Популярні
МТ-ЛБ, також відома в народі як “Мотолига”, пройшовши через роки та чисельні війни стала робочою конячкою військових багатьох країн, а також неодмінним атребутом багатьох військових конфліктів на пост-радянському просторі.
Будучи спроектованою як універсальна гусенична броньована машина у кількості більш ніж 50 тисяч одиниць, вона стала чи не найпопулярнішою платформою для встановлення різного роду озброєнь та систем. Про це і піде мова у цій статті.
МТ-ЛБ – це багатоцільовий легкий гусеничний броньований тягач, який був створений і прийнятий на озброєння радянською армією у 1964 році. Машина випускалась на Харківському тракторному заводі та інших радянських підприємствах у всьому Союзі. Її активними експлуатантами і понині залишаються колишні країни СРСР та соцблоку, в тому числі Росія та Україна.
МТ-ЛБ створений для перевезення людей і вантажів по дорогам, пересіченій місцевості та в умовах складної прохідності. Він може виконувати завдання артилерійського тягача для причіпних гармат та перевозити боєкомплект до них.
Розроблена для радянської армії машина отримала корпус із броньової сталі. Товщина броньованих панелей бортів та корми машини складає 7 мм під невеликим кутом, а фронтальна частина – від 7 до 14 мм. Цього достатньо для захисту від малих уламків та вогню легкого стрілецького озброєння. Проте гвинтівки та кулемети калібру 7,62-мм вже можуть пробити цю броню.
Для самозахисту у конструкції тягача передбачено використання закритої башти з кулеметом ПКТ. Виходячи із поставлених при проектуванні задач, машина не повинна була вступати в бій, тому для неї цього мало бути достатньо.
Ідея переробки гусеничних тягачів у імровізовані бойові машини, імовірно, зародилась ще під час їх першого “бойового хрещення” завдяки високій прохідності та бронюванню, котре могло захистити від легкого стрілецького озброєння.
Російсько-українська війна теж не стала виключенням. В умовах сильного дефіциту бронетехніки обидві армії масово переобладнують ці машини, доозброюючи їх різними видами доступного стрілецького та артилерійського озброєння.
Бронетранспортер з туреллю ДШК
Одним із результатів солдатської імпровізації стало використання гусеничних машин в якості умовного бронетранспортеру або ж бойової машини піхоти.
Для підвищення вогневої потужності військовими встановлювались великокаліберні кулемети та автоматичні гранатомети. Також нерідко демонтувалась башта з 7,62-мм кулеметом ПКТ із подальшим встановленням на її місце відкритої турелі з озброєнням.
Так, наприклад, росіяни, в спробах підвищити свої шанси на виживання, оснастили свій імпровізований БТР бортовим захистом у вигляді приварених до броні ящиків з піском та гусеничними траками. В якості озброєння на башенку було доварено турель зі спаркою 12,7-мм кулеметів ДШКМ.
Водночас, ще у буремні часи “неоголошеної” війни, що розпочалась у 2014 році, перед українськими військовими постала задача в умовах дефіциту робочої бронетехніки наситити розгорнуті війська чимось кращим за усім відомі жовті шкільні автобуси.
Для вирішення цієї проблеми на серійні рейки було поставлено переобладнання тягачів у бронетранспортери. Технічне завдання на демонтаж кулеметної башти та дообладнання МТ-ЛБ поворотними платформами з бронезахистом кулеметника та кулеметом ДШКМ розробив Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки ЗСУ (ЦНДІ ОВТ).
Водночас Державним підприємством «Харківський автомобільний завод» до кінця грудня 2014 року вже було виготовлено 62 поворотні платформи з кріпленням 12,7-мм кулемета ДШКМ. На початку січня вони були передані до 14 Окремої механізованої бригади.
Згодом 14-а окрема механізована бригада була переозброєна на бойові машини піхоти БМП-1, а тягачі МТ-ЛБ з кулеметними платформами були передані на Центральну автомобільну базу зберігання та ремонту на Хмельниччині. Проте з початком російського вторгнення в Україну ці машини були повернуті у стрій.
Тягач як носій ЗУ-23-2
Вже легендарним, золотим стандартом у воєнній історії останніх десятиліть стало встановлення на МТ-ЛБ зенітної автоматичної гармати ЗУ-23-2.
