Популярні
Підводні човни проєкту 636 є розвитком експортного варіанта підводних човнів проєкту 877 «Палтус». Назва «Варшавянка» з’явилася у 1970-х роках, коли передбачалося постачати човни типу 877Е до країн — учасниць Варшавського договору, пізніше так продовжили називати і проєкт 636. Він призначений для знищення надводних кораблів і суден, підводних човнів противника, патрулювання, дозору, розвідки та охорони комунікацій у «ближній» морській зоні.
Хоча підводний човен «Варшавянка» починався як спрощений експортний човен, однак через постійні затримки та проблеми з розробкою підводних човнів наступного покоління проєкту 677 «Лада», він став основою флоту дизель-електричних підводних човнів (ДЕПЧ) РФ.
З початку 70-х років ХХ століття почалося проєктування дизель-електричних підводних човнів третього повоєнного покоління, які мали суттєво перевершити і надалі замінити великі підводні човни проєктів 611, 641 та 641Б. Для збільшення часу перебування таких підводних човнів під водою в ті роки проводилися роботи з оснащення їх повітронезалежними енергетичними установками.
У 1971 році СКБ «Судопроєкт» (сьогодні ВАТ «ЦКЛ «Лазурит») розробило проєкт 947 перспективного багатоцільового підводного човна. Його передбачалося оснастити комбінованою енергетичною установкою (ЕУ), що складалася з дизель-електричної частини та електрохімічного генератора (ЕХГ) воднево-кисневого типу. Роботи зі створення ЕХГ сильно затягнулися, тому проєкт підводного човна було зупинено.
Практично паралельно в цій же організації йшла розробка іншого проєкту — у 1972 році виконано аванпроєкт «МОЗ» водотоннажністю 1700–1800 тонн. Незабаром подальшу розробку човна, проєкту якого було надано номер 877 і шифр «Варшав’янка», доручили ЛПМБ «Рубин». 21 травня 1974 року затверджено тактико-технічне завдання (ТТЗ). У січні наступного року головним конструктором проєкту 877 був призначений Ю. Н. Корміліцин.
Технічний проєкт 877 затверджено 20 грудня 1976 року. Водотоннажність корабля зросла до 2300 тонн. Будівництво велося на суднобудівних заводах (СЗ) імені Ленінського комсомолу в Комсомольську-на-Амурі та «Червоне Сормово» у Горькому.
Головна ДЕПЧ (заводський номер 451) була спущена на воду на заводі імені Ленінського комсомолу 15 вересня 1980 року. Човен увійшов до складу ВМФ СРСР у грудні 1980 року, у НАТО тип отримав кодове найменування Kilo.
ЦКЛ МТ «Рубін» на базі проєкту 877 розробив кілька експортних варіантів — 877Е, 877ЕК («Экспортный Капиталистический»), який не пішов у виробництво, 877ЕКМ («Экспортный Капиталистический Модернизированный») та 636. Перші експортні човни проєкту 877Е, побудовані на заводі «Красное Сормово», у 1985 році успішно пройшли державні випробування і у 1986 році були передані ВМС Польщі («Орел») та Румунії («Дельфин»).
Головний підводний човен «Синдугош» (Б-888) проєкту 877ЕКМ був побудований на Ленінградському адміралтейському об’єднанні (ЛАО, нині «Адмиралтейские верфи») і переданий ВМС Індії в листопаді 1985 року.
Загалом було побудовано 23 підводних човни цього типу для ВМФ СРСР та ВМФ РФ та 20 на ексопорт.
ДЕПЧ 636 у НАТО отримала кодове найменування Improved Kilo. Порівняно з 877ЕКМ вони мають дизель-генератори підвищеної потужності, вищу швидкість повного підводного ходу — до 20 вузлів, а також суттєво більшу дальність плавання в режимі з використанням пристрою для роботи дизеля під водою — зростання з 6000 до 7500 миль.
Крім того, за рахунок встановлення нового обладнання та поліпшення систем амортизації вдалося забезпечити значно нижчий рівень власних шумів модернізованого підводного човна.
Значну увагу під час проєктування було приділено створенню особливих умов для командира та служби управління субмариною: усі засоби управління озброєнням і кораблеводінням зосередили в головному командному пункті , ізольованому від інших службових приміщень підводного човна і без наскрізних проходів уздовж корабля та по вертикалі.
