Таємниці «гособоронзаказа»: скільки снарядів виробляє Росія?

На тлі дронової революції артилерія, яку століттями по праву називали «богом війни», опинилась у тіні, та її значення на полі бою залишається вкрай важливим. Дальність та влучність вогню гармат визначають чи буде ваш ворог знищений, а запаси та частота підвозу боєприпасів вирішують хід цілих операцій.

За абстрактними розмовами про мільйон «українських» снарядів від європейських союзників та північнокорейські поставки для росіян криється проста математика війни, де той у кого більше стволів та боєприпасів — перемагає.

«Мілітарний» отримав у своє розпорядження російські закупівельні документи, які відкривають завісу таємниці з російського виробництва артилерійських боєприпасів та ціни, яку платить ворожа держава за кожен постріл гаубиці.

Коротко, на 2025 рік російська оборонна промисловість мала поставити державному замовнику:

•    750 000 артилерійських мін 82-мм
• 1 900 000 артилерійських мін 120-мм
•    850 000 снарядів 122-мм
• 1 700 000 снарядів 152-мм
•      60 000 снарядів 203-мм
•      20 000 артилерійських мін 240-мм

Боєприпаси до ствольної артилерії

Головними виконавцями російського оборонного замовлення у галузі виробництва артилерійських боєприпасів великого калібру є «ГосНИИмаш им. Бахирева», а також розробник та виробник високоточних снарядів «КБП им. Шипунова». Саме їх потужності по всій країні забезпечують більше 95% поставок.

Вже у період війни ці підприємства почали отримувати контракти тривалістю не більше двох років із широким залученням кредитних механізмів оплати.

Кожен такий контракт передбачає поставку готових «пострілів», що складаються зі снаряду, підривача та гільзи з пороховим зарядом. Останній може бути повним, зменшеним (менше пороху) чи далекобійним (заряд пороху більший за норму), через що один і той самий тип снарядів постачається під трьома різними найменуваннями. Різниця у їх вартості є незначною, тому далі для простоти ми будемо вести підрахунок саме за типом снарядів, лише епізодично уточнюючи їх спорядження.

Боєприпаси 122-мм калібру

На 2024 рік російський «ГосНИИмаш» отримав два великі замовлення на 122-мм боєприпаси зі снарядом ОФ56 загальною кількістю у 838 000 пострілів. З них 510 тисяч були укомплектовані повним зарядом, ще 328 тисяч — зменшеним. Вартість кожного оцінювалась у 81 600 рублів, що на момент замовлення було еквівалентно 1 тисячі доларів.

Згідно з маркуванням снарядів, вже під час війни російська промисловість почала їх споряджати простішою у виробництві «мобілізаційною» вибухівкою ТА-20 — сумішшю тротилу та алюмінієвої пудри в співвідношенні 80/20, замість потужнішого гексалу.

У 2025 році держзамовлення мало незначний приріст до 850 000 пострілів, яке більше характеризувалось якісними змінами. Усі снаряди були замовлені у комплектації з повним зарядом для стрільби на максимальну відстань, що пояснюється відтягуванням артилерії подалі від передової. Їх вартість сягнула 85 600 рублів.

У цьому ж році «КБП им. Шипунова» отримало замовлення на невелику партію зі 100 керованих снарядів під невідомим індексом КВ122 — імовірно, боєприпасу «Китолов-2М». Вартість одного оцінювалась у 5 710 000 рублів або ж 71 тисячі доларів.

Боєприпаси 152-мм калібру

Переходячи до шестидюймової артилерії необхідно зробити ремарку, що за цим калібром фактично криється два окремі сімейства боєприпасів, оскільки ще за радянських часів для далекобійних систем «Гиацинт» була розроблена окрема лінійка пострілів більшої потужності, які не можуть застосовуватись в інших артилерійських системах. Тому ми поділимо номенклатуру боєприпасів на декілька кластерів.

Почнемо із артилерійського снаряду ОФ25 — базового боєприпасу, що призначений для короткоствольних гаубиць, таких як причіпна Д-20 та самохідна 2С3 «Акация». Вони мають відносно малу дальність польоту, натомість продовжують споряджатись гексалом навіть під час війни.

У 2024 році для російської армії було замовлено 422 000 пострілів, з яких більшість (356 тис. штук) комплектувалась повним зарядом. Їх вартість оцінювалась у 98 900 рублів або ж 1200 доларів.

