Популярні
Стрімке зростання військової потуги Китаю та дедалі агресивніша поведінка Пекіна перетворили КНР на «безпрецедентний і найсерйозніший стратегічний виклик» для Японії.
За останнє десятиліття Китай суттєво наростив свої збройні сили: його оборонний бюджет зріс у 2,2 раза — до 213 млрд доларів США у 2022 році, військово-морський флот збільшився в 1,6 раза — до 134 кораблів, а бойова авіація — у 2,2 раза, до 1270 сучасних літаків.
Натомість японські показники значно скромніші: бюджет становить близько 52 млрд доларів США, на озброєнні — 72 основні бойові кораблі та 320 сучасних літаків. Якщо ще десять років тому Сили самооборони Японії могли компенсувати меншу чисельність вищою якістю озброєння та вишколом, то сьогодні Народно-визвольна армія Китаю перевершує Японію і кількісно, і якісно — це вже об’єктивна реальність.
У таких умовах Японія переглядає свою оборонну доктрину та інтенсивно нарощує власний військовий потенціал, щоб бути здатною самостійно відбити можливий удар Китаю, навіть без негайної військової допомоги з боку США.
Після Другої світової війни Японія спиралася на союз із США як основу своєї безпеки (так звана доктрина Йошіди). Власні Сили самооборони були обмежені концепцією «виключно оборонної» політики (専守防衛), а основним «мечем» у регіоні вважалася присутність США. Однак сучасна стратегічна обстановка — особливо зростання воєнної могутності Китаю та ядерні загрози з боку КНДР — змушує Японію зміцнювати самостійну обороноздатність. Занепокоєння викликає і можливе зменшення ролі США: японські експерти зазначають, що курс «America First» у США підриває впевненість у їхній ядерній «парасольці» та готовності прийти на допомогу союзникам.
На думку фахівців, сподіватися на автоматичне втручання США ризиковано, тож Японія має готуватися діяти в нових умовах — накопичувати власні запаси боєприпасів, посилювати ВПК та логістику.
У відповідь на ці виклики наприкінці 2022 року уряд Японії ухвалив нові стратегічні документи — Національну стратегію безпеки та Державну оборонну стратегію. У них прямо зазначено, що Китай протягом наступних десятиліть залишатиметься головним стратегічним суперником, а безпекове середовище довкола Японії є найгіршим від часів війни. Японія планує кардинально посилити оборонний потенціал, збільшивши витрати на оборону до приблизно 2 % ВВП (близько 11 трлн ¥ на рік до 2027 р.) та розвиваючи нові можливості. Найбільш знаковий зсув — рішення про набуття так званої «здатності до контрудару».
Йдеться про можливість завдати удару по ворожій території у відповідь на напад, зокрема, знищувати ракетні пускові установки противника до того, як з них буде випущено нові ракети.
Це фактично аналог спроможності атакувати бази противника, що раніше вважалося несумісним із пацифістською конституцією. Тепер же уряд обґрунтовує таку зміну крайньою необхідністю: щоб зупинити ракетний обстріл Японії, може не бути іншого способу, окрім превентивного ураження пускових засобів (у межах самооборони й за дотримання вимог міжнародного права).
Важливо, що Японія розглядає контрударні засоби як елемент стримування, а не інструмент превентивної війни. Стратегія робить акцент на відмовному стримуванні, відлякуванні противника, переконуючи його в неможливості досягти цілей нападу на противагу лише каральному стримуванню. Згідно з новою доктриною, Японія поєднуватиме активну оборону (багатошарову ПРО/ППО) зі здатністю завдати удару у відповідь, щоб поставити під загрозу «теорію перемоги» агресора.
Це відображено у концепції «інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони» (IAMD): одночасне збиття ворожих ракет удосконаленою ПРО та синхронізований удар по пускових установках, аби зменшити інтенсивність обстрілу й стримати сам напад. В офіційних роз’ясненнях МО Японії, прямо зазначено, що завдання IAMD — «перехоплювати ракетні удари посиленою ПРО і володіти засобами контратаки, що стримуватимуть сам факт ракетного нападу».
