Як Китай воюватиме у великомасштабних бойових операціях — звіт армії США

Звіт “Як Китай воює у великомасштабних бойових операціях” містить детальну оцінку військової стратегії Китаю, оперативних концепцій і очікуваних характеристик сухопутних сил Народно-визвольної армії Китаю (НВАК), проведену Командуванням підготовки та доктрини армії США. В цьому матеріали ми спробуємо дати коротку витримку з цього звіту. Оригінал, а також повний переклад ви можете знайти у нашій Бібліотеці.

Геополітичний контекст

Керівництво Китаю сприймає глобальне безпекове середовище як дедалі складніше й небезпечніше, а Сполучені Штати розглядає як головного супротивника.

Основні інтереси Китаю, хоча й не мають чіткого визначення, насамперед охоплюють економічний розвиток, внутрішню стабільність, національний суверенітет і територіальну цілісність.

З метою захисту цих ключових інтересів Китай розширив коло своєї уваги, включивши до нього й закордонні інтереси. Це розширення було зафіксоване в Білій книзі оборони Китаю 2013 року й виявляється в його зусиллях із встановлення глобального військового впливу.

Тлумачення Китаєм свого територіального суверенітету є досить широким і спричинило територіальні суперечки з 17 країнами. Серед них особливе занепокоєння Комуністичної партії Китаю викликає Тайвань і його спірний статус. Лідери Китаю відкидають іноземне втручання у тайванське питання, демократію та права людини, ставлячи на перше місце своє прагнення утвердити Китай як світову економічну й геополітичну потугу.

Загальна військова стратегія

Підхід Китаю до конфліктів характеризується безперервністю стратегій — від дипломатичної взаємодії до повномасштабної війни з використанням усіх наявних засобів для здобуття переваги. Цей загальнонаціональний підхід охоплює широкий спектр діяльності, включаючи роботу Об’єднаного фронту Китаю — комбінацію впливу, втручання та розвідувальної діяльності — і «три види воєн» (психологічна, інформаційна та юридична), які застосовуються для просування національних інтересів без прямого збройного конфлікту, а також військову концепцію «активної оборони».

Концепція активної оборони є основою військової стратегії Китаю і передбачає стратегічно оборонну позицію з можливістю проведення наступальних операцій на оперативному та тактичному рівнях у разі потреби. Це дозволяє Китаю повною мірою використовувати три чинники — чисельність, великі запаси військової техніки та внутрішні комунікації.

Останні 15 років спроможності китйської армі активно розширювався — відбувся перехід від суто оборонної позиції до здатності проєктувати силу за межі своїх кордонів. Ця еволюція включає розвиток можливостей протидії доступу, концентрацію уваги на морських операціях і підготовку до «інформатизованої» та «інтелектуалізованої» війни. Стратегія оборони також передбачає концепцію «сучасної народної війни», яку КПК визначає як масову мобілізацію суспільства для протидії зовнішній агресії або захисту національної єдності.

Ключовим елементом стратегії активної оборони є «ефективне управління» — тобто те, як Китай керує діями в умовах конкуренції, кризи та конфлікту. Китай акцентує увагу на управлінні та стримуванні конфліктів з метою досягнення конкретних цілей за мінімізації ризиків.

Це поняття включає три основні складові:

• Формування позиції — використання мирних засобів у період миру або конкуренції для усунення вразливих місць і збереження стабільності.
• Запобігання кризі та її контроль — застосування всіх інструментів національної потуги й загальнонаціональних можливостей для стримування ескалації з одночасним просуванням інтересів.
• Контроль ситуації під час війни — досягнення швидкої перемоги з мінімальними витратами та стримування ескалації за масштабом і інтенсивністю.

Інтеграція військової й цивільної сфер

Китай розглядає військово-цивільну інтеграцію як критично важливий елемент стратегічної конкуренції. Потужність Збройних сил залежить від здатності країни швидко мобілізувати національні ресурси та забезпечити тривалу підтримку.

У 2015 році Сі Цзіньпін започаткував цю концепцію як продовження політики цивільної підтримки армії. У 2017 році було створено Центральну комісію з інтегрованого військово-цивільного розвитку. Вона координує використання цивільної економіки, науки та інфраструктури для підтримки армії й упровадження військових технологій у суспільство.