У 2025 році російська армія законтрактувала 400 000 пострілів виключно у комплектації з повним зарядом, вартість якого склала 104 тисячі рублів чи 1300 доларів.

Для сучасніших артилерійських систем типу «Мста» був розроблений новий снаряд ОФ64 з подовженою геометрією та виємкою в дні корпусу, що покращило аеродинаміку та у поєднанні з довшим стволом гаубиці забезпечило збільшену дальність пострілу.

В умовах війни «ГосНИИмаш» перейшов до споряджання цих боєприпасів тією ж «мобілізаційною» сумішшю ТА-20 замість гексалу, що прослідковується за маркуванням зразків виробництва 2024 року.

У 2024 році російській оборонній промисловості було замовлено 831 тисячу пострілів, з яких 540 тисяч припадала на комплекти з повним зарядом та ще 96 тисяч — з далекобійним. Вартість звичайного пострілу оцінювалась у 94-98 тисяч (1250 доларів), у той час як далекобійні коштували вже 124 тисяч рублів (1550 доларів).

За характером замовлень на 2025 рік відслідковується та ж тенденція до відтягування артилерії подалі від лінії фронту. Було замовлено одразу 1 100 000 пострілів, з яких майже мільйон скалали комплекти з повним зарядом та ще близько ста тисяч на далекобійні.

На тлі «мільйонних» контрактів непримітними залишаються декілька угод. Одна з них передбачає поставку цьогоріч усього двох тисяч снарядів ОФ61 заводом ім. Свердлова. При гірших характеристиках він коштує вдвічі дорожче — 217 000 рублів (2700 доларів).

Також «ГосНИИмаш» мав поставити партію із тисячі снарядів з раніше невідомим індексом ОФ102М. За логікою російської кодифікації, цей снаряд може бути зразком нового покоління боєприпасів у цьому калібрі. Його контрактна вартість складала 163 тисячі рублів (2000 доларів).

Для гаубиць «Мста» також виготовляються високоточні кориговані снаряди «Краснополь-М2». Підприємством «КБП им. Шипунова» було отримано декілька контрактів на виробництво 21 тисячі штук упродовж двох років. Однак за різними лотами вартість одного і того ж пострілу 3ОФ144 коливалась від 6,5 до 2,6 млн рублів (81 та 32 тисячі доларів).

Цікавішою є ситуація із контрактуванням снарядів до гармат «Гиацинт». Для цієї артсистеми було замовлено та паралельно вироблялись одразу два типи снарядів: старий зразок ОФ29 меншої дальності та далекобійніший ОФ59 з подовженою конструкцією та донною виємкою. При чому, старіший та гірший за характеристиками снаряд обходився російському бюджету дорожче.

На 2024 рік «ГосНИИмаш» отримало замовлення на 210 000 пострілів зі снарядом ОФ29 та ще 78 000 зі снарядом ОФ59. Вартість першого оцінювалась у 230 тисяч рублів (2500 доларів), у той час як другий коштував лише 200 тисяч (2150 доларів).

На наступний рік російським міністерством оборони було замовлено 200 000 пострілів зі снарядом ОФ29 за ціною у 243 тисячі рублів за одиницю. Разом з цим, серед закупівельних документів були відсутні дані про контрактування ОФ59. «Мілітарний» також не зміг знайти фото нових снарядів цього типу із маркуванням виробництва 2025 року у російській фотохроніці.

Натомість, для цієї артилерійської системи було закуплено дослідну партію із тисячі снарядів нового типу ОФ102 у складі пострілу 3ВОФ155. Їх вартість аналогічна версії для «Мсти» — 163 тисячі рублів (2000 доларів).

Примітно, що упродовж 2024-2025 років російська армія майже повністю перейшла на повнозарядні та далекобійні боєприпаси аби відтягнути від фронту гаубиці. У той же час російська промисловість так і не налагодила виробництво активно-реактивних боєприпасів, які мали б поліпшити становище артилеристів ЗС РФ.

Загалом, у 2024 році оборонка отримала замовлення на 1 558 000 снарядів калібру 152 мм усіх типів. За рік ця цифра суттєво зросла до 1 717 000 снарядів у 2025 році.

Артилерія великої потужності

Для пробиття оборони на ключових ділянках фронту, а також ураження захищених цілей та міської забудови ворог застосовує артилерію великої потужності. Одним із представників такої є 203-міліметрові гармати 2С7 «Пион» та його російська модифікація «Малка».

