Спільні оборонні закупівлі: Стратегії переозброєння країн Балтії

Країни Балтії часто називають «трьома сестрами». Литва, Латвія та Естонія схожі за рівнем економічного розвитку, культурою та зовнішньою політикою, а також є членами Європейського Союзу та НАТО. Усі три країни мають довгу історію страждань від російської агресії.

Після російської агресії в Україні 2014 року та повномасштабного вторгнення 2022 року, країни Балтії розпочали стрімке нарощування військового потенціалу, оскільки їхнє географічне положення робить їх імовірною наступною ціллю після України. Однак, якщо проаналізувати їхні програми оборонних закупівель, впадає в очі одна деталь: усі три країни мають помітно відмінні підходи до переозброєння, а спільних програм закупівель існує лише декілька. Враховуючи згадану схожість між державами Балтії, це виглядає дивним і нетиповим, що потребує глибшого аналізу військового планування в регіоні.

НАТО заохочує спільні закупівлі між країнами, оскільки уніфікація систем озброєння спрощує логістику, інтеграцію та навчання особового складу. Не кажучи вже про те, що це знижує економічне навантаження шляхом зменшення вартості за одиницю товару та витрат на дослідження і розробки (R&D). Це також зміцнює дипломатичне та промислове співробітництво.

Водночас спільні закупівлі вимагають від країн-учасниць принаймні частково схожого військового планування. Саме це є причиною малої кількості спільних програм у Балтії. Попри нібито схожі вихідні позиції, усі три держави мають різне бачення того, яке саме озброєння їм необхідне.

Естонія: Курс на мобільність та фінську модель

Естонія планує витратити понад 10 мільярдів євро на військову техніку в період між 2026 та 2029 роками. Ці кошти підуть на поповнення запасів боєприпасів, посилення протиповітряної оборони (ППО), закупівлю БПЛА, протикорабельних ракет (ПКР) та іншого обладнання.

Естонія значною мірою моделює свої збройні сили за прикладом сусідньої Фінляндії, зосереджуючись на легких, мобільних силах та обладнанні, придатному для використання строковиками. Інтеграція з Фінляндією є важливою, тому естонська армія використовує багато спільних систем озброєння, таких як шведські бойові машини піхоти CV9035, корейські самохідні гаубиці K9 Thunder або фінські бронетранспортери Patria Pasi.

Естонія також відома тим, що при виборі нової техніки пріоритетом є швидкість постачання та ціна. Яскравим прикладом цього є вихід Естонії з програми «Common Armoured Vehicle System» (CAVS) та вибір на користь турецьких БТР Otokar Arma 6×6 і бронеавтомобілів Nurol Makina NMS 4×4. Естонія стала першою і єдиною країною в регіоні, яка обрала бронетехніку турецького виробництва. Таким чином, Таллінн намагається балансувати між швидкістю постачання, кількістю, ціною та інтеграцією з фінськими військовими, а також співпрацею з оборонно-промисловим комплексом Південної Кореї (артилерійські системи K9 Thunder та K239 Chunmoo).

Латвія: Пошук балансу та бюджетні обмеження

Латвійські оборонні закупівлі виглядають більш неоднозначно. На відміну від Естонії, Латвія не має таких тісних зв’язків із фінськими збройними силами. Вона також певною мірою страждає від браку фінансування, оскільки латвійська армія отримує найменший бюджет серед усіх трьох країн Балтії — 2,16 мільярда євро у 2026 році.

Ці обставини призводять до того, що Латвія часто обирає різних постачальників без чіткого фаворита чи уніфікації. Це ілюструє поточний парк техніки Національних збройних сил Латвії: американські самохідні гаубиці M109, британські гусеничні бронемашини CVR(T), БТР Patria 6×6, або майбутнє обладнання, таке як іспанські гусеничні БМП ASCOD 2 чи шведські колесані САУ ARCHER.

Тому латвійські оборонні закупівлі можна охарактеризувати як дещо хаотичні, хоча вони все ще спрямовані на розбудову швидких і мобільних сил (подібно до естонських), що найкраще підходять для латвійського ландшафту. Як і естонці, латвійці, обираючи нових постачальників, вочевидь, надають перевагу вартості та можливостям локалізації виробництва, а не лише політичним альянсам.

Литва: Ставка на важку механізацію та вісь Німеччина-США

Збройні сили Литви планують свої закупівлі інакше, ніж Латвія та Естонія. На це є кілька причин. По-перше, з-поміж трьох країн Балтії Литва має найбільший оборонний бюджет — 4,79 мільярда євро у 2026 році. По-друге — це політичні союзи та інтеграція з конкретними країнами НАТО.

