Як стало відомо зі статті Економічної Правди, українські розробники самохідної артилерійської установки 2С22 “Богдана” займаються створенням її причіпної версії.

Цю інформацію підверджують і в Управлінні ракетних військ і артилерії.

“Так, розробляється. Зараз ми працюємо над причіпними гарматами. Це те, що стосується саме артилерійських систем“, – заявив начальник Головного управління ракетних військ і артилерії Генштабу, бригадний генерал Сергій Баранов.

Розробка причіпної гаубиці, схоже, пов’язана з тим, що Україна виробляє більше стволів, ніж встигає ставити на шасі. Ця гіпотеза опосередковано підтверджується одночасним виробництвом кількох версій САУ на різних автомобільних платформах.

Переваги та недоліки причіпної артилерії

Причіпна артилерія менш мобільна порівняно із самохідними артилерійськими установками, що є важливим параметром на сучасному полі бою. Так, у випадку контрбатарейної боротьби самохідна установка зможе одразу покинути вогневу позицію при перших розривах у той час як буксованій знадобиться час на згортання.

Ще однією перевагою самохідних установок є можливість вести вогонь із захищеного бронею бойового відділення, що недоступно причіпній артилерії. Так, звичайним явищем є витримування радянськими гаубицями “Акация” і “Мста-С” близьких розривів 155 мм артилерії та шрапнельних ракет M30A1.

Має причіпна артилерія і низку суттєвих переваг. Їх виробництво значно дешевше, простіше, а відповідно і швидше порівняно з самохідними установками, що на сьогоднішній день є ключовим фактором для України.

Крім того, буксовані гаубиці надійшніші та простіші в експлуатації через відсутність більшості складних вузлів та агрегатів. У випадку поломки вантажівки вона просто може бути замінена.

Суб’єктивно можна також відзначити високу “живучість” таких артилерійських систем та їх екіпажів. У випадку ураження уламками або влучань ударних дронів причіпні гаубиці нерідко відправляються на ремонт із заміною частини вузлів та повертаються на передову. У той же час самохідна артилерія часто зазнає безповоротних втрат.

Перспективна “Богдана-Б” має замінити радянські причіпні гармати, що вже морально застаріли та були зношені за десять років бойових дій. У перспективі, для повного оновлення збройним силам знадобляться сотні нових гаубиць.

Скільки коштуватиме причіпна “Богдана”?

Точна вартість самохідного варіанту “Богдани” наразі невідома. За словами Владислава Бельбаса, керівника “Української бронетехніки” яка просуває цю гаубицю на експорт, на тендерах 2021-2022 років вона була на 30-50% дешевшою за французську САУ Caesar.

Вартість французької гаубиці на світовому ринку складає близько 5 млн доларів, відповідно, при такому співвідношенні, “Богдана” мала б коштувати близько 2,5-3 млн доларів.

Іншим питанням залишається ступінь здешевшання майбутньої гаубиці при її переносі з шасі вантажівки на буксований лафет.

Згідно з українським тендером Міноборони від 2020 року, вартість нових трьохвісних вантажівок МАЗ-6317, її локалізованої версії Богдан-6317 та КрАЗ-63221 коливалась в межах 300 тисяч доларів за одиницю. Крім того, операції з бронювання кабіни та адаптації шасі також залишаються вартісними та можуть обходитись у додаткові 100-200 тисяч доларів.

Зайвим при переносі артилерійської частини на буксовану платформу має залишитись і лафет з поворотними механізмами, а також система керування вогнем. Однак їх вартість невідома.

Відповідно, порядок цін на буксований аналог “Богдани” може знизитись з приблизних 2,5-3 млн до 1,5-2 млн доларів. Для порівняння, ціни на більш технологічну американську гаубицю M777 в індійському контракті від 2018 року складали близько 3,5 млн доларів.

Лафет для “Богдани”

Лафет – це платформа для артилерійської частини гаубиці на яку встановлюється ствол, затвор та противідкатний механізм. Він має витримувати енергію пострілу та забезпечувати належне транспортування всієї конструкції.

Поки що невідомо яким буде його зовнішній вигляд. Для спрощення виробництва українські інженери могли б запозичити конструкцію у однієї із радянських гаубиць.

Так, артилерійська частина української САУ подібна до радянської гаубиці “Мста-Б”, маючи лише дещо видозмінену казену частину та довший на 860 мм ствол.

Ще одним потенціальним напрямком здешевлення виробництва буксованої артилерії могло б стати повторне застосування лафетів зношених радянських гаубиць, котрі через вихід з ладу стволів та відкатних пристроїв більше не використовуються.

Окрім вже озвученої “Мсти” імовірними претендентами на переобладнання можуть бути гаубиці “Гиацинт-Б”, Д-20 та М-46, які у великих кількостях знаходились на озброєнні ЗСУ.

Схожий проєкт свого часу успішно реалізувала нині сербська компанія Yugoimport SDPR, розробивши 155 мм гаубицю М-46/84. Установка складалась з адаптованого лафету 130 мм гармати М-46 та нової артилерійської частини з гарматою завдовжки у 45 калібрів.

Перспективи причіпної артилерії

Масштабовані у кілька разів Сухопутні війська Збройних сил України переживають дефіцит артилерійських систем, ситуація з якими ускладнюється їх постійним вибуванням через зношення та бойові втрати. У той же час західні союзники не здатні у стислі терміни задовольнити потреби українського війська.

Рішенням цієї проблеми стало розгортання виробництва артилерії в середині країни. Так, на другий рік з початку повномасштабного вторгнення українська промисловість налагодила випуск 155 мм самохідних гаубиць 2С22 “Богдана”. Відомо, що на грудень цього року їх виробництво досягло шести одиниць на місяць, чого однак замало в масштабах армії.

Кількісно питання артилерії має вирішити буксована версія гаубиці, що стане дешевою та простою у виготовлені альтернативою, яка наситить артилерійські підрозділи ЗСУ.