Кулемет для роботи по бойовим порядкам супротивника, тим паче в укриттях, є не дуже ефективним видом озброєння, а його дальність ураження та руйнівний потенціал залишають бажати кращого, навіть якщо мова йде про великокаліберні системи.
У той же час розповсюджена у військах установка ЗУ-23-2 здатна вести ефективний вогонь на відстань у декілька кілометрів, а її 23-мм боєприпаси можуть знищувати укріплення, будівлі та навіть легку бронетехніку. Встановлення установки на тягач не позбавило її і можливостей ефективно вести вогонь по повітряним цілям.
Завдяки широкій рівній платформі в кормовій частині тягач є чудовою платформою для перевезення вантажів та встановлення різного обладнання, у тому числі зенітних гармат.
Самохідний 82-мм міномет
Також доволі масовим явищем по обидві сторони бойового зіткнення є встановлення на рухоме шасі автоматичного 82-мм міномету 2Б9 “Василек”. Не оминула ця доля і МТ-ЛБ.
Мобільні вогневі розрахунки міномету здатні наносити ураження супротивнику поблизу лінії зіткнення та уникати контрбатарейного вогню за рахунок постійної зміни позицій. Тягач в цій концепції виступає одночасно і як платформа для міномету, і як носій боєкомплекту у десантному відділенні, а висока прохідність гусеничного шасі дозволяє працювати розрахунку за будь яких умов без прив’язки до доріг.
Самохідна артилерійська установка з гарматою С-60
Ше в жовтні минулого року, через дефіцит традиційних засобів вогневої подтримки, на полі бою почали з’являтись розконсервовані радянські 57-мм гармати АЗП-57 зенітних установок С-60.
Маючи серйозний калібр, як для автоматичної гармати, АЗП-57 здатна успішно боротись з легкою бронетехнікою, котра масово використовується в ході російсько-української війни. Також, завдяки гарному поєднанню пробивної здатності та фугасної дії боєприпасів, установка здатна ефективно вибивати піхоту із міських забудов та простих фортифікаційних споруд, стріляючи по них прямою наводкою.
Іншим методом враження цілей може бути стрільба артилерійських систем із закритих позицій. Це стрільба по крутій параболі за допомогою непрямого наведення на ціль, яка знаходиться поза прямою видимістю з вогневої позиції. Такий метод надійно вкриває вогневий засіб від прямого наземного спостереження противника, а тому й захищає від вогню у відповідь.
Застосування 57-мм гармат із закритих позицій разом з балістичними обчислювачами та розвідкою з БПЛА дозволяє розширити дальність ефективного вогню на відстань більше 6 кілометрів при стрільбі з закритих позицій.
Більше про застосування та особливості С-60 ви можете прочитати у статті “Зенітна гармата С-60 у російсько-українській війні“.
Пошук альтернатив в умовах дефіциту артилерійських засобів в українському війську привів до ідеї монтажу гармат на шасі гусеничних тягачів МТ-ЛБ. Їх встановлення на рухоме шасі дозволило активно рухатись поблизу лінії зіткнення та вести вогонь з закритих позицій.
Самохідна установка з гарматою МТ-12
Одним із перших та основним типом систем для подібної переробки стала радянська 100-мм протитанкова гармата МТ-12 “Рапира”.
Загалом “Рапіра” – це причіпна гармата, яку транспортують на причепі колісними вантажівками або гусеничними тягачами. Встановлення її на шасі МТ-ЛБ зменшило час розгортання на вогневій позиції та значно підвищило мобільність установки, що було слабким місцем цього типу озброєння.
В ході схрещення цих двух видів техніки у МТ-ЛБ було вирізано частину стелі десантного відділення та наварено додаткові конструкції для того щоб енергія пострілу не зруйнувала одразу установку. Для забезпечення стійкості й нерухомості в бойовому положенні на машину було встановлено грунтові упори.
Її повний екіпаж складає 6 осіб. Це механік-водій, навідник, командир і три людини для подачі снарядів.
САУ з 85-мм гарматою Д-44
Українськими військовими, в основному силами територіальної оборони, неодноразово застосовувались також і розконсервовані радяські гармати Д-44 для роботи уламково-фугасними боєприпасами по ворожій піхоті.
