Бронетранспортери сімейства Pansarbandvagn 302 (pbv 302) з 1960 років перебували на озброєні шведської армії та використовувалися в усіх механізованих підрозділах як основна машина для їх механізації.

У межах оголошеного шведським урядом 16 пакета військової допомоги країна передасть усі бронетранспортери pbv 302 Силам оборони України. Ця передача дасть можливість поліпшити можливості підрозділів та надасть можливість якісніше прикривати піхоту у бою.

Історія появи

Поява бронетранспортерів Pansarbandvagn 302 (pbv 302) була відносно неочікуваною з самого початку. У межах проведення реформ шведської армії у 1960 роках більшість піхотних підрозділів мали стати механізованими та пересісти з вантажівок на броньовані гусеничні машини. Першочергово шведська армія здійснювала замовлення бойової машини піхоти Pansarbandvagn 301 (pbv 301), яка була створена на базі танків. Бронетранспортери не вироблялись з нуля, а використовували вже списане шасі, яке потім модернізували для розміщення там десанту.

Отримавши відгуки під час експлуатації цих бронетранспортерів, шведська агенція з закупівель спільно з міністерством оборони Швеції розпочали формувати нове технічне завдання для розробки нової машини з нуля.

У новому технічному завданні були такі пункти:

• Машина повинна перевозити піхоту під прикриттям власного озброєння між різними точками на полі бою, маючи принаймні таку ж маневровість, як і новий танк Strv 103;
• Екіпаж повинен мати можливість вести бій з машини;
• Озброєння має забезпечити ефективну боротьбу з піхотою ворога та броньованими машинами, повільними літальними апаратами та десантними засобами;
• Бойова машина повинна мати можливість плавати без додаткового обладнання.

Окрім вітчизняних виробників, запит на нові бронетранспортери був надісланий Великій Британії, Франції, Австрії, Західній Німеччині, Радянському Союзу, США та Канаді. Під час ознайомлення з бронетранспортерами міністерство оборони у фіналі конкурсу обрало американський М113 та перспективний проєкт від шведської  компанії Hägglunds.

Випробування М113 не дуже задовольнили шведів, оскільки машина була дорогою у виробництві, мала слабке оборонне озброєння, а також апарель, яка не дуже підходила для покидання машини під час руху та й загалом руху з відкритим десантним відділенням.

Попри відмову від М113 шведські фахівці здобули цінний досвід, який у майбутньому був реалізований при розробці БТРа pbv 302.

Наприкінці 1961 року компанія Hägglund and Söner отримала контракт на розробку нового повногусеничного десантного БТРа. Перший з двох прототипів був завершений у грудні 1961 року, другий — у грудні 1962 року, а в жовтні 1963 року компанія отримала контракт на початкове виробництво 700 БТР Pansarbandvagn 302.

Серійне виробництво розпочалося на підприємстві компанії Hägglund and Söner в місті Ерншельдсвік у 1965 році, а вже у лютому 1966-го шведська армія отримала першу партію Pansarbandvagn 302. Загальне виробництво тривало до грудня 1971 року. Розробка коштувала Швеції 2,8 мільйона крон за тогочасним курсом, а вартість одного бронетранспортера становила 233 000 шведських крон. Така низька вартість була досягнута завдяки використанню в конструкції повністю розроблених підсистем із цивільного ринку (двигун і коробка передач), а також деталей, які виготовлялися великими серіями для іноземних легких бойових машин (переважно вузли ходової частини).

Технічні характеристики

Бронетранспортер вироблявся з повністю звареної сталевої броні, товщина якої сягала 23 мм, що забезпечувало захист від будь-якої стрілецької зброї піхоти та могло забезпечити захист від малопотужних гармат калібру 20 мм. Це надало машині кращий захист, аніж у поширених бронетранспортерах М113 та FV432.

Використання подвійного борту забезпечило десантне відділення додатковим балістичним захистом, а машині — додаткову плавучість. Плавучість машини забезпечувалася при корисному навантажені до 1200 кг. У разі якщо машина була важча за зазначену вагу, її амфібійні можливості були недоступні. Для плавання бронетранспортер мав бути підготовлений шляхом запуску помпи для відкачування води та відкриття лобового хвилеріза. У рух машину на воді приводили гусениці.