Звичайно, навіть нова доктрина не передбачає повної автономії від США — союз із Вашингтоном залишається наріжним каменем. Проте робиться наголос на тому, щоб Японія могла виграти час і мінімізувати шкоду власними силами, якщо США з якихось причин зволікатимуть із втручанням.
Наприклад, сценарії воєнної гри від центру CSIS у 2023 році показали: у разі китайського нападу на Тайвань, що втягне Японію, підтримка США є вирішальною; без неї шанси стримати Китай різко знижуються. Розуміючи це, Японія прагне зробити свій внесок у стримування максимально значущим, щоб і без безпосередньої участі американців агресор ніс неприпустимі втрати.
Простіше кажучи, новітня японська стратегія оборони — це підвищення власної «цінності як союзника» і здатності діяти самостійно у критичний початковий період конфлікту. Японські аналітики застерігають, що покладатися лише на нову контрударну спроможність як панацею не варто: якщо Китай погрожуватиме ядерною ескалацією, чи наважиться Токіо застосувати ці засоби — питання відкрите. Тому контрударні сили розглядаються як доповнення до розширеного стримування США, а не його заміна.
Водночас триває робота над підвищенням живучості самооборони: розосередженням баз, створенням захищених сховищ, запасами паливно-енергетичних ресурсів і боєприпасів тощо — щоб витримати затяжний конфлікт.
Японська система протиракетної оборони (ПРО) створювалася з середини 2000-х років як реакція на ракетну загрозу з боку Північної Кореї. Вона має двошарову структуру: морський ешелон на основі есмінців із системою Aegis та ракетами-перехоплювачами SM-3 для ураження боєголовок у космосі, і наземний ешелон — батареї Patriot PAC-3 для перехоплення боєголовок на завершальній траєкторії.
Наразі Морські сили самооборони Японії мають 8 есмінців із системою Aegis, оснащених протиракетними ракетами SM-3 Block IA/IB (кораблі типу Конґо, Атаґо і новітні Мая). Вони патрулюють води навколо Японського архіпелагу, відстежуючи запуски ракет за допомогою потужних РЛС AN/SPY-1.
Другий ешелон — це 6 дивізіонів ЗРК Patriot PAC-3, розгорнутих по всій країні й інтегрованих у систему управління JADGE.
У разі ракетного нападу японська ПРО діє автоматично: спершу Aegis/SM-3 намагаються знищити цілі у верхніх шарах атмосфери, а якщо щось прорветься — Patriot PAC-3 прикривають ключові райони на дальностях близько 20 км.
Цей багатошаровий комплекс регулярно вдосконалюється — зокрема, Японія спільно зі США розробила нову ракету-перехоплювач SM-3 Block IIA з більшим радіусом дії та здатністю збивати балістичні ракети середньої дальності; її взято на озброєння з 2018 року.
Однак стрімкий розвиток китайських ракетних сил ставить перед японською ПРО надскладні завдання. З’явилися загрози, що перевищують проєктні можливості чинної системи: це гіперзвукові планерувальні бойові блоки (HGV), маневрові боєголовки, а також банальне масоване синхронізоване застосування десятків ракет, здатне перенавантажити оборону.
Міністерство оборони Японії визнає, що «суто оборонними засобами важко впоратися» з такими викликами.
Тому, по-перше, здійснюється модернізація самої ПРО: встановлюються нові РЛС із ФАР великої потужності (наприклад, радар типу FPS-7), розгортається мережа супутників раннього попередження про пуски (планується запуск низки малих розвідувальних супутників-«сузір’їв» для глобального моніторингу), розробляються перспективні перехоплювачі. Зокрема, модернізуються ЗРК середньої дальності Type-03 для перехоплення цілей типу HGV та розробка нових корабельних перехоплювачів GPI.
Паралельно Японія інвестує в нові технології ПРО: досліджуються системи на основі бойових лазерів і мікрохвиль для знищення цілей на малій висоті — передусім для протидії роєвим атакам дронів або крилатим ракетам.
