Наземні дрони — нове покоління роботизованих платформ, які відіграють ключову роль у трансформації війни. В умовах позиційного протистояння та домінування артилерії дрони на фронті набувають вирішального значення, особливо в частині доставки, евакуації та автономного ураження. Україна тестує їх у реальних бойових умовах, формуючи не лише тактику, а й застосування штучного інтелекту у війні.

Війна в Україні на багатьох напрямках має ознаки глибоко позиційної, з мінімальними зсувами ліній фронту та тотальним домінуванням артилерії й дронів. В цих умовах мобільність, безпілотні системи та технології дистанційного втручання виходять на перший план.

Україна, опинившись у центрі повномасштабного вторгнення, перетворилася на живу лабораторію бойових інновацій. Якщо повітряні БПЛА вже стали майже звичними «гравцями» у повітрі, то наземні безпілотники лише починають завойовувати свою позицію у військовій тактиці. Їх використовують для доставляння боєприпасів, розвідки, евакуації поранених, а іноді — для прямої участі у штурмах.

Однак шлях до технологічного прориву виявився складнішим, ніж очікувалося. Аналітики та військові інженери стикаються з переліком критичних проблем, які обмежують масове застосування наземних дронів.

Ключові бар’єри: технологія, логістика, захист

Бойове середовище фронту — це не контрольована полігонна смуга з передбачуваним рельєфом, а хаотична, змінна і часто ворожа до техніки місцевість. Наземні дрони, на відміну від повітряних, не можуть “облетіти” перешкоду. Вони зустрічають її тілом. Сучасні наземні дрони погано справляються з глибоким брудом, піском, уламками, кущами чи крижаною кіркою. Техніка часто застрягає, втрачає маневреність і стає легкою мішенню.

Покращення прохідності — один із ключових напрямів для інженерів. Як зазначає The Wall Street Journal, потрібно не просто оновити підвіску, а створити адаптивні рушії з гібридною прохідністю — здатні змінювати режим руху залежно від типу місцевості. Це включає колісно-гусеничні конструкції, моделі з можливістю часткового підйому та стабілізації, або навіть біомеханічні прототипи, що імітують тварин. Однак не лише це потребує нових підходів

Окремий фронт — це радіоелектронна боротьба. Противник активно глушить сигнали, блокує управління та навігацію. Для виживання дронів на полі бою потрібні не тільки зашифровані канали зв’язку, а й інерційні навігаційні системи, можливість часткового автономного ухвалення рішень, або навіть управління через захищені кабельні канали. Це вимагає абсолютно нових принципів управління рухом — зокрема автономної адаптації до рельєфу та навігації без GPS.

Штучний інтелект, але не фантастика

Визначення “безпілотник” сьогодні — умовне. Переважна більшість наземних дронів вимагає постійного контролю оператора. Але війна вимагає швидших рішень. Іноді — у реальному часі, за відсутності зв’язку.

Те, що здавалося майбутнім — вже у розробці. Українські конструктори тестують дрони, здатні на базовий рівень самостійного ухвалення рішень. Ідея проста: якщо машина втрачає зв’язок з оператором, вона не повинна зупинятися, а має виконати закладений алгоритм — доставити вантаж, повернутися або ухилитися від виявлення.

Як зазначає Militarnyi, штучний інтелект у війні дає змогу дронам самостійно ухвалювати тактичні рішення: оминути перешкоду, змінити маршрут, виявити ціль або навіть повернутися до бази у разі втрати зв’язку. Це вже не фантастика, а розробки, які тестуються на фронті. Однак для їх реалізації потрібні алгоритми комп’ютерного зору, нейронні мережі й машинне навчання — сфери, які вимагають часу, кадрів і ресурсів.

Інтеграція ШІ в наземні дрони дає змогу розпізнавати загрози, визначати маршрути, уникати перешкод. Але кожен такий модуль — це вартість, обчислювана не в тисячах, а десятках тисяч доларів. Для фронту, який потребує тисяч таких машин — це критично.

Рої: не лише у повітрі

Ще один проривний напрям — роєві технології. Ідея полягає у створенні колективного “інтелекту” для групи дронів. Такі рої можуть синхронно проводити штурми, перекривати напрямки відходу, здійснювати логістичну підтримку.

