні. Ці рішення ухвалювалися в умовах гострих внутрішньополітичних дискусій і правових обмежень, пов’язаних із власною обороноздатністю, однак вони засвідчили готовність шведського керівництва переглянути усталені підходи до безпеки.

Початкові кроки мали характер термінової реакції на агресію та спиралися передусім на наявні ресурси, які могли бути швидко інтегровані українськими Силами оборони. Водночас уже на цьому етапі шведські політичні заяви виходили за межі ситуативної допомоги. Підтримка України дедалі чіткіше артикулювалася як елемент захисту власних національних інтересів і безпеки Північної Європи та Балтійського регіону. Таким чином, допомога Києву з самого початку почала вбудовуватися у ширший стратегічний контекст стримування Росії.

Подальша еволюція шведської політики військової підтримки відбувалася паралельно з фундаментальними змінами у сфері євроатлантичної безпеки. Рішення про вступ до НАТО зняло значну частину попередніх політичних і інституційних обмежень, відкривши для Швеції можливість повноцінної участі у колективних форматах допомоги Україні. З цього моменту підтримка дедалі менше нагадувала сукупність разових пакетів і все більше набувала рис системної політики, орієнтованої на довгострокове планування та координацію з партнерами.

У 2022–2023 роках було закладено основу переходу до багаторівневої моделі підтримки, яка поєднувала двосторонні рішення з участю в міжнародних механізмах – Контактній групі з питань оборони України, функціональних коаліціях спроможностей, а згодом і в спільних промислових ініціативах. Вихідні політичні рішення цього періоду визначили логіку подальшого масштабування допомоги та інституційного закріплення співпраці, у межах якої підтримка України стала невід’ємною складовою нової безпекової стратегії Швеції.

Наземне озброєння та артилерія

Наземний компонент став одним із ключових напрямів шведської військової підтримки України вже на ранньому етапі війни, а згодом перетворився на системну лінію допомоги, орієнтовану на посилення маневрових і вогневих спроможностей Сухопутних військ ЗСУ. У 2022–2023 роках Стокгольм зосередився на передачі техніки та боєприпасів, які могли бути швидко інтегровані в українські підрозділи й використані в умовах високої інтенсивності бойових дій, поступово розширюючи номенклатуру та масштаби поставок.

Одним із найважливіших рішень стала передача бойових машин піхоти сімейства CV90. Україна отримала як техніку зі складів Збройних сил Швеції, так і перспективу постачання нових машин у межах спільних контрактів зі скандинавськими партнерами. CV90 зарекомендували себе як ефективна платформа для дій у механізованих підрозділах, поєднуючи захищеність, мобільність і потужне озброєння. Досвід їх бойового застосування в Україні, у свою чергу, став важливим чинником подальших рішень Швеції щодо нарощування виробництва та заміщення переданої техніки новими модифікаціями.

Окреме місце в наземній складовій допомоги посіла артилерія. Передача самохідних артилерійських установок Archer стала для України не лише кількісним підсиленням, а й якісним зрушенням у застосуванні далекобійної високоточної артилерії. Висока автоматизація, мобільність і здатність швидко змінювати позицію зробили Archer важливим елементом контрбатарейної боротьби. Подальші рішення про постачання додаткових установок і систем артилерійської розвідки ARTHUR засвідчили, що Швеція розглядає артилерійський компонент як довгостроковий пріоритет, а не разову допомогу.

Не менш значущою була підтримка у сфері боєприпасів і логістики. Швеція послідовно передавала 155-мм артилерійські снаряди, а також інвестувала в розширення їх виробництва в Європі, зокрема через спільні ініціативи з партнерами в межах ЄС і NORDEFCO (Nordic Defence Cooperation). Паралельно здійснювалася передача допоміжної техніки – броньованих ремонтно-евакуаційних машин, транспортних засобів, засобів інженерного забезпечення та машин для розмінування, що підвищувало стійкість і автономність українських підрозділів у бойових умовах.

У сукупності наземне озброєння та артилерія стали тим фундаментом, на якому вибудовувалася подальша шведська підтримка. Від окремих поставок до комплексного підходу, що поєднує техніку, боєприпаси, обслуговування й виробничі рішення, Швеція поступово сформувала модель, орієнтовану на тривале посилення бойових спроможностей ЗСУ.