Ця 85-мм гармата була розроблена ще у 1944 році в якості польової дивізійної гармати. Гармата має у боєкомплекті як бронебійні, так і оламково-фугасні боєприпаси. Її максимальна дальність вогню з закритих позицій складає 15 000 метрів.
За час війни було помічено, як мінімум, одну кустарно виготовлену артилерійську установку на основі цієї старої радянської гармати.
Про цю САУ відомо небагато. Проте, судячи з показаного на відео, можна зробити висновок, що для встановлення гармати у конструкцію тягача було внесено чимало суттєвих змін, як то вирізання стелі та доварювання опор. Також машина отримала бортові протикумулятивні решітки.
В січні 2023 року для російської армії трапилась знакова подія – російський флот відкрив склади озброєння та дістав зі зберігання раритетні “конструкції” для їх установки на військову техніку. Це рішення, імовірно, було прийняте в спробах хоч якось посилити вогневу міць російських підрозділів та компенсувати високі втрати нормальної бронетехніки.
Самохідна артилерійська установка з М2-М3
Одним із самих химерних результатів цієї події стала поява машини вогневої підтримки зі встановленою древньою радянською корабельною установкою 2М-3М з двома спареними 25-мм автоматичними гарматами М-110.
За деякими данними, принаймні частина модернізованих подібним чином машин була виготовлена на російських рембазах у Приморському краї. Останнє може бути підтвердженням того, що озброєння було вилучено із запасів Тихоокеанського флоту РФ.
Самохідні кулеметні турелі
Також росіяни вдались до установки старих морських кулеметних тумб 2М-1 з 12,7-мм кулеметом ДШКМ та 2М-7 з 14,5-мм кулеметом Владімірова на шасі “мотолиги”.
Нове призначення цих установок достовірно невідоме. Найбільш ймовірним виглядає їх застосування для підтримки піхоти, адже використання в якості засобу ППО вбачається малоефективним.
При тому цікавим є ще й те, що на частині тумб встановлені повоєнні кулемети ДШК зразка 1938 року, котрі виготовлялись у радянському союзі напротязі Другої світової війни та були майже одразу замінені на позбавлену більшості недоліків модернізовану версію – ДШКМ.
“Морська” РСЗВ на шасі МТ-ЛБ
Імовірно, це єдиний потенційно ефективний вид озброєння у переліку “флотських” модернізацій багатостраждального тягача.
В червні цього року було вперше опубліковано фото з фактичним підтвердженням встановлення пускових установок МС-227 140-мм корабельного вогнеметно-запалювального комплексу А-22 “Огонь” на шасі МТ-ЛБ.
Комплекс А-22 “Огонь” призначений для озброєння десантних кораблів. Його задачею є ураження берегових цілей розміщених на великій площі, техніки та живої сили противника в зоні висадки десанту, надводних цілей противника та створення пожеж на території противника.
Пускова установка МС-227 з 22 направляючими для ракет може вести вогонь на відстань до 4500 метрів радянськими боєприпасами та до 9500 метрів перспективними російськими (їх наявність в товарних кількостях у Росії під сумнівом).
До боєкомплекту установки входять уламково-фугасні реактивні боєприпаси ОФ-45 з бойовою частиною масою 5,5 кг, запалювальні ЗЖ-45 з бойовою частиною з запалювальною сумішшю масою 4,5 кг, а також уламкові з готовими уражаючими елементами ОФД-45.
Окремого розділу заслуговують епіходи встановлення цілого бойового відділення на шасі броньованого тягача.
Бойова машина з баштою БТР-70/БРДМ
Одним із популярних напрямків “важкої” модернізації радянського тягача починаючи з початку Антитерористичної операції стало наварювання над десантним відділенням машини нової надбудови з поширеними у військах баштами від радянських бронетранспортерів з великокаліберним кулеметом КПВТ.
Сама по собі така “кустарщина” мало цікава окрім самого факту її існування, проте варто відмітити таку дивовижну конструкцію як МТ-ЛБ з ввареною частиною корпусу радянської розвідувальної машини БРДМ-2. Що цікаво, машина була знята на відео вже під час російського вторгнення в Україну.
Артилерійська установка з баштою БМП-1
Доволі специфічним породженням шестирічних позиційних бойових дій на Донбасі стали 73-мм самохідні артилерійські установки сепаратистів на базі броньованих тягачів з бойовим відділенням знятим з БМП-1.