По-друге, Японія нарощує кількість носіїв ПРО. У 2020 році було скасовано розгортання наземних комплексів Aegis Ashore (через технічні та політичні труднощі), але натомість ухвалено рішення збудувати два додаткові кораблі з системою Aegis виключно для потреб ПРО (так звані «крейсери ПРО» збільшеної водотоннажності). Таким чином, у другій половині 2020-х років очікується збільшення флоту протиракетних кораблів до 10–12 одиниць, що дасть змогу одночасно патрулювати більше напрямків і мати резерв на випадок ремонту. У бюджеті 2023 року вже закладено кошти на ці два кораблі.
Попри всі зусилля, японська ПРО поки що не гарантує повного захисту країни від можливого китайського ракетного удару. Масована «салютна» атака сотнями ракет створює ризик прориву: як визнає міністерство оборони, навіть якщо Сили самооборони перебуватимуть у стані 100 % бойової готовності 24/7, відбити одночасний залп із приблизно тисячі ракет практично неможливо. Система Aegis/Patriot здатна збити частину цілей, але інші все ж досягнуть території країни.
Особливо складною є оборона від крилатих ракет: на відміну від балістичних, вони летять на малій висоті та можуть запускатися масовано, тоді як еквівалентної ПРО для КР поки що не існує. Теоретично, для їхнього перехоплення можуть застосовуватися винищувачі та звичайні зенітні комплекси, але у разі десятків або сотень цілей наявних сил недостатньо.
Усвідомлюючи це, Японія й запровадила концепцію контрудару: знищити частину ракет ще на землі, до моменту їх запуску. Такий підхід має зменшити навантаження на систему ПРО та підвищити шанси на перехоплення решти цілей. Фактично, у перспективі 2030-х років японська ПРО трансформується у комплексну систему IAMD, де «щит» (перехоплення) доповнюється «мечем» (контрударом). Це підвищить загальну ефективність оборони: противник знатиме, що у разі пуску ракет отримає удар у відповідь по пускових позиціях, а частина ракет буде збита — отже, ракетна атака не досягне очікуваного результату.
Поточний стан ПРО Японії можна підсумувати так: наразі це 8 кораблів Aegis (SM-3) і 6 батарей Patriot PAC-3, інтегрованих в єдину систему. До кінця десятиліття очікується наявність 10 кораблів Aegis з новітніми перехоплювачами, модернізованих батарей Patriot, нових радарів і супутників, а також ударних ракет як частини системи ПРО. Це суттєве посилення у порівнянні з попереднім десятиліттям, спрямоване на компенсацію зростаючої ракетної загрози з боку Китаю та Північної Кореї.
Протиповітряна оборона Японії органічно пов’язана з ПРО, але має свої особливості. ППО спрямована проти літаків, крилатих ракет та дронів противника. Її основу становить винищувальна авіація Повітряних сил самооборони та багаторівнева система наземних зенітних ракетних комплексів.
Станом на 2025 рік Японія має близько 260 справних бойових літаків (плюс ще частину — у резерві чи навчальних підрозділах). Це передусім винищувачі-перехоплювачі F-15J/DJ (близько 200 одиниць на балансі, з них приблизно 150 у бойових частинах), багатоцільові F-2A/B (всього близько 90 од.) та новітні стелс-винищувачі F-35A (39 од. на березень 2025 року). Японія активно оновлює парк: старі F-4 уже знято з озброєння, половину F-15J планується модернізувати до версії JSI (нові радари та ракети), а головне — закуповуються 147 літаків F-35 (105 у варіанті A та 42 у варіанті B з укороченим зльотом).
Така кількість зробить Японію другим за масштабами оператором F-35 у світі після США. Винищувачі F-35A вже розгорнуто на авіабазах Місава і Комацу, а F-35B почнуть освоювати з 2025 року (для базування на модернізованих авіаносцях типу Ідзумо).
Для виявлення повітряного нападу Японія має розгалужену систему радіолокаційних постів і літаків ДРЛВ. Уздовж узбережжя розташовано десятки РЛС далекої дії (типи FPS-3, FPS-5, FPS-7), які створюють суцільне радіолокаційне поле. Діють 4 великих літаки ДРЛВ E-767 і 20 менших E-2C/D Hawkeye — вони чергують у повітрі, особливо в разі зростання напруженості, і здатні завчасно виявити підлітаючі цілі. Виявлену ціль беруть на перехоплення винищувачі чергових ланок.