Повітряна й морська складові

Повітряна й морська складові шведської військової допомоги Україні формувалися поступово, але з чіткою орієнтацією на усунення критичних вразливостей ЗСУ у сфері протиповітряної оборони, розвідки та контролю морського простору. Якщо на початковому етапі ці напрями поступалися за масштабами наземному компоненту, то з 2023–2024 років саме вони стали одним із найбільш технологічно складних і стратегічно значущих елементів підтримки.

У повітряному вимірі ключовим рішенням стало передання Україні літаків дальнього радіолокаційного виявлення та управління ASC 890. Ця платформа принципово підвищує здатність України контролювати повітряний і морський простір, забезпечувати раннє виявлення цілей та координацію дій протиповітряної оборони. Важливо, що передача ASC 890 була інтегрована в ширший контекст авіаційної коаліції та прив’язана до впровадження винищувачів F-16, що свідчить про системний підхід Швеції до формування багаторівневої архітектури ППО України. Додатковим елементом цього підходу стало постачання ракет Rb 99 (AMRAAM), адаптованих для застосування у наземних зенітних комплексах.

Водночас шведська позиція щодо винищувачів Gripen демонструє поєднання політичної обережності та довгострокового стратегічного планування. Хоча рішення про негайну передачу літаків не було ухвалене, Стокгольм залишив цю опцію відкритою, зосередившись на підтримці підготовки пілотів, технічного персоналу та створенні умов для майбутньої інтеграції шведських авіаційних платформ. Таким чином, повітряна складова підтримки набула форми відкладеного, але структурно підготовленого рішення.

Морський компонент допомоги Швеції відіграв особливу роль у посиленні спроможностей України в Чорноморському та прибережному операційних просторах. Передача швидкісних штурмових катерів Combat Boat 90 і легших катерів Gruppbat суттєво розширила можливості ВМС України, морської піхоти та сил спеціальних операцій у сфері маневру, десантування, патрулювання та спеціальних дій на мілководді. Ці платформи органічно вписалися в концепцію асиметричної морської війни, яку Україна вимушено розвиває в умовах обмеженого надводного флоту.

Окрім безпосередньої передачі катерів, шведська допомога охоплювала навчання екіпажів, технічну адаптацію платформ до українських умов та участь у багатосторонній Коаліції морських спроможностей. У поєднанні з іншими заходами партнерів це сприяло формуванню стійкішої системи контролю прибережних районів, захисту морських комунікацій і підтримки операцій на південному напрямку.

Загалом повітряна й морська складові шведської підтримки засвідчили перехід від передачі окремих зразків техніки до формування взаємопов’язаних спроможностей. Йдеться не лише про платформи чи озброєння, а про створення умов для комплексного управління простором – повітряним і морським – що має безпосередній вплив на оперативну стійкість та стратегічні можливості Збройних сил України.

Коаліції спроможностей і промислова підтримка

З 2024 року шведська військова допомога Україні набула виразно інституційного та промислового виміру, що відрізняє цей етап від попередніх фаз прямих поставок озброєння. Ключовим інструментом стали багатосторонні коаліції спроможностей у межах Контактної групи з питань оборони України, до яких Швеція долучилася як активний фінансовий і організаційний учасник. Саме через ці формати Стокгольм почав системно інвестувати в розвиток конкретних напрямів – дронових технологій, розмінування, морської безпеки, артилерії, протиповітряної оборони та кіберзахисту.

Участь Швеції в коаліціях дозволила перейти від логіки одноразових пакетів до довготривалого планування спроможностей. Фінансування спрямовувалося не лише на закупівлю готового озброєння, а й на навчання персоналу, створення ремонтної інфраструктури, забезпечення запасних частин і логістичну підтримку. Такий підхід особливо чітко проявився у сферах безпілотників і розмінування, де Швеція зробила акцент на масовість, технологічну адаптацію та швидке поповнення втрат, що відповідає реальним потребам фронту.

