Мисливці за безпілотниками – ракети Starstreak та Martlet (LMM)

Раніше британські ПЗРК дуже рідко демонстрували свої можливості, проте під час російсько-української війни СОУ випробували два типи зенітних керованих ракет британської розробки – Starstreak і Martlet (LMM). Вони знищили велику кількість безпілотників і вертольотів. Особливість наведення цих ракет робить їх нечутливими до систем радіоелектронної боротьби та теплових пасток гелікоптерів противника.

Історія розробки

Розробка самохідної системи безпосереднього захисту військ від літальних апаратів розпочалась після звернення командування британської рейнської армії (BAOR) до міноборони Об’єднаного Королівства в 1980 році. Війська потребували зенітно-ракетного комплексу для захисту підрозділів від ворожої авіації на передовій. Вимоги, які були вкладені в документ 3979 генерального штабу, описували технічні характеристики системи. Новий зенітно-ракетний комплекс, який отримав назву HVM (високошвидкісна ракета), повинен був мати декілька варіантів платформ. Додатково планували розробляти переносний варіант на одну та три ракети. Крім того, нова система мала доповнити ЗРК Tracked Rapier FSA.

Спершу участь у програмі взяли 11 компаній, але з часом їх залишилось лише три. Високі технічні вимоги до ракети потребували участі в розробці керованої зброї більш розвинутих компаній. Компанії British Aerospace, Marconi та Shorts почали розробку проєкту нового комплексу та ракет.

У 1984-у році міноборони обрало компанію British Aerospace і Shorts та уклало із кожною з них однорічний контракт вартістю 3 мільйони фунтів. За ці гроші вони мали виготовити прототипи нового комплексу.

У 1985 році компанії продемонстрували свої вироби. Ракету від British Aerospace назвали Thunderbolt. Вона використовувала кінетичну боєголовку для прямого влучання у ціль. Самохідний варіант мав 12 готових до пуску ракет та додаткові у корпусі бронемашини Stormer.

Компанія Shorts представила варіант Starstreak (заводське позначення S14). Ця ракета використовує три окремі дротики з вибуховою речовиною по 450 грамів у кожному. Наведення кожного дротика індивідуальне – за лазерним променем. Знищення цілі відбувається завдяки кінетичній енергії з детонацією після влучання у ціль.

У червні 1986-го року міністерство оборони обрало варіант ракети від Shorts та уклало новий контракт вартістю 225 мільйонів фунтів – на розробку прицільного комплексу для переносних систем.

Головною компанією у проєкті стала компанія Shorts, за шасі відповідала фірма Alvis, за блок наведення – компанія Avimo, а за ракетний двигун – арсенал ROW.

Компанія провела аналіз майбутнього поля бою і дійшла висновку, що головною загрозою наземних військ стануть надзвукові літаки та швидкі гелікоптери. Для ракети Starstreak це не було проблемою. Завдяки наведенню за лазерним променем вона може знищувати повітряні цілі під час їхнього наближення. Крім того, ракета може прискорюватись понад 4 мах, що робить її більш смертоносною та зменшує час на реагування пілотованого апарату до мінімуму.

До підписання контракту на виробництво цих комплексів компанія Shorts провела більше сотні випробувальних пусків ракет Starstreak. Стрільби проводили в рамках демонстрації технологій, що тільки підтвердило здатність комплексу доповнити ЗРК Rapier.

Під час реорганізації Королівської артилерії у другій половині 80-х років підрозділи протиповітряної оборони укомплектують двома полками ЗРК Rapier та двома полками ЗРК HVM (Starstreak).

Технічні характеристики Starstreak

Усі три варіанти Starstreak використовують однаковий транспортно-пусковий контейнер. Один ТПК можна використовувати як для самохідного варіанту, так і для переносного – з під’єднанням до командо-пускової установки.

Ракета складається з двоступеневого ракетного двигуна та бустера для покидання ТПК. Бойова частина – три дротики з вибуховою речовиною та затримкою для детонації всередині цілі. Кожен дротик несе по 450 грамів вибухівки марки PBX-98.

Для стрільби з переносного варіанту використовується командно-пусковий блок, який має системи для виявлення та наведення ракети на ціль. Під час стрільби оператор дивиться у монокуляр КПБ та джойстиком захоплює ціль. Після захоплення відбувається пуск з подальшим супроводженням цілі оператором. Він має відстежувати ціль і тримати її у дозволеній зоні. На кінцевій стадії польоту ракета розганяється до 3-4 мах. Після вимкнення двигуна ракета випускає три дротики, які самостійно наводяться на ціль завдяки двом лазерним діодам цілевказанню з КПБ. Діоди створюють вертикальне та горизонтальне сканування та проєктують 2D матрицю. Дротики використовують власну систему керування для направлення на ціль у цій проєкції. Дротики довжиною 45 см та діаметром 2 см виготовлені зі спеціального сплаву. Максимальна дальність ракети – 7 км.