Ці системи не чисельні, а їх застосування в останні роки радше епізодичне, тому замовлення боєприпасів для них відносно мале. На 2024 рік було замовлено:

• 3ВО15    (1000 штук) — 203-мм постріл з касетним снарядом 3-О-14
• 3ВОФ35 (4000 штук) — 203-мм постріл з активно-реактивним уламково-фугасним снарядом ОФ44
• 3ВОФ34 (60 000 штук) — 203-мм постріл з уламково-фугасним снарядом ОФ43

Вартість касетного та уламково-фугасного снаряду була однаковою та рівнялась 263 тисячам рублів (3300 доларів). Активно-реактивний боєприпас коштував 436 тисяч рублів (5500 доларів).

На 2025 рік російська оборонка отримала замовлення на виробництво лише звичайних уламково-фугасних снарядів у кількості 60 тисяч пострілів за ціною у 277 тисяч рублів (3400 доларів).

Другим важким аргументом російських артилеристів залишається 240-міліметровий самохідний міномет 2С4 «Тюльпан». Через малу дальність стрільби вони понесли значні втрати, проте досі епізодично використовуються ворогом як засіб придушення у міських боях.

Боєприпаси для них виготовляє російське «НПО Базальт». Підприємство отримало замовлення на невідому кількість боєприпасів, постачаючи щорічно по 20 000 фугасних мін ВФ-864. Їх вартість сягала 450 тисяч рублів за постріл (5600 доларів).

Мінометні снаряди

Війна в Україні докорінно змінила тактику застосування мінометів, та їх актуальність не зменшилась. На батальйонні та бригадні мінометні підрозділи зав’язані задачі підтримки піхоти та знищення ворога безпосередньо на лінії бойового зіткнення.

Головним аргументом російських мінометників є 120-мм калібр, що за своєю потужністю співставний з прильотом ствольної артилерії. Левову частку арсеналу 120-мм боєприпасів складають дешеві та прості у виробництві міни ОФ-843Б зі сталистого чавуна.

На 2024 рік для російського міністерства оборони було законтрактовано виробництво 950 тисяч пострілів з міною ОФ-843Б. А вже на наступний рік було замовлено рекордні 1,5 мільйона мін цього типу. При тому, якщо за перший рік вартість однієї міни на повному заряді сягала 100 тисяч рублів(~1100 доларів), то вже за рік вона впала до 85 тисяч (~1000 доларів).

Також російська промисловість у відносно малих об’ємах постачає уламково-фугасні міни ОФ34 із далекобійним зарядом. Щорічний випуск таких не перевищував 60 тисяч штук по вартості близько 70 тисяч рублів за одиницю.

Окремої згадки варті боєприпаси до 120-міліметрової гармати-гаубиці-міномета 2А51, який встановлюється на причіпні та самохідні установки сімейства «Нона». Через нарізну конструкцію ствола та принцип казнозарядного заряджання до них була розроблена окрема лінійка боєприпасів нової конструкції.

Щорічні поставки уламково-фугасних мін 3ОФ51 для російських самохідних мінометів сягнули 400 тисяч одиниць. Вартість однієї такої коливалась в межах 82-86 тисяч рублів (~1000 доларів).

Також російський закупівельник законтрактував у 2024 році партію із 500 керованих уламково-фугасних снарядів 3ВОФ69 «Китолов» за ціною у 3,5 млн рублів (37 800 доларів). У наступному році їх замовлення було розширене до 1200 штук.

Російське оборонне відомство у 2025 році замовило тестову партію у 100 пострілів з керованою міною 3ВОФ146 по ціні у 5,6 млн рублів (65 500 доларів).

Загалом, у 2024 році російська оборонна промисловість поставила до війська 1 428 500 артилерійських мін калібру 120 міліметрів та за рік наростила їх випуск до рекордних 1 961 300 одиниць.

Іншим актуальним калібром на полі бою залишається 82-міліметровий міномет, до якого російське закупівельне відомство стабільно контрактує щорічні поставки пострілів 3ВО12 з уламковою міною з високоміцного чавуна у кількості 750 тисяч штук.

Примітно, що у 2024 році вартість міни мала аномально високу вартість у 128 тисяч рублів (1400 доларів) та за рік впала до 70 тисяч (850 доларів).

Також у 2025 році російське міністерство оборони вперше закупило невелику партію безшумних пострілів 3ВО35 з уламковою міною у кількості 2000 одиниць до спеціального міномета 2Б25 «Галл». Вартість однієї склала 125 тисяч рублів