Самохідна артилерійська установка «Пион» зайняла особливе місце серед сучасних зразків артилерійського озброєння з потужною гарматою калібру 203 мм.

В Україні установка з найбільшим калібром 203 міліметри в українській армії 2С7 стоїть на озброєнні тільки 43-ї окремої артилерійської бригади.

Всього за декілька днів до повномасштабного вторгнення ця бригада імені гетьмана Тараса Трясила інтенсивно готувала свої підрозділи до боїв.

Українські артилеристи відпрацьовували планування бойових дій, підготовку підрозділів до виконання завдань, вибір районів зосередження і вогневих позицій.

Основна мета навчань перед вторгненням полягала у підготовці підрозділів до своєчасної та оперативної відсічі нападу противника.

Військове командування розуміло, що 203-міліметрові гармати 2С7 «Пион» потужне озброєння, яке змусить противника зазнавати значних втрат.

Потім так і сталося, 203-мм «Пиони» 43-ї бригади відіграли значну роль у боях за Київ.

“Пион” у битві за Київ

Столицю України починали захищати всього 12 радянських гармат САУ 2С7 «Пион».

24 лютого артилеристи бригади здійснили марш на 120-140 кілометрів до визначених районів, зокрема своїм ходом рухалися по проспекту Перемоги в Києві.

Оскільки 24-го йшов ракетний обстріл по всій території країни, то дивізіон висунувся на наступну ніч, щоб не бути помітним. 25 лютого гармати почали працювати.

Дві батареї 2С7 висунулися в напрямку Троєщини, одна – у напрямку Святошина. Так САУ «Пион» перекрили Київ з обох боків.

Далі пішли цілі: Гостомель, аеропорт, десант, колона російської техніки на вулиці Вокзальній у Бучі, десятки одиниць техніки на Житомирській трасі.

Варто зазначити, що у бригаді не було аеророзвідників, які з’явилися тільки у липні. Артилеристам доводилося звертатися до чужих аеророзвідників та навіть дзвонити цивільним на місцях пересування росіян, щоб вони допомагали корегувати удари.

До вторгнення війскові планували так: розвідники знайдуть ціль, продиктують нам її координати, ми її відпрацюємо й усе.

Проте практика показала таке: якщо стріляючий не бачить своєї цілі, ефективність цієї стрільби знижується в рази.

Українські САУ «Пион» на Київщині працювали по російський артилерії, бронетехніці, системах протиповітряної оборони, станціях радіоелектронної боротьби та по машинах логістики.

У командуванні 43-ї бригади розповідали, що неможливо точно порахувати кількість знищеної техніки, проте з того, що вони точно бачили і записували в журнал бойових дій, то десь 2500 одиниць техніки росіян було уражено тільки на Київщині.

Коли росіяни почали відступати з Київщини, українські САУ «Пион» продовжували полювати на них, за ними постійно летіли безпілотники, які коригували вогонь гармат.

Своєю чергою російські військові на київському напрямку не залучали свої 2С7 «Пион», проте було дуже багато 2С19 «Мста-С».

2С7 у спадок Україні

Ця гармата створювалася з єдиною метою – доставити ядерний боєприпас у ціль. А потім почалося роззброєння і потреба у 2С7 впала.

Українська армія почала знімати з озброєння ці потужні гармати на початку 2000-х років.

На 2007 рік Україна мала 99 одиниць 2С7. Але країна продала невідому кількість цих САУ Азербайджану та Грузії. За не офіційними даними до початку російської агресії у 2014 році на зберіганні знаходилось близько 80 одиниць, але це число не точне.

У 2014, коли почалося АТО і зрозуміли, що є потреба в таких потужних артилерійських системах, було прийнято рішення зняти їх зі зберігання й привести до боєздатного стану.

І так було прийняте рішення про формування 43-ї окремої артилерійської бригади.

У зв’язку з активними бойовими діями зараз точна кількість 2С7 на озброєні Збройних Сил засекречена.

Вони застосовувалися з грудня 2014 і до квітня 2015. Тоді працювали у районі Донецького аеропорту, підтримували також вихід українських військ з міста Дебальцеве.

Потім були підписані «Мінські угоди», важке озброєння, а саме артилерійські системи посунули за лінію відведення, і відтоді бойового застосування цих САУ не було до лютого 2022 року.

Бог війни з ядерним потенціалом 2С7 «Пион» створений у 70-х роках та досі вважається найпотужнішою самохідкою у світі.

За планами вона мала знищувати ядерними боєприпасами важливі об’єкти в тилу ворога, перебуваючи на дистанції до 47 кілометрів від них.

Проєкт САУ з’явився у 1967 році. Спочатку машина із закритою рубкою на базі об’єкта 434 виявилася не надто вдалою.

Потім почалися роботи з втілення в метал нової артилерійської установки, що має дистанцію стрільби не менше 25 кілометрів. Для уніфікації з попередніми гарматами вибрали калібр 203 міліметри.

Під час стрільби сила відкату досягала 135 тонн-сил, що поставило «хрест» на існуючих шасі і було обрано створення спеціального.

8 липня 1970 року розпочалися офіційні роботи зі створення САУ «Пион», які завершилися випробуваннями у 1973 році. На них виявились проблеми з дистанцією стрільби, яка не дотягує до офіційних вимог. Це вирішили зміною складу порохового заряду.