Роки “стояння” на одних і тих же позиціях, а також заборона на використання поблизу лінії зіткнення артсистем з калібром вище 100-мм породили нову гілку розвитку військового мистецтва. В рамках специфічних умов військові по обидві сторони фронту вчились вести “снайперський” вогонь із гармат середніх калібрів та швидких змін позицій для ухиляння від контрбатарейного вогню.
Ондим із головних інструментів таких “снайперів” стали 73-мм станкові гранатомети СПГ-9 та бойові машини піхоти БМП-1 з гарматою того ж калібру.
За роки “окопних війн” майстерність стрільби досягнула рівня, коли досвідчений розрахунок вражав БМП супротивника на відстані у 7000 метрів осколковим боєприпасом з перших двух пострілів, а з двух кілометрів вкладав гранату у квадрат 50 на 50 сантиметрів.
Встановлення башти від БМП на нове шасі, скоріш за все, стало вимушеним кроком для сепаратистів через втрату дієздатності оригінального шасі та сильну потребу у хоч якійсь бронетехніці.
МТ-ЛБ 6МБ
У цьому переліку варто було б відзначити і одну рідкісну російську серійну модернізацію гусеничного тягача на котрий було встановлено так званий Баштову гарматно-кулеметну установку (БППУ) з 30-мм автоматичною гарматою 2А72. Остання також встановлюється на російські БТР-82 та БМП-1АМ.
Окупаційні війська Росії втратили принаймні один гусеничний тягач МТ-ЛБ 6МБ в ході російсько-української війни.
120-мм самохідний міномет на шасі МТ-ЛБ
Одним із найбільш цікавих модифікацій є встановлення сепаратистами бойового відділення від самохідного міномету Нона-С на шасі МТ-ЛБ.
Причиною такої модифікації є відносно невдала конструкція шасі оригінальної САУ, що було запозичено у радянського десантного бронетранспортера БТР-Д. Ходова Нони-С має доволі малий ресурс та за час першої військової кампанії на Донбасі в 14-15 роках була “вбита” чисельними маршами.
Кустарна “розварка” десантного відділення тягача та монтаж бойового відділення міномету дозволили врятувати від списання бойову одиницю.
Башта самохідного міномету оснащена 120-мм нарізною гарматою 2А51, котра здатна вести вогонь стандартними та спеціально розробленими для цієї гармати мінами прямою наводкою та “по-мінометному”. Максимальна дальність урження цього артилерійського комплексу становить 7 кілометрів звичайною, та до 13 км активно-реактивною міною.
Також в боєкомплекті цього артилерійського комплексу знаходиться спеціально розроблений кумулятивний боєприпас 3БК19 з бронепробиттям до 600 мм гомогенної бронесталі. Дальність його прямого пострілу складає 1 кілометр.
Serdar
В розповіді про інтеграцію бойових систем на шасі МТ-ЛБ варто відзначити і українську повоєнну імпровізовану БМП у вигляді гусеничного тягача зі встановленим турецьким бойовим модулем Serdar.
Походження модулю достовірно невідоме. Їх поява в Україні була разовою під час спільних випробувань турецької Aselsan та української “Практики” у 2021 році. Враховуючи відсутність масового встановлення цих БМ можна зробити висновок, що модулі були отримані саме із запасів підприємства НВО “Практика”.
Serdar це дистанційний бойовий модуль масою близько 400 кг, що розроблений для легкої бронетехніки. Він спроектований спеціально для встановлення радянського великокаліберного кулемету КПВТ калібру 14,5-мм. Також на борту модуля знаходиться потужна оптична станція з тепловізійним каналом спостереження.
Вперше поява цієї машини на полі бую була публічно зафіксована в серпні 2022 року на Харківщині.
Шасі МТ-ЛБ за роки експлуатації та чисельні війни показало свою надійність та універсальність, а його масовість дозволила дожити зразкам до наших днів.
Загалом же культура “кустарної” побудови машин вогневої підтримки, бойових машин піхоти та артилерйських самохідних установок на основі цього тягача є не стільки заслугою самого шасі, як результатом бідності країн та їх армії, котрі не можуть собі дозволити нормальні серійні аналоги.
Точно можна сказати лише, що це не остання війна цих машин та нас чекає ще багато цікавих зразків “солдатської творчості”.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