У мирний час сили ППО чергують на ключових базах (Чітосе, Хякурі, Комацу, Ньютабару, Наха), прикриваючи відповідні регіони. У воєнний час передбачається підняти максимальну кількість літаків і розосередити їх на запасні аеродроми (навіть цивільні летовища), щоб зберегти техніку від ракетних ударів.
Проте тут існує вразливість: більшість японських авіабаз не мають укріплених укриттів (ангари не захищені бетоном) — у разі обстрілу аеродромів винищувачі, що залишилися на землі, можуть бути знищені. У міноборони зауважують: брак захисних сховищ і загалом відсутність системи цивільної оборони роблять Японію вразливою — ракетний удар по базах чи об’єктах інфраструктури може призвести до значних втрат.
Окрім авіації, японська ППО включає зенітно-ракетні комплекси різної дальності. Найдальнобійніший — американський Patriot PAC-3, який, окрім ПРО, може збивати літаки та крилаті ракети (радіус дії — приблизно 20–30 км по аеродинамічних цілях). Ними прикрито столичний регіон, великі міста та ключові бази.
Другий ешелон — японські ЗРК середньої дальності Type-03 / Kai Chu-SAM, із дальністю до приблизно 60/120 км та кількості у 23 батареї з цільовим збільшенням до 29 батарей. Вони мобільні й закривають проміжки між Patriot, прикриваючи райони висадки, війська тощо. Є також новий комплекс малої дальності Type-11 (близько 15 км), який замінює старі Type-81 у складі повітряних та сухоптуних сил.
На кораблях МСС встановлено ЗРК RIM-162 ESSM (радіус до 50 км) та RAM (до 10 км) — вони забезпечують самооборону кораблів. Така багаторівнева мережа ППО дає змогу знищувати цілі від великої висоти до гранично малих. Однак ключову роль усе ж відіграють винищувачі, які можуть патрулювати далеко від берега і знищувати носії ракет ще до пуску.
Одним із головних напрямів розвитку ППО Японії є підвищення здатності протидіяти одночасному масованому нальоту — це наслідок зростаючої загрози з боку Китаю. Наразі кількість зенітних комплексів і чергових винищувачів обмежена. У разі масштабної атаки з багатьох напрямків наявні ресурси можуть вичерпатися. Особливу тривогу викликають крилаті ракети та БПЛА: вони летять низько і можуть бути запущені у великій кількості — японська ППО наразі не адаптована до таких загроз. У разі «першої хвилі» з сотень крилатих ракет Сили самооборони фізично не зможуть перехопити всі — частину знищать винищувачі та ЗРК, але решта може досягти цілей.
Саме тому й з’явилися проєкти бойових лазерів і мікрохвильових систем, здатних одночасно уражати цілу «зграю» цілей. Їх розгортання заплановане на 2030-ті роки. Водночас Японія вже закуповує новітні засоби ППО: зокрема, перспективні ракети SM-6, які встановлюються на есмінцях із системою Aegis і здатні уражати як балістичні, так і низьколетючі цілі на відстані 200–250 км.
Японія — морська держава, оточена водами, тому оборона з моря і протикорабельна боротьба є надзвичайно важливими аспектами у разі війни з Китаєм. Пекін потенційно може застосувати свій флот для блокади або навіть спроби висадки на японських островах (передусім — на спірних Сенкаку чи островах Нансей на півдні). Щоб цьому запобігти, Японія розгортає потужні асиметричні засоби — берегові та авіаційні протикорабельні ракетні комплекси (ПРК).
На суходолі створено спеціальні підрозділи — ракетні війська берегової оборони. Уже зараз батареї ПРК розміщено на островах Окінава, Міяко та Амамі. Зокрема, у 2023 році на острів Йонаґуні (найзахідніший, лише за 110 км від Тайваню) почали розгортати підрозділ із ракетним комплексом — попри невдоволення Китаю, який заявляє про «підвищення напруги».
Основне озброєння цих частин — японські крилаті протикорабельні ракети Type-12. Це сучасна ракета з дальністю приблизно 200–250 км, високою точністю та активною головкою самонаведення. Пуск здійснюється з мобільних пускових установок на вантажівках, які легко замаскувати або передислокувати. Станом на сьогодні Type-12 здатна уражати кораблі в межах Східнокитайського моря, а загальна кількість цих систем становить 22 батареї.
