Протикорабельна боротьба – один з найважливіших напрямків розвитку флоту країни. Створення ефективної та якісної оборони, забезпечують вільне переміщення власних надводних кораблів і підводних човнів та відсувають ворога на далекі рубежі від власного узбережжя.

Піонери протикорабельної боротьби

Активне збільшення флоту головних світових держав, та покращення систем корабельної протиповітряної оборони зменшило до нуля ефективність торпедоносців та пікірувальників, які в кінці 40-х років складали основу протикорабельних сил. З такими змінами настала нова віха створення зброї збільшеної дальності ураження та автономного наведення завдяки таким нововведенням як активна головка самонаведення.

Головними гравцями у перегонах зі створення протикорабельної оборони стали СРСР та Швеція. СРСР відчував велику загрозу з боку США, через наявний у цій країні великий флот лінійних кораблів та авіаносців, Швеція ж, відчувала збільшення як чисельності радянського флоту, так і його активність в Балтійському морі, що ставило під загрозу територіальну цілісність Швеції через численні порушення морських кордонів країни в районі острова Готланд.

Ці країни мали різне бачення у використані платформи, як носія такого виду озброєння. Розроблена в 1958-у році в СРСР протикорабельна ракета П-15 “Термит”, масою 2.5 тонни та 454 кг бойовою частиною, в першу чергу була націлена на знищення надводних кораблів водозаміщенням понад 5 тисяч тонн, та встановлювалась на ракетні катери, та більші надводні платформи.

Своєю чергою, шведська компанія SAAB, разом з Міністерство оборони Швеції зробили ставку на протикорабельну ракету невеликих розмірів, для забезпечення меншої висоти польоту, та кращої маневровості. Ракета Rb-04 розроблена у 1955 році, масою в 600 кг та бойовою частиною у 300 кг встановлювалась на літаки SAAB A-32 Lansen, що дозволило більш маневрове використання ракети та можливість заходу літака з різних сторін.

Максимальна ефективна дальність польоту Rb-04 складала близько 35 км, що було на п’ять кілометрів менше, а ніж у радянської ракети. Використання ракет мало відбуватись після візуального виявлення цілей літаками розвідниками, після чого, носії ПКР здійснювали пуск в сторону цілі.

Крім авіаційного варіанта, на початку 60-х років, фахівці компанії SAAB, на основі французького дрона-імітатора Nord Aviation CT20 розробили варіант наземної протикорабельної ракети, яка отримала індекс Rb-08, та встановлювалась на спеціальну причіпну пускову установку, а згодом і на корабельні пускові установки.

Маса ракети 900 кг, максимальна дальність була збільшена у порівнянні з авіаційною ракетою до 80 км. Бойова частина – 250 кг.

Дозвук чи надзвук? Вирішать випробування!

Питання щодо швидкості протикорабельної ракети розглядають по наш час. Кожна з них має як свої переваги, так і свої недоліки, через що, пошук оптимального варіанту триває. Практичні випробування проведені Збройними силами США у 90-х, та розрахунки на основі загальних випробувань свідчать про паритет у своїх можливостях, для знищення надводних цілей.

Переваги дозвукової ракети, полягають у кращій маневровості на низькій висоті польоту у 2-5 метрів над рівне моря. Це нижче мінімального рівня обстрілу корабельними зенітними комплексами, через обмеження в РЛС наведення, які направлені на пошук та захоплення цілей на висотах від 10 метрів.

Як правило, дозвукова ракета має можливість проходити великі відстані на невеликих висотах, що краще впливає на малопомітність після пуску, та забезпечує велику дальність на такій висоті. В таких самих умовах, надзвукова ракета потребує більшої висоти, для забезпечення відповідної дальності на рівні з дозвуковою, в рамках однакових масогабаритних характеристиках.

В реальних умовах, надзвукова ракета для досягнення великої дальності польоту у два-три рази більша за стандартну дозвукову, а також у два рази важча, коштом більшої кількості ракетного палива. Крім того, вага ракети стає ключовою у питані її встановлення на морські на повітряні платформи, що дає обмеження за кількістю встановлених ракет, а також розмірів пускової платформи.

Переваги надзвукової ракети криються у її швидкості на кінцевій стадії польоту та пошуку цілі, за короткий проміжок часу. Надзвукова швидкість забезпечує менший час перебування ракети у зоні роботи корабельного ППО, та забезпечує більшу ймовірність її подолання.

Кораблі оснащенні багатоканальними радіолокаційними станціями, після запуску десяти дозвукових ракет, зменшують інтервал захоплення та знищення цілей, забезпечуючи ефективний захист від деякої кількості. У випадку з надзвуковими ця кількість падає до ефективного перехоплення двох ракет. Крім загальної кількості, також падає вірогідність знищення ПКР однією зенітною ракетою, і в залежності від кількості, ця вірогідність зменшується з витратою до 2-3 ракет на перехоплення однієї ракети.

Важливим фактором як вже зазначалось вище, є траєкторія польоту ракет. Для ефективного пошуку та захоплення, ракета робить так звану “горку”, для захоплення активною головкою цілі. Цей фактор також грає роль в ефективності ПКР, через наявність радіогоризонту для усіх радарних станцій корабля, і створює обмеження у виявлені низьковисотних цілей до 20-24 км. І якщо дозвукова ракета може вийти на траєкторію пошуку цілей, і бути виявлена на відстані у 20 км, то надзвукова ракета буде виявлена раніше, через більшу висоту польоту, а також більшу висоту на траєкторії пошуку цілі. Раннє виявлення забезпечить швидшу підготовку систем ППО корабля до бою.