На землі це складніше, ніж у повітрі. Дрони повинні мати не лише координацію, а й уникати зіткнень, враховувати рельєф, комунікувати між собою в умовах РЕБ. З усім тим, концепція “механізованої зграї” — у фокусі багатьох українських стартапів та оборонних проєктів.

Та й потенціал цього підходу — величезний.

Прості рішення — на фронт негайно

За всіма інноваціями стоїть питання вартості. Один сучасний наземний дрон може коштувати десятки тисяч доларів. В умовах фронту, де втрати неминучі, це обмежує масштабування технології.

Поки що на передовій цінують не “навороти”, а надійність. Прості, дешево вироблені платформи, які можуть доставити гранату або витягти пораненого, іноді цінніші за складні, дорогі прототипи. У багатьох підрозділах дрони-камікадзе роблять із деталей від побутової техніки, і це — реальність воєнного побуту.

Саме баланс між інноваційністю та простотою — головний виклик для галузі. Інженери, які створюють дрон, мають розуміти, що завтра він опиниться у болоті під Бахмутом, не в лабораторії.

Здешевлення компонентів, використання серійних деталей, модульний підхід до конструкції та локалізація виробництва є ключовими факторами для підвищення ефективності та доступності дронів на фронті. В Україні існують приклади, які підтверджують успішне застосування цих підходів:​

1. Модульний підхід та використання доступних матеріалів: Випускник Полтавської політехніки розробив універсальний наземний дрон із модульною конструкцією, що дозволяє легко замінювати частини та адаптувати платформу під різні завдання. Для здешевлення виробництва використовуються деталі, надруковані на 3D-принтері з пластику різної якості, а також доступні апаратні компоненти з ринку.
2. Виробництво бюджетних наземних дронів: Бійці 108-ї бригади територіальної оборони Дніпровської області виготовляють наземні дрони власного виробництва вартістю близько 500 тисяч гривень (приблизно 12 тисяч доларів США). Використання шарнірно-зчленованого з’єднання двох платформ та інших інженерних рішень дозволяє створювати ефективні дрони для мінування та вогневої підтримки з мінімальними витратами.
3. Локалізація виробництва та державна підтримка: Міністерство оборони України уклало угоди з вітчизняними виробниками на постачання наземних дронів-камікадзе та боєприпасів на суму понад 3,7 млрд гривень. Це свідчить про підтримку локального виробництва та сприяє розвитку національної промисловості в цій сфері.

Ці приклади демонструють, що поєднання модульного підходу, використання доступних матеріалів та локалізації виробництва сприяє створенню ефективних та економічно вигідних наземних дронів в Україні.​

Ключ — у здешевленні компонентів, використання серійних деталей, модульному підході до конструкції та локалізації виробництва. Також необхідно забезпечити швидке обслуговування і ремонт без відправки в тил.

Стандарти, яких немає

Немає стандартів — немає армії дронів. На сьогодні кожен виробник створює “свої” дрони для ЗСУ без уніфікованих вимог, що робить інтеграцію у ЗСУ складною.

Без цього масштабна дронізація ЗСУ — лише мрія.

Ще одна складність — відсутність регуляторної бази. Армія не має єдиних стандартів на типи наземних дронів, їхні функції, взаємодію з операторами, вимоги до безпеки. Усе це гальмує масштабування технологій. Виробники діють самостійно, розробляючи несумісні між собою системи, які важко інтегрувати в загальну бойову архітектуру.

Потрібна державна програма — не лише фінансова, а інституційна. Зі створенням стандартів, сертифікації, інкубаторів військових інновацій та довгострокових держзамовлень на перевірені рішення.

Український прорив – під обстрілами

Україна фактично творить нову філософію війни — техно центричну, автоматизовану, зменшену в людських втратах. Наземні дрони, роботизовані платформи — не лише інструмент, а символ цієї трансформації.

Технології, які Україна сьогодні тестує на передовій, мають потенціал стати основою модернізації сухопутних сил у багатьох країнах. Але лише за умови, якщо технологія отримає не лише підтримку, а й чітку стратегію розвитку.

Попри всі виклики — від бруду до електронної агресії, від високої вартості до законодавчої прогалини — їхній розвиток продовжується. І якщо держава, бізнес, військові та наука зможуть зійтись у цій точці — на фронті з’явиться не просто нова техніка, а нова логіка ведення війни. Така, де людина не стане першою ціллю. І, можливо, матиме більше шансів вижити.