Серед інших напрямів модернізації ДЕПЧ проєкту 636 — оснащення новішим і потужнішим гідроакустичним комплексом, бойовою інформаційно-управляючою системою (БІУС), інерціальним навігаційним комплексом, встановлення сучасного перископа з каналом нічного бачення, телевізійним каналом і лазерним далекоміром, удосконалення засобів зв’язку з установленням буксируваної антени СДВ і КХ-діапазонів, подальше вдосконалення головної енергоустановки та включення до її складу нової акумуляторної батареї з у 2,5 раза більшим строком служби за збереження тієї ж потужності.
Важливою перевагою нового підводного човна була фактична відсутність обмежень на експлуатацію за фізико-географічними умовами: субмарина здатна діяти з високою ефективністю за будь-яких метеоумов у всіх районах Світового океану — в арктичних і тропічних водах, на мілководді й у глибоководних районах, у прибережній і дальній морських зонах.
При цьому озброєння підводного човна загалом залишилося попереднім: шість 533-мм носових торпедних апаратів із загальним боєзапасом 18 торпед.
Розробники також заклали в проєкт значний модернізаційний запас, що згодом дозволило реалізовувати під час планових ремонтів або в межах програм модернізації заходи з підвищення тактико-технічних характеристик і оснащення модернізованими або принципово новими комплексами озброєння чи обладнання, насамперед — інтегрованою багатоцільовою ракетною системою «Калибр» (проєкти 636М та 636.3).
Першим замовником субмарин проєкту 636 став Китай: за першим контрактом у 1997–1998 роках китайський флот отримав дві великі дизель-електричні підводні лодки проєкту 636, побудовані на санкт-петербурзькому підприємстві «Адмиралтейские верфи». Головний човен проєкту 636 — Б-466 (нині Yuan Zhend 66 Hao ВМС Китаю) — закладено під заводським № 01616 16 червня 1996 року і спущено на воду 26 квітня 1997 року.
3 травня 2002 року Москва і Пекін підписали контракт на будівництво ще восьми субмарин модернізованого проєкту 636М, унаслідок чого в 2004–2006 роках китайські підводники отримали вісім човнів цього типу. Усі субмарини другого китайського замовлення від початку були оснащені ракетним комплексом «Калибр» (експортна назва Club-S).
Після завершення китайського контракту Росія уклала угоду з Алжиром на постачання двох ДЕПЧ проєкту 636М, побудованих на «Адміралтейських верфях» і переданих ВМС Алжиру у 2009–2010 роках. 15 грудня 2009 року Росія та В’єтнам підписали контракт на будівництво шести великих дизель-електричних підводних човнів, яким присвоєно шифр проєкт 636.1.
Головний човен цього контракту HQ-182 «Ханой» заклали 24 серпня 2010 року, спустили на воду 28 серпня 2012 року, а наприкінці 2013 року доставили країні-замовнику; до бойового складу ВМС В’єтнаму він офіційно увійшов 15 січня 2014 року. Останній із шести човнів в’єтнамського замовлення доставили у В’єтнам 20 січня 2017 року й включили до бойового складу 28 лютого 2017 року.
У 2014 році Росія та Алжир підписали новий контракт на постачання ще двох підводних човнів проєкту 636.1 з новішими корабельними системами забезпечення життєдіяльності екіпажу й пожежовибухобезпеки (система зняття тиску у відсіках та азотне пожежогасіння) і вищою комп’ютеризацією.
Головний човен за цим замовленням під номером 01346 заклали 14 березня 2017 року; він отримав назву «Уарсені» (031 Ouarsenis) та увійшов до складу ВМС Алжиру у 2019 році. Друга субмарина цього замовлення, закладена у 2016 році, отримала назву «Хоггар» (032 Hoggar) і увійшла до бойового складу флоту країни-замовника в той самий день, що й перша.
Загалом на експорт було збудовано 20 підводних човнів цього типу різних модифікацій (636, 636М та 636.1).
ВМФ Росії спочатку планував замінити свої ДЕПЧ проєкту 877, побудовані у 1980-х роках, на підводні човни проєкту 677 «Лада». Однак через численні проблеми з їхнім проєктуванням, будівництвом і випробуваннями було ухвалено рішення побудувати для російського флоту серію підводних човнів на базі проєкту 636, виробництво якого завдяки експортним контрактам уже було відпрацьоване російськими верфями.
Перша серійна «Лада» — ДЄПЧ «Кронштадт» офіційно увійшла до складу ВМФ Росії лише у січні 2024 року через 19 років з моменту початку будівництва.