У 1975 році САУ прийняли на озброєння армії СРСР, а в 1977 році завершилося створення та використання ядерних боєприпасів.

Машину зробили за безбаштовою схемою, зброю змонтовано у кормовій частині. Сам корпус складається із чотирьох відділень.

Відділення управління розташоване спереду, за ним слідує моторно-трансмісійне відділення, далі відділення розрахунку, де знаходяться снаряди та навідник, останнє відділення – кормове, в ньому розташовується відкидна плита та гармата.

Корпус легко захищений подвійним шаром броні.

Для заряджання передбачено підйомний механізм, розташований праворуч від гармати.

За рухливість відповідає двигун В-46-1, що працює на дизельному пальному, та розвиває 750 к.с. Для автономного живлення передбачений малопотужний дизельний двигун. Трансмісія уніфікована з Т-72, ​​швидкість трасою досягає 50 км/год.

Ходова частина багато в чому уніфікована з Т-80, має 7 опорних котків з кожного боку, торсіонна підвіска.

Самохідна установка отримала 203-мм гармату 2А44. Нарізна зброя має розбірний ствол, що помітно спрощує зміну нарізної частини.

Розробники зброї відмовилися від застосування дульного гальма на стволі, що дозволило забезпечити допустимий тиск дульної хвилі на корпус самохідної установки.

Гармата наводиться дією гідравлічних приводів, в екстреній ситуації можливе наведення завдяки ручним.

Противідкатні пристрої дають можливість вести вогонь при кутах від +30 до -30 градусів по горизонталі та від 0 до +60 градусів по вертикалі.

Дефіцит 203-мм боєприпасів

На Київщині у боях з росіянами доходило до того, що українські військові використовували приблизно по 40-50 снарядів на день на гармату, або 600 снарядів на дивізіон.

Боєкомплект однієї гармати складає 40 пострілів, українські військові в середньому відстрілювали від половини до одного боєкомплекту на гармату.

Боєкомплект у кількості 4 снарядів розміщений у відділення розрахунку, ще 40 снарядів возить транспортна машина.

Завдяки механізму заряджання та візка для подачі снарядів вдається швидко заряджати 2С7 «Пион» снарядами.

САУ «Пион» в основному використовує осколково-фугасні ОФ43 та активно-реактивні боєприпаси. Вага уламково-фугасного снаряда складає 110 кг, у ньому знаходиться майже 18 кг вибухової речовини.

Такий снаряд 203-мм гармата здатне відправити на дистанцію до 37,5 кілометрів, хоча при цьому також важливі сами порохові заряди.

Активно-реактивний снаряд з майже 14 кг вибухової речовини міг пролетіти рекордну для свого часу дистанцію 47,5 кілометрів.

Для знищення серйозно захищених об’єктів існують бетонобійні снаряди, що врізаються в ціль на швидкості понад 2 Махів.

У війні Україна зіткнулася з дефіцитом снарядів для САУ «Пион» та почала також використовувати снаряди 53-Г-620-Ш, які були призначені до 203-мм гаубиць Б-4 часів Другої світової війни.

Допомагати Україні з вирішенням дефіциту боєприпасів до 2С7 «Пион» почали Сполучені Штати.

Департамент оборони США вже надав Україні 10 тисяч 203-мм боєприпасів.

Також потім стало відомо, що це снаряди не радянського зразка, для відповідно радянської гармати, а саме 203-мм снаряди M106 американського зразка.

Осколково-фугасні снаряди M106 призначені для використання американськими 8-дюймовими гаубицями сімейства M1 (самохідні M110 та причіпні M115).

Ця допомога дозволила подальше застосування у війні великокаліберних артилерійських систем України.

Снаряди США для гармат СРСР

Річ у тому, що після початку Першої світової війни Велика Британія, як і Росія, відчувала гостру нестачу потужних гарматах для штурму добре укріплених фортець.

Тому в 1916 році на заводах фірми Vickers почався масовий випуск спішно розробленої важкої 203-мм гаубиці Мк VI.

Зброя виявилася досить вдалою на той час та її поставили на озброєння армії Британії та Російської імперії.

Після закінчення громадянської війни в Росії у ​​складі артилерійських підрозділів більшовиків залишалося ще близько 60 гаубиць марки VI.

Також на завершальному етапі Першої світової війни, армія США отримала на озброєння 203,2 мм гаубиці Mk VIII британської конструкції, що випускалися в США за британськими замовленнями, а пізніше і для власних військ.

США та Росія отримали британську зброю з якої почали розробляти потім власні гаубиці калібром 203 міліметри.

У Сполучених Штатах розробили причіпну гаубицю M115 (8-дюймова гаубиця M1), а у Радянському Союзі 203-мм гаубицю Б-4.

У 1971 році у СРСР затвердили уточнені тактико-технічні вимоги до нової проєктованої системи (майбутньої 2С7 «Пион»).

В них пропонувалося опрацювати можливість використання спеціального пострілу ЗВБ2 від 203-мм гаубиць Б-4.

Таким чином стало можливо те, що радянські самохідні артилерійські установки 2С7 «Пион» здатні використовувати американські снаряди.

Американські поставки боєприпасів до цих самохідних артилерійських установок нададуть змогу 2С7 «Пион» відігравати вагому роль у контрнаступі на Запоріжжі.

Проте, як люди, так і гармати витримували неймовірне навантаження зараз й в української артилерії все ще залишаються проблеми з ресурсом стволів, які потрібно заміняти.