Литовська підтримка України: стан та виклики на 2026 рік

Ще до початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році Литва була гучним і ключовим прихильником України, сприяючи її інтеграції до західних політичних та безпекових блоків, таких як Європейський Союз і НАТО. Після 2014 року Литва надавала військову підготовку та гуманітарну допомогу. Вона також стала однією з небагатьох країн, які надали летальну військову допомогу безпосередньо перед вторгненням 2022 року, забезпечивши українських військових життєво необхідним озброєнням, зокрема ПЗРК Stinger.

На перший погляд здається, що литовська допомога триватиме й надалі. Проте деякі давні партнери, як-от Польща, останнім часом змінили своє ставлення до України на більш прохолодне. Тож, вступаючи у четвертий рік великої війни, важливо оцінити поточний стан громадської та політичної підтримки України в Литві

Литовську підтримку України можна розділити на кілька основних напрямів: політичний, гуманітарний, військовий, а також рівень суспільної підтримки.

Як зазначалося раніше, Литва вже тривалий час підтримує зусилля України на міжнародній арені. Як попередній консервативний, так і нинішній соціал-демократичний уряди висловлювали рішучу підтримку намірам України вступити до НАТО та ЄС, а також підтримували ширший процес відбудови України під егідою Євросоюзу після закінчення війни. Президент Литви Гітанас Науседа неодноразово заявляв, що будь-яка мирна угода має гарантувати суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України.

У той час як прем’єр-міністр Інга Ругінене заявила, що підтримка України з боку її кабінету є «непохитною» та пріоритетною, не всі політичні сили поділяють таку позицію. Одна з головних коаліційних партій, «Нямуно аушра» (Nemuno aušra, далі — NA), та її лідер Ремігіюс Жемайтайтіс часто критикують позицію України та Литви у цьому конфлікті. Жемайтайтіс звинувачував Україну в корупції, а його партія голосувала проти додаткових санкцій щодо російських громадян. Хоча NA не є найпопулярнішою партією, маючи 18 мандатів у парламенті та місце у правлячій коаліції, вона залишається впливовою. Що важливіше, вона представляє ту частину литовського суспільства, яка, ймовірно, має антиукраїнські настрої.

Попри це, більшість литовців продовжують підтримувати Україну. Хоча цього року опитувань ще не проводилося, дослідження річної давнини показало, що переважна більшість (71%) підтримує надання військової допомоги. Минулого року кілька литовських ініціатив зі збору коштів, зокрема Radarom, зібрали понад 6 мільйонів євро на закупівлю дронів та радарів ППО. Організація Blue/Yellow у 2024 році (згідно з останнім звітом) зібрала понад 21 мільйон євро на допомогу Україні. Це свідчить про те, що, попри розмови про «втому», литовці все ще переважно стоять на боці України. Ці результати показують, що навіть після майже чотирьох років війни більшість населення Литви підтримує Київ.

Литва також прийняла відносно велику кількість українських біженців: за оцінками, з початку війни до країни прибуло понад сто тисяч українців. Хоча рівень суспільної підтримки біженців дещо знизився, він загалом залишається високим: 7 із 10 литовців ставляться до українських біженців позитивно (дані за листопад 2024 року). Це різко контрастує з Польщею, де на початку 2026 року було зафіксовано рекордно низький рівень підтримки — лише 46% населення висловили схвалення.

Це можна пояснити тим, що більшість литовців сприймають Україну як країну, що захищає Європу від російської агресії, сильною антиросійською єдністю, а також відсутністю історичної чи сучасної напруги між Литвою та Україною. Ще одним фактором, що стримує литовську «втому», є успішна інтеграція біженців у суспільство: українці вивчають литовську мову, навчаються в школах і працюють. Це означає, що в найближчому майбутньому не варто очікувати різкого спаду суспільної підтримки, на відміну від ситуації в Польщі.

Окрім гуманітарної та політичної допомоги, президент Гітанас Науседа оголосив, що країна надала Україні військового обладнання на суму понад 1 мільярд євро. Вперше за майже чотири роки війни нова стратегія національної оборони Литви включає обов’язкову вимогу виділяти не менше 0,25% ВВП на військову допомогу Україні. Литва також суттєво інвестує в українську оборонну промисловість, реабілітацію поранених військових та забезпечує військову підготовку. І, як згадувалося раніше, понад 70% литовців підтримують військову допомогу. Усе це гарантує довгострокову стратегічну стабільність у литовсько-українському оборонному співробітництві.