Проте у відповідь на появу в Китаю ракет великої дальності Японія ухвалила рішення радикально збільшити дальність своїх ПРК. Розпочато програму модернізації Type-12 (як сухопутної, так і корабельної та авіаційної версій) до 1000 км і більше. Фактично, це перетворює Type-12 на універсальну «стандартну» ракету далекого радіуса дії, однаково придатну для ураження як кораблів, так і наземних цілей. Планується, що оновлені ракети стануть на бойове чергування з 2026 року. Саме тому Японія так форсує цю програму — щоб мати власні далекобійні ПРК раніше, ніж Китай завершить модернізацію флоту.
Окрім Type-12, на озброєнні перебуває стара версія Type-88 (радіус дії ~150 км), яку поступово виводять з експлуатації на користь нових зразків.
Авіація також відіграє важливу роль у протикорабельній обороні. Зокрема, Японія створила надзвичайно вдалий літак F-2A — легкий винищувач-бомбардувальник, здатний нести до чотирьох протикорабельних ракет ASM-2/ASM-3. ASM-2 — японська ПРК повітряного запуску з дальністю близько 170 км, а ASM-3 — новітня високошвидкісна надзвукова ракета, здатна розганятися до M=3 і важче перехоплюється. Її радіус дії — до 400 км. Ці ракети F-2 використовуватимуть для ураження китайських кораблів у разі загрози вторгнення.
Також варто згадати, що японські патрульні літаки (P-3C, новий P-1) мають на озброєнні легкі протикорабельні ракети типу 91 для боротьби з надводними і підводними цілями.
Нарешті, кожен есмінець і фрегат Морських сил самооборони оснащено корабельними ПРК — це Type-90 (корабельна версія Type-88), по 4–8 ракет на кожному кораблі. Окрім цього, нині триває процес переозброєння з Type-90 на сучасні Type-17, які є похідними від сухопутних ракет SSM-2, що належать до комплексу Type-12. Таким чином, у разі появи китайського флоту поблизу японських берегів, він може потрапити під перехресний вогонь із суші, повітря та моря.
Важливим елементом зміцнення протикорабельної оборони стало створення Амфібійних сил швидкого реагування (ARDB) — по суті, японської морської піхоти. До її завдань належать захист від захоплення віддалених островів, а за потреби — контратака й звільнення окупованої території. Бригада ARDB (близько 3000 військовослужбовців) сформована у 2018 році на острові Кюшю, оснащена десантними бронемашинами AAV7, конвертопланами MV-22 Osprey тощо. У разі агресії Китаю японські морські піхотинці мають швидко висадитися на загрожених островах і втримати їх або вибити противника.
У цьому їм сприятимуть і згадані ракетні підрозділи з ПРК — разом вони створюють на південно-західних островах зону заборони доступу для китайського флоту. Міністерство оборони Японії відкрито заявляє, що продовжить розвивати стенд-оф оборонні можливості для ураження кораблів і десантів противника з безпечної відстані. Це охоплює не лише ракети, а й мінні поля, протикорабельну авіацію, підводні сили — усе, що завадить ворожому десанту наблизитися до берегів Японії.
Як зазначалося, Японія вирішила придбати власну зброю дальньої дії, здатну уражати цілі на території противника — насамперед ракетні бази КНР. Першим кроком стало замовлення у США крилатих ракет Tomahawk: у 2023 році оголошено закупівлю 400 одиниць «Томагавків» із дальністю приблизно 1600 км. Поставки почнуться вже з 2025 року (прискорено на рік раніше за початковий план) — спершу Японія отримає 200 ракет модифікації Block IV, а згодом — 200 новітніх Block V. Носіями «Томагавків» обрано есмінець «Чокай» та інші кораблі з системою Aegis — таким чином, Морські сили самооборони Японії вперше матимуть крилаті ракети великої дальності для ударів по наземних цілях.