Стрільба у лоб літака можлива завдяки системі лазерного наведення. Для пошуку повітряних цілей використовується радар ADAD.

Технічні характеристики LMM (Martlet)

На відміну від ракети Starstrike, яка розроблялась як високошвидкісна й могла розганятися до 4 Маха, ця ракета робилась значно повільнішою. Це дозволило застосовувати її на менших дистанціях, а більш традиційна конструкція дала змогу розмістити більшу масу вибухової речовини замість трьох бойових елементів по 400 грамів кожен. Крім того, ракета має модульну будову — залежно від цілі може використовуватися різна бойова частина та різні системи наведення, зокрема напівактивна головка наведення, інфрачервона головка наведення або інші режими.

Ракета розвиває швидкість близько 1,5 Маха, її дальність — приблизно 8–9 кілометрів. Загальна маса складає 13 кг, довжина — 1,3 м. Ракета досить компактна, що дозволяє застосовувати її в переносних зенітних комплексах, подібно до ракет типу «Джавелін», які використовувалися як переносні зенітні засоби в британській армії.

Завдяки компактним габаритам і малій масі ракета дозволяє носіям нести велику кількість боєприпасів — наприклад, вертольоти й невеликі кораблі можуть одночасно нести десятки ракет, що робить Martlet зручною для боротьби з БПЛА, швидкоманевреними катерами й легкоброньованою технікою.

Виробництво та постачання в Україну

На сьогодні єдиним місцем серійного виробництва ракет Martlet та Starstreak є підрозділ компанії Thales UK у Белфасті. Водночас планується розгортання виробництва цих ракет в Україні в межах проєкту за підтримки компанії Thales та за фінансування кредитом, гарантованим британською державною агенцією UK Export Finance (UKEF).

У рамках підписаної в березні 2025 року угоди Україні буде поставлено 5 тисяч зенітних ракет Martlet, які використовуватимуться як у переносних ПЗРК‑комплектах, самохідних ЗРК Stormer, так і в нових зенітних модулях RapidRanger. Конфігурація переданих модулів наразі не уточнена — вони існують у як у мобільному (самохідному), так і в стаціонарному варіантах.

Зенітна система RapidRanger — по суті автономна пускова установка вагою менш як 500 кг, яку можна інтегрувати на будь‑яку платформу відповідної вантажопідйомності. Вона оснащена денними та тепловізійними камерами для роботи при слабкому освітленні й вночі, автоматичною системою супроводу цілей та оглядовим датчиком на 360°.

Комплекс можна підключити до будь‑якої системи управління та контролю (C2). Дальність виявлення цілей становить понад 15 км, ефективна дальність захоплення — понад 7 км. RapidRanger несе 4 готові до пострілу ракети, які залежно від завдання можуть бути або Starstreak 2, або LMM (Martlet); також допускається комбіноване спорядження. Наведення ракет у цьому комплексі виконується виключно за допомогою лазерного променя.

Використання в Україні

Анонс передачі Україні зенітних ракет Starstreak відбувся 16 березня 2022 року. Міністр оборони Об’єднаного Королівства Бен Уоллес оголосив, що країна надасть Україні ракети Starstreak для допомоги у боротьбі з авіацією Росії.

Вже у квітні 2022 року українські військовослужбовці завершили навчання на цих зенітно-ракетних комплексах. Вперше комплекс застосували в Луганській області. Пуск ракети відбувся по російському ударному гелікоптеру Ми-28Н.

Крім того, Британія додатково передала ракети Martlet для використання з командних пускових блоків для ракет Starstreak. Повна взаємозамінність цих ракет покращила потенціал та створила запаси ракет для комплексів.

Самохідні варіанти Stormer HVM у складі ЗСУ використовують комбіноване ракетне озброєння з двох типів ракет.

Ці комплекси забезпечують протиповітряну оборону столиці та використовуються в прифронтовій зоні на півдні та сході країни. На рахунку комплексу велика кількість знищених безпілотних апаратів противника.

Використання тепловізійної системи для пошуку цілей може ефективно використовуватись проти невеликих БПЛА типу “Орлан-10”, які залишаються недоступними для більшості ракет з інфрачервоною головкою самонаведення.

Крім самохідного варіанту, Україні передали переносні системи з ракетами Martlet.

Переносні ракетні комплекси помітили у складі 28-ї окремої механізованої бригади, 79-ї та 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Кількість переданих переносних систем невідома, але може сягати близько сотні.

Виробництво ракет Martlet триває з 2017 року і в майбутньому Україна за необхідності може отримати додаткову кількість ракет цього типу. Крім того, можливі перспективи розробки української зенітно-ракетної системи на базі позашляховика чи броньованої машини.