Крім активних засобів протидії, корабель оснащуються і пасивними засобами, такими як теплові та дипольні пастки, які можуть завадити АРГСН захопити ціль. В цьому випадку, дозвукова демонструє кращі можливості, шляхом того, що при виявленні, ракета більше часу буде в польоті, і за цей час, пастки не будуть представляти загрози для головки самонаведення.

Чи були шанси у “Москви”?

Застарілість бортових систем пошуку, а також відсутність підготовки бортових систем з самого початку виходу у море не дозволили провести ні протиракетний маневр, ні відкрити вогонь по ракетах. Реальна практика протидії ПКР насправді дуже важка, і потребує великої уваги до радара, та контролю засобів протиповітряної оборони. Враховуючи те, що в реальних випадках зустрічі корабельних груп з протикорабельними ракетами, в більшості закінчувались хоч одним попаданням, демонструє нам відсутність шансів у корабля на хоч якусь самооборону.

20 квітня в мережі була анонімно опублікована стаття під гучним заголовком “Екіпаж «Москви» зраджений своїми“. Публікація містила скани довідки про технічний стан ракетного крейсеру «Москва» від 10 лютого 2022 року, тобто за місяць до початку повномасштабного вторгнення.

Так, в довідці перелічено ряд несправностей в ракетно-артилерійській частині систем ППО корабля:

ЗРК С-300 “Форт” – при перевірці електронного пострілу після захоплення цілі немає прив’язки ракет до цілі, не загорається табло на пристрої ФИ231К, немає розгортання на індикаторі обстановки при роботі прийомно-передавального каналу №1, несправний пристрій ФЭ21A. Загорається несправність запобіжників елементу захисту, нестабільна робота пристрою ЦВМ №1,2 , не проходить режим “Тест ФК”, на пристрої ФВ27Ф горить несправність (канал 1), при виході на високе розгортання на блоці ФИ234К викривлена.

ЗРК “Оса-МА” №1  – антенний пост – немає випромінення СОЦ (станція виявлення цілей).

ЗРК “Оса-АМ” №2 – потребує налаштування ФК-1, немає стопоріння антени СОЦ, постійний сигнал імітованої цілі на індикаторі дальності.

АК-630 №1 – несправний блок керування, відсутня напруга 27 вольт, необхідна заміна автомату Ао-18 №3 в зв’язку з граничною кількістю настрілу на ствол.

Несправності радіотехнічної частини систем ППО:

МР-800 – радянський і російський комплекс далекого радіолокаційного огляду, призначений для виявлення повітряних цілей. Комплекс складається з двох радіолокаційних станцій, антени яких розташовані в антенній посадці тильними сторонами один до одного. Працює в поєднанні з ЗРК С-300Ф.

Несправності: пристрій №2П-1 (перший канал) неробочі субблоки В110-1 ФИТ. Потрібний ремонт субблоків, не вмикається другий каскад першого каналу пристрій №2 (1 канал), пробоїна текстолітової пластини, необхідна заміна підшипників на АТТ-50-400 №2 (ІІ канала), АТО-20-400 (резервний) при роботі несанкціоновано вимикається, спрацьовує автомат захисту агрегату, 1 канал пристрій  2-О (1) – несправний теплообмінник, 1-2 канал пристрій 14-2 блок ЗВА не задає швидкість оберту антени в основному режимі (працює в резервному).

МР-123 “Багіра” – російська корабельна система управління артилерійським вогнем. Комплекс призначений для керування артилерійськими зенітними установками АК-630. Забезпечує вогонь по повітряних цілях, включаючи низьколітаючі.

МР-123 №1 (носова частина) – немає фокусування телевізиру на пристрої №3.

МР-123 №2 (лівий борт) – несанкціоноване падіння напруги при переході із режиму “Ручное” в режим “Поиск”.

МР-123 №3 (правий борт) – відсутнє зображення на телевізирі, ширина променів в режимах “Захват” та “Автомат” не відповідають технічним умовам. Немає індикації контрольної лампи “Сканер ВКЛ.” На панелі КАП пристрою №3 (відсутнє сканування променю), пристрій №1 не керується за кутом місця.

Тобто, корабель вийшов у море із низкою серйозних несправностей в системі дальнього радіолокаційного виявлення МР-800, частина операцій виконувалась на резервних системах. Проблеми також були присутні і у функціонуванні С-300Ф.

Висновок

Будь-які протикорабельні ракети, дозвукові чи надзвукові представляють велику загрозу будь-якому кораблю, ідеальні умови виявлення та знищення цих ракет не завжди можливі по ряду причин. Крім того, в цьому випадку треба враховувати справність систем пошуку та захоплення, стан екіпажу та його уважність до розпізнавання цілей, а також велика кількість інших факторів. 

У питані яка ПКР краща – дозвукова чи надзвукова, точно наразі відповісти неможливо, в ідеалі ракети доповнюють один одного, створюючи грізну систему протикорабельної боротьби. 

Крім того, поширеність дозвукових ракет на заході пов’язана з можливість уніфікації їх до корабельних, авіаційних та берегових платформ, що у купі дає можливість скоротити витрати, та проводити більше часу у доведенні однієї моделі. Встановлення на невеликі морські та авіаційні платформи від 2 до 16 ракет дозволяє створити великий залповий пуск по кораблях противника, що забезпечить високу ймовірність попадань та забезпечить домінацію у морі.