Китай реалізував ініціативи в усіх секторах суспільства в межах військово-цивільної інтеграції, що має серйозні наслідки для його стратегічних і оперативних можливостей. Приклади цього можна знайти в багатьох сферах:

• Закон про оборонні перевезення 2016 року зобов’язує державні підприємства будувати та навчатися для підтримки оборонних зусиль, а також розширює повноваження держави щодо реквізиції транспорту, об’єктів і матеріалів у воєнний час. НВАК регулярно проводить масштабні навчання із залученням цивільного транспорту, логістичних об’єктів і муніципалітетів.
• Як підкреслила війна в Україні, стійкість економіки держави є ключовою для збереження здатності вести бойові дії. Ця стійкість включає здатність підтримувати економічну активність під час конфлікту, пом’якшувати вплив на порушені ланцюги постачання, уникати санкцій і відновлювати логістичні вузли та інші центри після їх ураження. Китай зробив значні зусилля в цьому напрямку: створив власну платіжну систему на додаток до банківської системи SWIFT, покращив енергетичну й продовольчу незалежність і сформував стратегічний нафтовий резерв.
• КПК має численні цивільні бюро та агентства, відповідальні за проведення операцій впливу, які дедалі частіше підтримуються широкою екосистемою приватних компаній, що здійснюють кібератаки та інформаційні операції в онлайн-просторі.

Протистояння систем

Китай розглядає сучасну війну проти США та їхніх союзників як «протистояння систем», а не традиційні битви «сила проти сили». Такий підхід має на меті паралізувати оперативні системи супротивника в усіх вимірах — чи то система військового зв’язку та управління, чи інформаційне поле в мережі Інтернет.

Китай вважає, що ураження і дезорганізація взаємопов’язаних систем ворога здатні нейтралізувати його спроможність ефективно діяти, проєктувати силу й вести війну.

У 2021 році НВАК ухвалила концепцію «багатодоменної точкової війни» (MDPW) як основну операційну концепцію для реалізації підходу «системного протистояння». Ця концепція підтримує інтеграцію операцій в усіх доменах.

Вона базується на нових доменах, виокремлених у китайських військових публікаціях, які підносять когнітивний вимір та електромагнітний спектр до рівня з традиційними — суходолом, морем, повітрям, космосом і кіберпростором.

MDPW має на меті об’єднати інформацію між видами військ і доменами для нанесення ударів по виявлених вразливостях ворога. Концепція передбачає використання всіх наявних можливостей через усі сфери суспільства.

Ймовірні риси майбутніх конфліктів за цією концепцією:

• Інтеграція багатодоменного підходу. Китай усвідомлює важливість спільних операцій із залученням міжвідомчих і загальнонаціональних ресурсів, тому діятиме як єдине військове угруповання, координуючи зусилля в усіх доменах.
• Протистояння систем. Китай реалізовуватиме це через інтегровані спільні операції, мережеві можливості та передові озброєння в усіх доменах.
• Інформаційне домінування. Для Китаю воно є критично важливим у сучасній війні. Китай прагнутиме вплинути на когнітивний домен через багаторівневу інформаційну кампанію, що включає психологічні операції та кібервійну, аби вплинути на ухвалення рішень супротивником і змінити його поведінку.
• Інтелектуалізована війна. Такий тип війни передбачає використання передових технологій, як-от штучний інтелект, квантові обчислення, робототехніка і Big Data для покращення ухвалення рішень.
• Перемога в малих боях задля загальної перемоги. Китай надає перевагу малим битвам із перевагою в масі у вирішальні моменти, що веде до загального тріумфу. На тактичному рівні вчені Академії військових наук Китаю підкреслюють, що агрегація сил нижчої якості може перемогти сильнішого ворога, і що виграш у низці малих битв забезпечить остаточну перемогу.
• Затяжний конфлікт. Китай прагне до швидких перемог, але визнає й готується до можливості затяжного протистояння.

Народно-визвольна армія Китаю

Історично операції НВАК значною мірою спиралися на Сухопутні війська НВАК. Вони є чисельними й становлять приблизно 51% особового складу активної армії. Проте стрімке зростання і модернізація інших родів військ Китаю — зокрема ВМС, ПС і Ракетних військ — суттєво підвищили об’єднану бойову потужність країни. Морська охорона має понад 1200 суден і посилює ВМС у прибережних водах.