Наразі Литва приймає значний контингент німецьких військ у рамках батальйону передової присутності НАТО (EFP), а також два батальйони армії США (понад 1000 військовослужбовців). Кількість німецьких військ у Литві суттєво зросте в найближчі роки, оскільки Німеччина готується до найбільшого постійного розгортання з часів Другої світової війни, формуючи нову бригаду в Литві. 45-та танкова бригада (Panzerbrigade 45), також відома як «Литовська» бригада, налічуватиме майже 5000 військових (разом із сім’ями) та матиме на озброєнні основні бойові танками Leopard 2A8, САУ Panzerhaubitze 2000 та іншу техніку.

З огляду на оборону Литви, 45-та танкова бригада є величезним дипломатичним досягненням, що цементує литовсько-німецький альянс і співпрацю в межах НАТО. Відтак, Литва прагне будувати свою армію за німецьким зразком і шукає глибокої інтеграції з Бундесвером та збройними силами США.

Природно, це призводить до пріоритетів, відмінних від естонських чи латвійських. Більший військовий бюджет та сумісність (interoperability) з Німеччиною дозволяють створювати важчі механізовані сили. Литва вже експлуатує німецькі БМП Boxer/Vilkas, САУ PzH 2000, бронетранспортери M113, отримані від Німеччини, а також великий парк вантажівок та легкої техніки виробництва Mercedes. У майбутньому вона планує використовувати танки Leopard 2A8 та танкові мостоукладальники Leguan, ставши першою країною Балтії, що матиме власний танковий парк. Німецько-литовська співпраця також привела до промислових проектів, таких як плани Rheinmetall відкрити два заводи з виробництва боєприпасів у Литві, а також заплановане складання танків Leopard 2A8.

Однак є ще Сполучені Штати. Литву можна назвати «амбасадором» американського ОПК в регіоні, оскільки жодна інша країна Балтії не купує стільки військової техніки у США: ПТРК Javelin, бронемашини Humvee, баражуючі боєприпаси Switchblade, норвезько-американські ЗРК NASAMS 3, ракетні артилерійські системи M142 HIMARS, гелікоптери UH-60M та другий за величиною (після США) парк легких тактичних автомобілів J-LTV.

Попри недавню напруженість у євроатлантичних відносинах, США залишаються ключовим союзником Литви. Враховуючи дислокацію американських батальйонів, сумісність із силами США є надзвичайно важливою, а закупівля техніки створює політичні важелі впливу у Вашингтоні.

Отже, Литва намагається балансувати закупівлі між Німеччиною та США. Там, де ці країни не можуть запропонувати оптимальний вибір, Литва обирає інших постачальників, але залишається європоцентричною (за винятком Ізраїлю), уникаючи корейських чи інших альтернатив, на відміну від Естонії. Нещодавніми прикладами є вибір французьких колісних САУ Caesar MkII або шведських мобільних систем ППО RBS-70 MSHORAD.

Обмежена співпраця та висновки

Хоча доктрини та потреби країн Балтії відрізняються, деякі аспекти залишаються спільними, що призводить до рідкісних, але дуже необхідних проектів спільних закупівель. Найкращим прикладом є придбання систем M142 HIMARS. Усі три країни погодилися обрати цю систему для посилення оборони, побудови ланцюгів постачання, сумісності та покращення логістики.

На жаль, прикладів такої співпраці небагато. Серед інших можна згадати спільну закупівлю Латвією та Естонією німецьких систем ППО IRIS-T або участь Литви та Естонії в ширшій нордичній ініціативі із закупівлі шведських БМП CV90. Відтак, спільні закупівлі між усіма трьома націями залишаються суттєво обмеженими, що призводить до вищої вартості одиниці техніки, підвищеного навантаження на логістичні ланцюги та обмеженої оперативної сумісності.

У підсумку, хоча країни Балтії на перший погляд схожі і всі три стикаються із загрозою російського вторгнення, вони мають різні підходи до закупівель техніки та військового будівництва:

• Естонія віддає перевагу постачальникам, які можуть швидко надати доступне обладнання, з чітким орієнтиром на техніку фінської армії. Це призводить до створення високомобільної легкої сили, орієнтованої на резерв.
• Латвія, стикаючись із бюджетними проблемами та відсутністю одного чіткого головного союзника (на відміну від Естонії чи Литви), має доктрину, схожу на естонську. Вона намагається будувати легку та маневрену армію, але без чіткої прив’язки до виробників однієї країни.
• Литва, маючи більший бюджет та потужні іноземні альянси, намагається побудувати армію, що нагадувала б німецькі бронетанкові бригади. Акцент робиться на важких механізованих силах, здатних протистояти ворогу в конвенційній битві за підтримки німецької 45-ї бригади. Литва чітко надає перевагу німецькій та американській (або принаймні європейській) техніці з міркувань сумісності та політики.

Поки існують приклади успішної співпраці (як-от HIMARS), через вищезгадані відмінності в доктрині та зовнішній політиці спільні закупівлі залишаються обмеженими, що стримує спільний оборонний потенціал. Країни Балтії повинні знайти вирішення цієї проблеми, інакше вони ризикують зіткнутися зі зниженням спроможностей, перевантаженою логістикою та обмеженою взаємосумісністю сил.