Паралельно з коаліційними форматами Стокгольм активно залучився до підтримки українського оборонно-промислового комплексу, зокрема через так звану «данську модель» – фінансування виробництва озброєння безпосередньо в Україні. Цей механізм означав принциповий зсув у підходах: від передачі готової техніки до контрактування українських виробників і стимулювання внутрішнього виробничого потенціалу. Для Швеції це стало способом поєднати допомогу Україні з довгостроковими інтересами європейської оборонної автономії.

Важливу роль у промисловому вимірі підтримки відіграють шведські компанії, передусім Saab та BAE Systems Hägglunds, а також державне агентство оборонних закупівель FMV. Вони не лише забезпечували постачання та сервіс раніше переданої техніки, а й брали участь у розробці нових контрактів, аналізі бойового застосування озброєння в Україні та підготовці рішень щодо локалізації виробництва. Намір направлення фахівців FMV до Києва для супроводу закупівель і обслуговування озброєння став показовим прикладом цього підходу.

Таким чином, коаліції спроможностей і промислова підтримка стали для Швеції інструментами переходу до якісно нового рівня взаємодії з Україною. Йдеться не лише про обсяги фінансування чи кількість переданої техніки, а про інтеграцію України в ширшу європейську оборонну екосистему, де виробництво, експлуатація та розвиток озброєння розглядаються як спільне завдання партнерів.

Масштаби, бюджети та стратегічні наслідки

До 2025 року шведська військова допомога Україні набула масштабів, які виходять за межі ситуативної підтримки й засвідчують перехід до довгострокової стратегії. Сукупний обсяг військової допомоги з лютого 2022 року перевищив 40 млрд шведських крон, а з урахуванням ухваленої трирічної рамки фінансування на 2024–2026 роки у 75 млрд крон Швеція фактично зафіксувала Україну як один із головних пріоритетів своєї безпекової політики. Такий рівень зобов’язань є безпрецедентним для шведської оборонної практики після завершення холодної війни.

Бюджетний вимір цієї підтримки має принципове значення. Рішення про багаторічне фінансування ухвалювалися паралельно зі зростанням оборонних витрат самої Швеції, адаптацією до стандартів НАТО та переглядом національних програм переозброєння. Це означає, що допомога Україні не розглядається як альтернатива власній обороні, а інтегрується в неї як складова ширшої регіональної стратегії стримування Росії. Фактично шведські видатки на підтримку України стали частиною інвестицій у безпеку Балтійсько-Північного регіону.

Стратегічні наслідки цієї політики проявляються на кількох рівнях. Для України йдеться про стабілізацію постачання ключових спроможностей – артилерії, бронетехніки, ППО, морських платформ і безпілотних систем – без критичної залежності від разових рішень окремих донорів. Для Швеції – про трансформацію ролі з нейтрального спостерігача на активного учасника європейської системи колективної безпеки, де підтримка України є елементом власного стратегічного захисту.

Окремо слід відзначити наслідки для європейської оборонної архітектури. Шведська модель поєднання прямих поставок, коаліцій спроможностей і фінансування українського виробництва створює прецедент переходу від донорської логіки до партнерської. Україна поступово інтегрується в європейський оборонно-промисловий простір не лише як споживач, а як виробник і співрозробник, що змінює баланс у сфері безпеки на користь довгострокової стійкості.

У підсумку масштаби й бюджетні параметри шведської допомоги свідчать про стратегічне рішення, а не про тимчасову політичну кон’юнктуру. Для Стокгольма війна Росії проти України стала каталізатором переосмислення власної ролі у Європі, а для Києва – джерелом системної підтримки, здатної впливати не лише на хід війни, а й на повоєнну конфігурацію безпеки на континенті.

Висновки

Досвід військової підтримки України з боку Швеції у 2022–2025 роках засвідчує формування цілісної й послідовної моделі допомоги, у якій поєднано політичну волю, масштабні бюджетні зобов’язання, передачу ключових видів озброєння та інтеграцію України в багатосторонні коаліції й оборонно-промислові ланцюги. Стокгольм еволюціонував від обережного донора до одного з системних партнерів України, розглядаючи її оборону як складову власної та регіональної безпеки, а не як зовнішню кризу. Такий підхід не лише підвищив стійкість Збройних сил України у війні з Росією, а й створив передумови для довгострокової трансформації європейської безпекової архітектури.

Перелік озброєння та військової техніки, переданих Швецією (2022–2025)