Китай також десятиліттями інвестував у розвиток космічних можливостей, створивши багатоаспектну програму. НВАК використовує космічні ресурси для збору розвідданих, зв’язку й навігації. Також розроблено і застосовуються засоби, спрямовані на порушення супутникових комунікацій, радарів і навігаційних систем — критично важливих для військових операцій.

У кібердомені державні китайські угруповання здійснюють масштабні й складні кампанії кіберрозвідки проти США та їхніх союзників.

Роди військ формують бойову потужність і підтримуються іншими елементами — Кібервійськами, Військами інформаційної підтримки, Космічними військами та Об’єднаними військами тилового забезпечення.

Об’єднані територіальні командування

Китай створив п’ять об’єднаних театральних командувань, кожне з яких діє в окремому стратегічному регіоні:

• Східне театральне командування охоплює густонаселену та економічно важливу східну частину Китаю й відповідає за операції в районі Тайванської протоки та Східнокитайського моря.
• Південне театральне командування відповідає за найпівденніші сухопутні та морські кордони Китаю, зокрема нестабільний кордон з Бірмою та складну мережу територіальних претензій у Південно-Китайському морі.
• Західне театральне командування охоплює майже третину території Китаю, включаючи Тибетське нагір’я та Сіньцзян-Уйгурський регіон. Хоча ця територія значно менш заселена, вона має велике значення через спірні кордони з Індією, а також через побоювання сепаратизму й ісламського екстремізму. У регіоні діють додаткові підрозділи, включаючи Сіньцзянське, Наньцзянське й Сіцзанське (Тибетське) військові командування.
• Північне театральне командування відповідає за широку смугу північно-центрального та північно-східного Китаю, що включає кордони з Монголією, Росією та Північною Кореєю.
• Центральне театральне командування охоплює регіон від Бохайської затоки до внутрішньої частини Китаю; його обов’язки включають оборону столиці та резервне підкріплення для інших командувань.

Сухопутні сили

У спільних операціях Китай використовує різні маневрені сили — Сухопутні війська, Морську піхоту ВМС та Повітряно-десантний корпус ПС. Кожне командування має 2–3 армії з підтримкою авіації, флоту та тилу.

Кожна армія має бригаду далекобійних ракет, бригаду розвідки й спостереження, понтонно-мостову бригаду, бригаду інформаційної підтримки та бригаду радіоелектронної боротьби. Південне та Східне театральні командування контролюють сім і чотири бригади берегової оборони відповідно.

У воєнний час ці сили можуть посилюватися підрозділами Морської піхоти, Повітряно-десантного корпусу і Ракетних військ. Вони можуть додатково підкріплюватися силами тилу, кіберпростору, космосу та інформаційної підтримки, а також резервістами, Народною озброєною міліцією (включаючи Берегову охорону) та загонами народного ополчення (включаючи морське ополчення).

Більшість наземних маневрених сил НВАК, зокрема Морська піхота та Повітряно-десантний корпус, використовують структуру «бригада-батальйон». Кожна бригада зазвичай включає чотири лінійні батальйони, а також батальйони підтримки — артилерійський, ППО, розвідки, бойової підтримки й забезпечення.

Стратегічна оборона

НВАК розробила стратегію для запобігання втручанню з боку США та союзників, спрямовану на затримку, ослаблення або знищення ворожих сил ще до їх повного розгортання. Китай прагне нейтралізувати американські підкріплення ще на підході, атакуючи системи управління, логістику, бази та інфраструктуру. Це дозволяє обмежити маневр і затримати розгортання супротивника.

Стратегія протидії реалізовуватиметься у три фази:

• Фаза 1: Дії, що впливають на весь Тихоокеанський регіон та континентальні США, включаючи стратегічні політичні заходи та нелетальні впливи.
• Фаза 2: Військові операції проти сил США та союзників у східній і центральній частинах Тихого океану.
• Фаза 3: Тактичні бойові дії поблизу або безпосередньо в районі об’єктів інтервенції США.