Модернізований проєкт 636.3 розробили в Центральному конструкторському бюро морської техніки «Рубин» (Санкт-Петербург) колективом під керівництвом головного конструктора Ігоря Молчанова. Будівництво субмарин ведеться на петербурзькому суднобудівному підприємстві «Адмиралтейские верфи».
Контракт на будівництво головного підводного човна проєкту 636.3 Міністерство оборони Росії уклало з ВАТ «Об’єднана суднобудівна корпорація» у серпні 2010 року. У вересні 2011 року підписали контракт на будівництво решти п’яти субмарин; усі шість кораблів призначалися для Чорноморського флоту (Б-261 «Новороссийск», Б-237 «Ростов-на-Дону», Б-262 «Старый Оскол», Б-265 «Краснодар», Б-268 «Великий Новгород», Б-271 «Колпино»).
16 січня 2016 року начальник управління кораблебудування ВМФ РФ капітан 1-го рангу Володимир Тряпичников повідомив в ефірі «Російської служби новин», що ще шість підводних човнів проєкту 636.3 буде побудовано для Тихоокеанського флоту (Б-274 «Петропавловск-Камчатский», Б-603 «Волхов», Б-602 «Магадан», Б-588 «Уфа», Б-608 «Можайск», Б-610 «Якутск»).
Відповідний контракт підписали 7 вересня 2016 року в межах форуму «Армія-2016». Закладку першого корабля планували восени 2017 року, а завершення будівництва цієї партії очікували у 2021 році. Фактично останній підводний човен (Б-610 «Якутск») за цим контрактом був спущений на воду восени 2024 року.
Також відомо про плани закласти ще чотири підводні човни цього типу — «Петрозаводск», «Мариуполь», «Кемерово» та «Липецк».
Підводні човни цього типу, що будуються для ВМФ Росії, модернізовані порівняно з 636/636М: вони отримали сучасні комплекси ракетно-торпедного озброєння, радіоелектроніки та гідроакустики.
ДЕПЧ проєкту 636.3 (Improved Kilo II) має двокорпусну, одновальну й одногвинтову конструкцію та призначений для знищення надводних кораблів і суден, підводних човнів противника, патрулювання, дозору, розвідки та охорони комунікацій у «ближній» морській зоні.
Внутрішній корпус, виготовлений зі сталі марки АК-25, поділений на шість водонепроникних відсіків, що забезпечує кораблю підвищену живучість — човен здатний залишатися на плаву в разі затоплення одного з відсіків. Товщина внутрішнього міцного корпусу сягає 24–27 мм, а в окремих підсилених зонах — 30–35 мм.
Зовнішній легкий корпус має обтічну форму, адаптовану для зниження гідродинамічного опору та шумності. Носові горизонтальні керма виконані з можливістю прибирання в корпус. На корпус нанесено спеціальне протигідроакустичне покриття, а в механізмах широко застосовані амортизувальні платформи й інші звукопоглинальні технології, що забезпечує високу акустичну прихованість. Зовні човни проєкту 636 відрізняються від попереднього проєкту 877 формою кормової частини надбудови.
Енергетична установка підводного човна працює за принципом повного електроруху. До її складу входять два дизель-генератори 30ДГ потужністю по 1500 кВт кожен, які можуть працювати в режимі роботи дизеля під водою (РДП), головний гребний електродвигун ПГ165 потужністю 5500 к. с., електродвигун економічного ходу ПГ166 потужністю 190 к. с. та два резервні електродвигуни ПГ168 по 102 к. с. кожен.
Гребний вал обертається по дерев’яних напрямних, виготовлених із деревини бакаута. Природне мастило, яке виділяє деревина бакаута, дозволяє за використання цієї технології забезпечити строк служби головного вала до 20 років.
Модернізація силової установки, зокрема встановлення потужніших дизель-генераторів і більш ємних акумуляторних батарей, дала змогу скоротити час заряджання батарей і збільшити дальність підводного плавання.
Основу озброєння підводних човнів проєкту 636 становлять шість 533-мм торпедних апаратів із боєзапасом 18 торпед (важкі торпеди типів УГСТ, 53-65 і УСЭТ-80К) або 24 міни (міни типу AM-1, постановка можлива на глибині до 50 м) з автоматичним заряджанням.
Підводні човни модернізованого проєкту 636.3 для ВМФ Росії оснащуються комплексом крилатих ракет «Калибр-ПЛ», здатних уражати цілі на дальності понад 2000 км. Маса бойової частини ракети 3М14 становить 500 кг. Експортна версія ракетного комплексу має дальність до 300 км.