Другий компонент — згадане вище модернізоване сімейство ракет Type-12. Окрім протикорабельної ролі, ці ракети отримають можливість уражати стаціонарні наземні цілі (пункти управління, пускові позиції). Їхня дальність — понад 1000 км — охоплює прибережні райони материкового Китаю, якщо запускати з Кюшю або з кораблів у Східнокитайському морі.
Третій компонент — перспективні гіперзвукові ракети. Японія веде науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи над гіперзвуковим планерувальним блоком (HVGP) для берегових комплексів, здатним долати великі відстані й проривати систему ПРО противника. Його випробування заплановано на 2025–2028 роки. Така зброя стане у пригоді для ураження особливо захищених цілей.
Крім того, з 2026 року розпочнеться розгортання балістичних ракет із гіперзвуковими планерувальними блоками HVGP Block 1, що розглядатиметься як балістична ракета малої дальності. А у 2030 році має надійти на озброєння версія Block 2 із дальністю до 4000 кілометрів.
Також Японія закуповує інші зарубіжні зразки — зокрема, авіаційні ракети JASSM або JSM для озброєння винищувачів F-35. Загалом мета — до початку 2030-х років мати кількасот власних ракет із дальністю понад 1000 км, що уможливить завдання відчутного контрудару у відповідь на агресію.
Безперечно, японські контрударні сили поки що значно поступаються китайським (сотні ракет проти тисяч), але для стримування важливим є сам факт наявності цієї спроможності.
Деякі японські дослідники відверто описують найгірші сценарії. Приміром, військовий аналітик Кітамура Ацунобу у серії статей для Asahi GLOBE+ увів термін «коротка блискавична війна» у виконанні Китаю. Згідно з його аналізом, Пекін готує потенціал для завдання раптового нищівного ракетно-авіаційного удару по Японії, щоб паралізувати її волю до спротиву за лічені дні.
Зокрема, він зазначає, що Китай накопичив до приблизно 2000 балістичних ракет малої та середньої дальності й понад 2500 крилатих ракет, які «ідеально пристосовані для ударів по Японії».
У разі наказу Китай може випустити залпом 150–200 балістичних і 700–800 крилатих ракет по ключових цілях — електростанціях, трансформаторних вузлах, радіолокаційних постах, нафтових сховищах, урядових центрах. Це, на думку Кітамури, перетворить територію від Окінави до Хоккайдо на суцільне пекло і виведе з ладу критичну інфраструктуру. Причому навіть найсучасніша система ПРО не впорається з таким масованим залпом.
Мета Китаю — зламати волю Японії до опору без прямого вторгнення, змусивши капітулювати під страхом подальшого знищення (це відповідає китайській концепції «воюй, не вступаючи в бій», успадкованій від Сунь-цзи). Висновок японського експерта: єдиний спосіб стримати таку стратегію — показати Китаю, що вона не спрацює. Для цього потрібна або:
Таким чином, як визнає Кітамура, Японія наразі не має повноцінної відповіді на загрозу «короткої війни» — окрім сподівання на допомогу США. Водночас Сполучені Штати лише починають нарощувати власні ракетні сили в регіоні після виходу з Договору про РСМД. Це «зачароване коло» означає, що найближчі роки (до 2030-го) є критичним періодом, коли Китай може мати військове вікно можливостей.
Для кращого розуміння масштабу загрози розгляньмо основні засоби ураження, які Китай може застосувати проти території Японії. У першу чергу це:
Збройні сили Китаю останніми роками досягли значного прогресу в усіх цих сферах, що суттєво посилило потенціал для ведення наступальних операцій у регіоні.
У розпорядженні Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) — один із найбільших у світі арсенал балістичних ракет середньої та малої дальності. Стратегічні ракетні війська КНР мають зокрема:
DF-15 («Дунфен-15») — твердопаливні балістичні ракети малої дальності (~600–800 км), призначені для ударів по Тайваню та південній частині Японії. За оцінками, Китай має понад 1000 одиниць DF-15 різних модифікацій. Вони здатні накрити весь архіпелаг Нансей (включно з Окінавою) і значну частину Кюшю.
DF-16 («Дунфен-16») — новіша версія з дальністю до 1000 км, що дозволяє уражати цілі в центральній Японії (зокрема в районах Осаки та Нагої). Точна кількість цих ракет не розголошується.