Машина використовувала двигун Volvo PENTA THD потужністю 270 к.с., а також коробку перемикання передач Volvo PENTA R-60 (8+2 передачі). Витрата палива становила близько 9—10 літрів на 1 км під час звичайної їзди, а максимальна швидкість — 66 км/год. Пізніше і двигун, і КПП почали використовувати на автобусах компанії Volvo. Це забезпечило високу доступність запчастин та масовість потрібних елементів.

У десантному відділені могли розміститися вісім військових обличчям одне до одного, по 4 з обох сторін. Дах був відкидним, тому вони могли здійснювати обстріл супротивника, не покидаючи бойову машину. У межах економії Pbv 302 не отримав ні системи захисту від зброї масового ураження, ні спеціального обладнання для їзди та стрільби вночі.

За технічним завданням, бронетранспортер був озброєний 20-мм гарматами, які задля  економії витрат були зняті з винищувачів J29 «Tunnan» та модернізовані для використання з баштової установки. Гармата може вести вогонь одиночними пострілами або автоматичним вогнем. При автоматичному вогні гармата здійснювала 8—9 пострілів за секунду. Боєкомплект гармати при використанні магазинного живлення становив 300 снарядів з 30-снарядними магазинами, всього 10 штук. При використанні стрічкового — 135 снарядів.

Наведення відбувалося вручну, а швидкість повороту була регульована. Башту можна повертати на 360°, а гармату можна було опустити на -10° або підняти на +50°.

Модернізація в межах програми REMO та для миротворчих підрозділів

Модернізація та ремонт машин у межах програми REMO відбувалися у період з 1984 до 1997 року. Машини отримали надійніший магазин живлення гармати на 30 снарядів, для підвищення комфорту були замінені сидіння водія і навідника. Крім того, було додано водяний обігрівач, сучасну супутникову телефонну систему, супутникову систему позиціювання та лазерний далекомір на місці командира.

Модернізація була передусім розрахована на недороге поліпшення умов всередині бойової машини та загальної системи позиціювання війська. Також були додаткові отвори для огляду, кормовий люк, нові сидіння для десанту. Не оминули і вдосконалення ходових якостей руху на воді: збільшили хвилеріз, який обмежив потрапляння води у люки та гарматну башту, що дало можливість ефективніше вести вогонь на плаву.

Окремо треба зазначити про бронетранспортери, які модернізувалися для використання шведськими підрозділами ООН у Боснії. Близько 50 машин отримали додатковий захист та спеціальні кевларові вкладники для кращого протиуламкового захисту всередині.

Передача та використання в Україні

У межах 16 пакета військової допомоги від уряду Швеції країна передасть усі залишки цих бронетранспортерів, які були виведені зі складу шведської армії у 2014 році. Загалом на балансі міністерства оборони Швеції перебувають близько 300 бронетранспортерів pbv 302, які після модернізації та ремонту будуть передані Україні.

Хоч машина і розроблялася як бронетранспортер, та у складі Сил оборони України вона може посісти нішу бойової машини піхоти, оскільки має відповідні ходові характеристики, гарматне озброєння та потужну броню.

Окрім того, їх передача дозволить поліпшити мобільність військ, а також новостворених бригад та забезпечити піхоту якісним транспортом із можливістю боротьби з ворожою легкою технікою.

Нещодавно «Мілітарний» розповідав про те, як бійці 503 батальйону морської піхоти утримували плацдарм поблизу Кринків та намагалися здійснити переправу техніки через річку. Як зазначив один із військових, машини, які для руху водою використовували обертання гусениць, змогли краще себе показати, аніж радянська БМП-3, яка для руху використовує водомети.

«БМП-3 на відміну від шведського бронетранспортера «BvS» використовує для руху по воді водомети, а не гусениці. Через це під час руху вона пройшла 100 метрів, після чого застряла у мулі та повернулася назад», — зазначив військовий з 503 батальйону.

У таких реаліях Pbv 302 дуже підійшла б українським морпіхам, щоб забезпечити безперебійне проходження річки та доставляння боєприпасів, а також особового складу.

Також треба зазначити доступність запчастин, які поширені на цивільному ринку, оскільки сама шведська армія прагнула отримати машину з доступними цивільними агрегатами та запчастинами.