Кампанія інформаційного домінування

Інформаційне домінування — ключовий елемент стратегії. Китай прагне змінити рішення противника ще до початку конфлікту, використовуючи пропаганду, дезінформацію, кіберудари та розвідку.

Використовуючи технології штучного інтелекту, пропаганду та цілеспрямовану дезінформацію, Китай намагається змусити як військових, так і цивільних лідерів супротивника сумніватися, вагатися або паралізувати їхні дії. Цей підхід підтримується масштабним розвідувальним апаратом, який охоплює супутники, аеростати, безпілотники, людську розвідку та відкриті джерела, забезпечуючи раннє виявлення загроз і повноцінне розуміння ситуації.

Паралельно діятимуть військові та цивільні кіберструктури, атакуючи командні мережі, транспортні вузли та критичну інфраструктуру, щоб дестабілізувати управління й ускладнити розгортання іноземних сил.

Кампанія повітряного домінування

Китайська концепція повітряного домінування суттєво відрізняється від західної. Замість здобуття повітряної переваги Китай прагне не допустити її до рук супротивника. Основними цілями виступають літаки дальнього радіолокаційного виявлення, засоби електронної боротьби, стелс-авіація, крилаті ракети та заправники — з метою позбавити противника свободи дій у повітрі.
Наземні системи ППО розглядаються як ключовий засіб недопущення повітряної переваги ворога. Комплексна мережа оборони включає стратегічні системи великої дальності HQ-9, середньої дальності, системи протиракетного захисту та системи малої дальності, які забезпечують захист від безпілотників і низьколітаючих цілей.

Фортифіковані острови відіграють важливу роль аеродромів підскоку у повітряній кампанії. Вони здатні тимчасово розміщувати ескадрильї винищувачів, що дозволяє збільшити радіус дії авіації без постійного базування.

Кампанія морського домінування

На морі Китай діє за аналогічним принципом: позбавити супротивника здатності контролювати оперативний простір. Морські сили та ракетні підрозділи націлюються на ворожі порти, вузли комунікацій та транспортні коридори, щоб зірвати передислокацію військ.

Китайські авіаносні та ракетні платформи використовуватимуться для завдання ударів на великих відстанях, зокрема із застосуванням далекобійної авіації та високоточної зброї.

Підводний флот орієнтований насамперед на знищення ворожих кораблів у районі Першого острівного ланцюга та в західній частині Тихого океану. У координації з авіацією підводні човни здійснюють розвідку та використовують зовнішню інформацію для наведення на цілі за межами дії власних сенсорів.

Кампанія спільних вогневих ударів

Ця кампанія передбачає скоординовані удари всіх родів військ по важливих і стаціонарних цілях з метою деморалізації противника та зриву його операцій.

Основою вогневого компоненту є артилерія, ракетні комплекси та балістичні ракети великої дальності, які, ймовірно, застосовуватимуться з материкових позицій.

Зброя масового ураження

Хоча застосування зброї масового ураження не оформлено в Китаї як окрема доктрина, вона розглядається як можливий інструмент у межах ширшої стратегії протидії зовнішньому втручанню. Китай сприймає її як важливу асиметричну перевагу, яка може мати серйозний вплив на здатність США проводити військові операції у західній частині Тихого океану.

Значною мірою змінюється і китайський підхід до ядерної політики. Відходячи від історичної доктрини «не застосовувати ядерну зброю першим», Китай нині переходить до концепції «контрудару раннього попередження» — тобто запуску у відповідь на ознаки наближення ворожого ядерного удару.

Окрім ядерної, у межах стратегії контрвтручання потенційно може застосовуватись і хімічна чи біологічна зброя. Відповідно до «Щорічної оцінки загроз» Розвідувального співтовариства США за 2025 рік, Китай, найімовірніше, має можливості у сфері хімічної та біологічної війни, які становлять ризик не лише для американських військових, а й для їхніх союзників та цивільного населення.

Наступальна кампанія

Підготовчі дії: захоплення віддалених островів та підготовка до головного наступу

На початковому етапі десантної кампанії Китайська армія зосередиться на захопленні віддалених островів. Основною метою цього етапу буде забезпечення контролю над морськими та повітряними маршрутами, які ведуть до основної цілі. Кампанія розпочнеться з масштабних вогневих ударів по критично важливих військових та інфраструктурних об’єктах, включно зі штабами, казармами, артилерією дальньої дії, системами протиповітряної оборони, а також об’єктами зв’язку й енергетики.