DF-21 («Дунфен-21») — балістичні ракети середньої дальності (1800–2150 км). Вони охоплюють практично всю територію Японії. Модифікації DF-21A/C мають високу точність (кругове імовірне відхилення — менше 50 м), що дозволяє вражати критичну інфраструктуру з великою точністю. На озброєнні КНР перебуває щонайменше 150+ ракет DF-21 у різних версіях.
DF-21D — особлива модифікація DF-21, що стала першою у світі протикорабельною балістичною ракетою (ASBM). Вона оснащена маневруючою боєголовкою, здатною уражати великі кораблі (зокрема авіаносці) посеред океану. Її дальність становить ~1500 км. Хоч основна мета — стримування ВМС США, у разі війни вона може бути застосована і проти японських ВМС. Оцінки вказують на наявність не менше 50 одиниць DF-21D.
DF-26 («Дунфен-26») — балістична ракета дальністю 3000–4000 км, здатна нести звичайну або ядерну боєголовку. Вона охоплює всю територію Японії та бази США в регіоні (наприклад, на Гуамі — через що її прозвали «вбивцею Гуаму»). На озброєнні — близько 100 пускових установок DF-26. Існує і протикорабельна модифікація, призначена для ураження авіаносних ударних груп США на підходах до Японії.
Окремо Китай має міжконтинентальні балістичні ракети (DF-31, DF-41) з ядерними боєголовками, призначені для стратегічного стримування США. Вони, ймовірно, не будуть задіяні без крайньої потреби через ризик ядерної ескалації.
Другою серйозною загрозою для Японії є дальні крилаті ракети наземного, морського й повітряного базування. Китай розвинув цілу лінійку таких засобів, аналогічних американським «Томагавкам». Найвідоміша з них — «Чанцзян-10» (CJ-10), також відома як «Дунхай-10» (DH-10) у наземному варіанті. Це дозвукова крилата ракета, що летить на малій висоті з огинанням рельєфу, з дальністю приблизно 1500–2000 км і бойовою частиною масою ~500 кг (фугасною або касетною). Її висока точність (кругове імовірне відхилення — лише 5–10 м) дозволяє знищувати навіть окремі об’єкти — ангар з літаком, командний центр тощо.
За оцінками, Китай має не менше 500 таких ракет у різних модифікаціях. Згідно з військовою доктриною КНР, саме ракети CJ-10 можуть бути використані для точкових ударів по критично важливих об’єктах на японській території — урядових будівлях, електростанціях, нафтохімічних заводах, радарах ПРО тощо. Їхня точність дозволяє максимально ефективно уражати цілі мінімальною кількістю пусків.
З огляду на це, аналітики прогнозують, що у разі нападу до 70% китайського залпу можуть становити саме крилаті ракети, і лише 30% — балістичні. Це дозволяє збільшити кількість пусків у рази, адже крилаті ракети дешевші у виробництві, менші за розміром, і легше приховуються.
Станом на сьогодні Японія усвідомлює масштаб воєнної загрози з боку Китаю та здійснює історично безпрецедентне нарощування оборонних сил. Головна мета — до початку 2030-х років створити таку армію, яка здатна самотужки (або з мінімальною підтримкою союзників) відбити першу хвилю атаки, захистити життя громадян і критично важливу інфраструктуру, а також завдати нападникові достатньо шкоди, щоб зупинити подальшу агресію.
Водночас Японія демонструє відданість виключно оборонній доктрині — всі заходи вписуються в рамки самооборони та стримування. Це важливий сигнал як для внутрішньої, так і для міжнародної аудиторії: Токіо не прагне наступальної війни.
З огляду на стрімке зростання китайської військової потуги, гонка озброєнь, імовірно, продовжиться. Проте, як наголошують японські лідери, міцна оборона — це запорука миру: лише зробивши потенційні втрати неприпустимими для Китаю, можна гарантувати, що агресія не відбудеться.
Японія, відмовляючись «воювати за чужі інтереси», водночас чітко демонструє готовність обороняти власну землю будь-якою ціною. Саме це і є ключовий стримувальний сигнал для Пекіна у найближчій перспективі.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