Вважається, що підводний човен проєкту 636.3 здатний в одному залпі, з короткими інтервалами, випустити до чотирьох крилатих ракет 3М14. Окрім них, на озброєнні також перебувають протикорабельні ракети 3М54, а загальний боєкомплект може складати до восьми ракет.
Передбачена можливість використання ПЗРК «Игла-1» і «Верба», боєзапас становить 8 ЗУР.
У межах модернізації до проєкту 636.3 човни отримали оновлені системи: замість перископа ПЗНГ-8М встановлено оптико-електронну щоглу «Парус-98КП», гідроакустичний комплекс МГК-400 «Рубикон» замінено на новіший МГК-400В1, навігаційну систему «Андога» — на «Апасіоната-КМ», а бойову інформаційно-керувальну систему МВУ-110 «Узел» — на «Лама-КМ». Також нововведеннями стали свинцево-кислотні акумуляторні батареї, звукопоглинальне покриття зовнішнього корпусу та пульт керування корабельними системами «Паладий-М».
Сенсорний комплекс підводного човна забезпечує виявлення підводних човнів і надводних цілей у режимі пасивного прослуховування, активне ехолокаційне виявлення в секторі ±30° відносно пеленга цілі, телефонний і телеграфний зв’язок у далекому та ближньому режимах, а також виявлення підводних звукових сигналів і визначення їхнього напрямку.
Радіолокаційна станція МРК-50 «Альбатрос» працює в перископному та надводному режимах і надає інформацію про підводну та повітряну обстановку, забезпечує радіолокаційну ідентифікацію та навігаційну безпеку.
Також на човнах установили нові комп’ютеризовані системи та системи життєзабезпечення, включно із системою зняття тиску у відсіках і азотною системою пожежогасіння.
За тривалістю занурення без застосування шноркеля, яка не перевищує трьох діб, дизель-електричні підводні човни проєкту 636.3 суттєво поступаються сучасним неатомним підводним човнам із повітронезалежними головними енергетичними установками, що перебувають на озброєнні ВМС Німеччини, Франції, Іспанії, Швеції та Японії.
8 грудня 2015 року під час операції Збройних сил РФ у Сирії субмарина Б-237 «Ростов-на-Дону», що перебувала у східній частині Середземного моря, виконала пуск ракет комплексу «Калібр-ПЛ» по об’єктах на території сирійської провінції Ракка. Це був перший в історії підводного флоту ВМФ РФ випадок завдання ракетного удару по реальному противнику.
Після цього Росія регулярно завдавала ракетних ударів по силах сирійських повстанців, ІДІЛ та курдів до вересня 2017 року, використовуючи як надводні кораблі, так і підводні човни з Середземного та Каспійського морів.
У ході повномасштабного російського вторгнення в Україну з початку 2022 року підводні човни цього типу регулярно використовуються для нанесення ударів по Україні. До вересня 2023 року вони, як і решта Чорноморського флоту РФ, базувалися переважно в Криму, звідки виходили в море для нанесення ракетних ударів.
Але після успішної української кампанії з ураження російського флоту в Криму за допомогою надводних дронів, БпЛА та крилатих ракет були змушені перебазуватися в Новоросійськ. Однак станом на 2025 рік навіть там російські кораблі більше не можуть почуватися в безпеці.
У ході російсько-української війни Росія уразила/втратила два підводні човни цього типу. Перший — Б-237 «Ростов-на-Дону» — Сили оборони уразили кількома прямими влучаннями крилатих ракет Storm Shadow у вересні 2023 року в Севастополі.
Попри заяви росіян про наміри «відновити пошкоджений підводний човен», характер уражень вказує, якщо не на повне знищення цього підводного човна, то на потребу в капітальному ремонті, вартість якого буде порівнянна з побудовою нового.
Другий підводний човен — Б-271 «Колпино» — уразила Служба безпеки України у грудні 2025 року в порту Новоросійська за допомогою підводного дрона Sub Sea Baby. Дрон влучив поблизу корми підводного човна, де розташовані гребний і вертикальні керма, кормове горизонтальне кермо, а також гребний гвинт.
Точний обсяг пошкоджень другого підводного човна залишається невідомим, однак те, що він єдиний не був передислокований після ураження, спростовує заяви Міністерства оборони РФ про те, що човен не отримав пошкоджень.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