Паралельно з вогневим ураженням НВАК розпочне амфібійні та повітряно-десантні операції. Десантні війська атакуватимуть узбережжя, висаджуючись із військових десантних катерів, флоту та пристосованих цивільних суден. Одночасно повітряно-десантні війська та спецпідрозділи НВАК проводитимуть штурми з повітря, захоплюючи стратегічно важливі об’єкти у внутрішній частині островів.

На цьому етапі особливо важливими будуть дії сил спеціального призначення. Вони здійснюватимуть проникнення на головний острів по повітрю та морю для проведення розвідки й диверсій.

Підтримуючі дії: операція з вогневого ураження

Перед основною фазою вторгнення Китай реалізує масштабну кампанію з вогневого ураження, яка включатиме як летальні, так і нелетальні засоби. Летальна компонента передбачає завдання масованих ударів із суші, моря та повітря із застосуванням крилатих і балістичних ракет, реактивної артилерії та авіаційних боєприпасів. Згідно з китайською військовою доктриною, перед розгортанням десантних сил обов’язково здійснюється попередній артилерійський обстріл та спільне вогневе знищення ворожих оборонних об’єктів.

Одночасно здійснюватимуться кібератаки, проводитиметься електронна боротьба, психологічні операції — мета яких полягає у дестабілізації цифрової інфраструктури, виведенні з ладу комунікацій та зниженні бойового духу противника.

Головний наступ: амфібійний та повітряно-десантний штурм

Основний штурм почнеться із синхронізованих дій наземних, повітряних і морських сил. У перші години НВАК спробує зруйнувати систему урядового і військового управління, зокрема комунікації та транспортні вузли. Це має запобігти швидкій мобілізації резервів та переміщенню військ.

Ударні сили одночасно висаджуватимуться на кількох пляжах головного острова, причому особливу увагу буде зосереджено на регіонах, розташованих поблизу столиці та інших центрів влади. Для доставки підрозділів, крім військових суден, активно використовуватимуться модернізовані цивільні пороми, здатні перевозити бойову техніку. Паралельно з морською висадкою відбудеться повітряне десантування в кількох районах.

Під час наземних бойових дій флот виконуватиме роль мобільних платформ для розгортання протиповітряних та протикорабельних ракет, оперативно реагуючи на загрози й підсилюючи слабкі ділянки наступу.

Заключна фаза: консолідація, підсилення та ізоляція острова

Після прориву оборони НВАК перейде до закріплення плацдармів, подальшого просування вглиб острова та об’єднання розосереджених підрозділів. Основним завданням стане утримання та стабілізація захоплених територій, захист ключових портів та аеродромів, а також ізоляція острова від зовнішньої допомоги.

НВАК розгорне надводні та підводні сили на головних морських шляхах, щоб створити багаторівневу блокаду та не допустити підсилення противника ззовні.

Ключові переваги та виклики для Китаю

Китай має низку переваг, які значно підвищують ефективність його дій. Передусім, це — чисельна перевага: загальна чисельність НВАК перевищує 3 мільйони осіб, з яких майже мільйон — сухопутні сили. Для порівняння, збройні сили Тайваню становлять близько 1,8 мільйона, включаючи резерв. Крім того, 80% тайванських бригад — резервні, що ускладнює їхнє швидке розгортання.

Інша важлива перевага — здатність до дезінформації та порушення мобілізації супротивника. Китай, ймовірно, проведе широку кампанію з дезінформації: удари по фальшивих місцях висадки, оманливі електронні сигнали та проведення «імітаційних навчань», що мають збити ворога з пантелику щодо справжніх місць висадки.

Ще один вирішальний чинник — швидкість. Китай зробить акцент на блискавичній операції, прагнучи швидко здобути плацдарми.

Однак, попри переваги, Китай зіткнеться з серйозними викликами. Обмеженість морських перевезень ускладнить перекидання великих мас сил. Логістика у прифронтовій зоні, особливо в умовах інтенсивних боїв, також стане проблемою — «остання миля» постачання може бути зруйнована вогнем і рельєфом. Непередбачувані погодні умови, включаючи припливи та шторми, потенційно можуть зірвати графік висадок. Оборонні позиції противника з мінними загородженнями та укріпленнями можуть завдати значних втрат.