Хоча довгострокова політична та військова підтримка України є ключовою стратегією для Литви, існують серйозні проблеми, які можуть викликати труднощі в майбутньому, і їх необхідно вирішувати.

Незважаючи на те, що більшість литовської громадськості та уряду висловлюють підтримку Україні, зростає підтримуваний Росією антиукраїнський рух. Хоча згадана раніше партія «Нямуно аушра» представляє антиукраїнські настрої в парламенті, вона поки що не здатна (або, можливо, не бажає) перетворити свій порядок денний на реальні результати, віддаючи перевагу гальмуванню важливих політичних процесів, таких як санкції проти громадян РФ.

Більшу частину антиукраїнського руху складає децентралізована маса політичних пройдисвітів, «альтернативних» медіа та антиурядових елементів, а також кілька маргінальних партій, які не мають місць у парламенті та беруть початок з руху проти вакцинації часів пандемії COVID-19. Ідеологічно вони не відрізняються від інших європейських ультраправих або ультралівих груп із яскраво вираженими антиукраїнськими, антизахідними та антинатовськими поглядами, а також виступають проти збільшення військового фінансування.

Хоча ці групи не можуть мобілізувати велику кількість людей, вони дуже активні в інтернеті, особливо у Facebook і TikTok. Маючи понад півмільйона бот-акаунтів лише в Литві, вони намагаються заглушити опозицію, поширюють фейкові новини та створюють ілюзію «більшості», попри спроби влади зупинити потік дезінформації. Тим не менш, антиукраїнський рух у Литві страждає від відсутності підтримки більшості, належної організації та реального представництва в парламенті чи уряді. Тому наразі вони не мають сили перешкодити підтримці України з боку Литви або нашим двостороннім відносинам, але становлять зростаючу загрозу. Загрозу не лише для України, а й для литовського суверенітету загалом. Найкращий спосіб, яким Україна може протидіяти цим групам, — це прозорість і продовження боротьби з корупцією, оскільки «українська корупція» є популярною темою в антиукраїнських колах.

Іншою проблемою є зростання ймовірності війни з Росією. Попри труднощі у трансатлантичних відносинах всередині НАТО, Альянс залишається надзвичайно популярним у Литві: понад 90% громадян підтримують його, а більше половини готові захищати країну зі зброєю в руках. Рекордна кількість громадян приєдналася до воєнізованого Союзу стрільців Литви (Lietuvos šaulių sąjunga), а система призову не відчуває браку новобранців, які добровільно йдуть на 9-місячну службу.

Це означає, що хоча занепокоєння щодо можливого майбутнього конфлікту зростає, ознак загальної паніки чи страху немає. Маючи рекордно високий оборонний бюджет, Литва дбає про свою національну безпеку більше, ніж будь-коли за останні 20 років.

Втім, це створює окрему проблему, коли йдеться про військову допомогу Україні. Надавши допомоги на понад мільярд євро, Литва значною мірою вичерпала можливості негайної підтримки без шкоди для власної безпеки. Це викликає заклики деяких експертів (і громадськості) про те, що Литва не повинна давати більше, оскільки необхідно розбудовувати власні збройні сили. Прикладом цього є відмова Литви надати Україні сучасні самохідні гаубиці PzH 2000, посилаючись на власну потребу в артилерійських системах. Одним зі шляхів вирішення цієї проблеми є збільшення інвестицій у власну оборонну промисловість України. Це було б вигідно обом країнам: Україна могла б швидко виробляти необхідне військове обладнання, а Литва отримала б доступ до перевіреної в боях техніки, не використовуючи власні запаси.

Підсумовуючи, можна сказати, що підтримка України з боку Литви не слабшає, як у деяких інших європейських країнах, зокрема в Польщі. Хоча існують певні проблеми, такі як підтримувана Росією армія ботів у соціальних мережах або маргінальні політичні групи, антиукраїнські настрої не мають глибокого коріння. Проте ці проблеми повинні вирішуватися як Литвою, так і Україною, інакше в довгостроковій перспективі вони можуть призвести до ускладнень.

Однак у найближчому майбутньому в національній політиці Литви щодо України не передбачається радикальних змін. Рухомий сильним почуттям братерства та спільною історією, литовський народ, схоже, готовий підтримувати боротьбу України за свободу стільки, скільки буде потрібно. Як каже популярне гасло: «Kartu iki pergalės!» (Разом до перемоги!).