Нарешті, варто відзначити обмежений досвід Китаю у проведенні міжвидових операцій, що ускладнить синхронізацію дій між різними компонентами сил — армією, флотом, повітряними і спеціальними підрозділами — в умовах швидкоплинного та масштабного бою.

Протидія контратаці

Китайська стратегія протидії контратаці зосереджена на захисті островів чи прибережної території від агресора. Вона передбачає чітке структурування сил НВАК на окремі функціональні групи, кожна з яких виконує специфічну роль.

Ймовірні групи та завдання включатимуть:

• Група передової оборони охоронятиме передові позиції й зазвичай буде поділена на основну і допоміжну групи оборони.
• Група глибокої оборони відповідатиме за захист глибоких позицій від проривів і операцій оточення з боку ворога.
• Мобільна група знищення буде відповідальна за проведення мобільних атак для ліквідації ворожих сил, особливо тих, що намагаються оточити або прорвати оборону.
• Групи прикриття застосовуватимуться для перешкоджання ворожій розвідці, затримки просування ворога або примусу його до передчасного розгортання.
• Розвідувальні та диверсійно-рейдові групи проводитимуть розвідку і рейди для оцінки наступальних намірів ворога, ураження важливих цілей і порушення або затримки просування ворога.

На початковому етапі НВАК прагнутиме не допустити ворога до узбережжя, максимально виснажуючи його до моменту висадки. Акцент робиться на розвідці, ударних діях авіації, берегових ракетних комплексах і підводному флоті.

У фазі позиційної оборони ключовим завданням стає стримування ворога одразу після висадки, коли його бойові порядки ще не сформовані. НВАК прагне уразити десантні засоби на морі або одразу після висадки. Легка піхота буде розміщуватись на передових позиціях, бронетехніка триматиметься в резерві для контратак.

Контратака починається після того, як висадка ворога зірвана. Мобільна група завдасть ударів по ослаблених силах противника, здійснюючи зачистку та створюючи умови для наступних операцій. Продовжується координація вогневих ударів по критичних цілях для підтримки дій маневрових груп.

Завершальна фаза кампанії — це закріплення здобутків, яке супроводжується перекиданням підкріплень, поповненням ресурсів і підготовкою до потенційного наступу або відбиття нових атак. Активно залучаються інженерні й тилові частини для посилення позицій.

Китай має кілька переваг у веденні таких операцій. По-перше, географічна близькість до ймовірних театрів бойових дій, таких як Перший острівний ланцюг, дозволяє НВАК зменшувати довжину логістичних маршрутів. По-друге, Китай має найчисельніший у світі флот, який може значно ускладнити підхід ворожих сил до берегів, а численні кораблі берегової охорони здатні забезпечити додаткову оборону. Повітряна підтримка з боку ПС і протиповітряна оборона лише підсилюють ефективність цієї концепції.

Водночас Китай стикається з серйозними викликами. Зокрема, у разі швидкого розвитку подій у нього буде мало часу на створення повноцінної оборони до втручання третіх сторін. Утримання відкритих морських і повітряних шляхів у регіоні, де діють потенційні супротивники, може бути надзвичайно складним.

Висновок

Цей аналіз узгоджується з оцінками, наведеними в документі TRADOC Pamphlet 525-92, і висвітлює складність сучасного багатодоменного середовища, в якому доведеться діяти армії США. Китай демонструє високий рівень синхронізації між військовими доменами, включно з інформаційним, і застосовує комплексний підхід до ураження ключових систем противника. Усе це потребує від армії США глибокого розуміння стратегічного задуму Китаю, адже бойові дії в Індо-Тихоокеанському регіоні більше не можуть розглядатися лише крізь призму морських або повітряних операцій.

Насамкінець, сухопутні сили США повинні бути готові діяти в умовах, де перевага в одному домені не гарантує успіху. Їхня роль у формуванні безпекової архітектури регіону та здатність до масштабних операцій залишаються критично важливими як у контексті стримування, так і у разі відкритого конфлікту.