«Американці думають: це класні дрони, але це індустрія Китаю»: як залежність від комплектуючих впливає на розвиток українського defense tech

Україна за останні два роки створила одну з найдинамічніших дронових індустрій у світі. Але масове виробництво БПЛА залежить від того, наскільки країна контролює комплектуючі до них. У дослідженні “Компоненти свободи”, яке провели кластер IRON спільно з Snake Island Institute, системно оцінили рівні локалізації ключових компонентів для БПЛА та РЕБ і те, що стримує зростання українських виробників.

Питання локалізації постало ще на початку дронового буму, але коли в Україні почали виготовляти дрони, майже не існувало виробників комплетуючих. За майже 4 роки Великої війни індустрія виросла, і з’явилися підприємства, здатні створювати власні мотори, пропелери, рами, плати, камери та елементи зв’язку.

Серед учасників кластера IRON багато виробників компонентів, але вони завжди залишаються поза фокусом, — говорить співзасновник IRON Юрій Ломіковський. — Ми говоримо про експорт, ми говоримо про довгострокові контракти, ми завжди говоримо про виробників фінальних виробів, але ці вироби складаються з компонентів. І, на жаль, дуже велика частка з них складається з китайських компонентів. Загалом це розуміння є, але цифр, на що ж здатний український ринок, як таких немає. Розуміння, як саме стимулювати його, теж нема”

Тож вирішили дослідити саме ринок комплектуючих та пропозицію українських виробників. Важливо, що виробництво складових дронів це не тільки про внутрішній ринок, а й про те, як українські вироби сприймають закордоном.

Американці та європейці розуміють, що більшість світової дронової індустрії залежить від Китаю, — пояснює директорка з аналітики Snake Island Institute Катерина Бучацька. — Якщо Україна хоче співпрацювати зі США або експортувати, нам потрібно показати, що ми здатні вийти з китайських компонентів хоча б на першому рівні».

Рівень локалізації

Так званий “перший рівень” локалізації – це фактично модулі, які збирають в Україні. Опитані Iron та Snake Island Institute виробники та відкриті дані про стан ринку показують, що найбільший відсоток локалізації це рами та корпусні елементи – 85% виготовляється в Україні, середні рівень – це зв’язок та керування – 50-70%, низький рівень – це польотні стеки, електромотори, тепловізійні камери – до 25%. А от майже повністю відсутні на ринку цифрові відеопередавачі та приймачі, денні камери і ще низка електронних модулів.

Що стосується компонентів для засобів РЕБ – тут українська частка складає лише 5% і обмежується антенами, кабельними збірками та механікою. Також з внутрішнього ринку походять корпуси, пластик, дроти та металеві елементи, але це не знижує критичну залежність від імпорту.

Інші 95% – це електронні системи, які здебільшого імпортують з Китаю. Також SDR-модулі для обробки радіосигналів постачаються з США, підсилювачі – Південна Корея, комп’ютери – з США та Китаю, поворотні механізми та частина периферійного обладнання також походить з Китаю.

Що може створити ринок українських компонентів?

Виробники компонентів готові збільшувати виробничі потужності та нарощувати обсяги, але для цього потрібен стабільний попит. Виробники кінцевих продуктів часто обирають китайські комплектуючі і на це є кілька причин:

• Ціна. Українські комплектуючі часто дорожчі, але питання високого попиту може виправити ситуацію. Водночас зрівнятися з китайськими масштабами навряд можливо. Разом з тим українські компанії часто компенсують різницю ціни за рахунок кастомізації, швидкої адаптації та власного софта. Водночас у досліджені підкреслюють, що попри додану вартість ціна залишається визначальним фактором.
• Обмежені виробничі потужності. Великі обсяги виробництва дронів за контрактами вимагають, щоб компанії могли реалізувати запит у короткі терміни, а це означає великі виробничі потужності. Відповідно цей пункт доповнює попередній.
• Строки виконання та відсутність запасів на складі. Виробники продуктів часто потребують оперативно закрити контракти, які мають, а українські виробники компонентів не мають готових виробів на складі, бо не мають обігових коштів. Ще одним фактором є те, що державні контракти не передбачають передплати, тож виробники дронів не можуть авансувати виробника компонентів.

Всі три фактори пов’язані між собою та впливають один на одного, але є ще один не менш важливий – це регуляторна політика.

Через пільги на ввезення комплектуючих виробники фінальних виробів не платять ПДВ і мито за іноземні деталі. Українські ж виробники компонентів сплачують ПДВ і мито за сировину, з якої вони роблять свої вироби. У результаті український компонент часто виходить дорожчим на 10-20%.

Це просто собівартість мита і ПДВ, — пояснює Ломіковський. — Якщо вирівняти умови, виробники одразу підуть до українських компаній — це підтверджують усі опитані нами учасники ринку».

У досліджені зазначають, що якщо будуть створені податкові стимули, спеціальні кредитні та грантові програми, а також надаватимуться преференції у держзакупівлях, виробники компонентів зможуть розв’язати наявні проблеми.

Нагадаємо, оборонний кластер Brave1 запустив грантову програму для виробників компонентів. Програма передбачає фінансування до 8 мільйонів гривень для розробників комплектуючих до безпілотних систем, засобів РЕБ та іншої інноваційної зброї. Мета — прискорити створення технологій та підвищити рівень їх готовності.
У співпраці з Міністерством оборони, виробниками та бойовими підрозділами визначили 20 пріоритетних напрямів для підтримки.

Локалізація виробництва компонентів впливає на сприйняття української зброї закордоном

У США та Європі добре розуміють масштаби українського дронового виробництва — але існує серйозна недовіра до його походження.

Вони думають: це класні дрони, але це все індустрія Китаю, — каже Катерина Бучацька, директорка з аналітики Snake Island Institute — Ми це чули навіть від державних агентств США. І щоб нас сприймали серйозно, потрібно показувати свою компонентну базу»

При цьому європейські та американські виробники постійно збільшують свою присутність на українському defense tech ринку, але наявність китайських комплектуючих може негативно вплинути на співпрацю.

Американські виробники, які працюють в Україні, мають тут майстерні, мають постійний контакт з військовими – шукають українські компоненти, щоб доопрацювати свої вироби, а коли знаходять, то бачать, що це не українське, а китайське. Це сильно впливає на подальшу співпрацю”, – розповідає Бучацька.

Вона підкреслює, що якщо українські компоненти зможуть зайти на ринки країн-партнерів попит буде. Місцеві компанії, зокрема американські, які можуть виготовляти комплектуючі не розгортають своїх спроможностей, бо не маю замовлень.

Водночас іноземні виробники розглядають Україну як хаб для локалізації. В цьому випадку локалізація комплектуючих для різних типів озброєння може стати аргументом для спрощення процедур закупівель. Експерти наголошують, що головна мета локалізації виробництва компонентів забезпечити військо стабільними постачаннями, а виробників потрібними продуктами R’n’D.

Ми вважаємо, що зараз неможливо вводити будь-які обмежуючі політики для виробників фінальних виробів. Тобто ми не можемо поставити мінімальний відсоток локалізації виробництва для державних контрактів. Тому що це вб’є індустрію і в результаті призведе до того, що сили оборони недоотримують продукти. Все, що ми маємо як держава робити, за винятком вирівнювання умов, – це створювати стимули для виробників фінальних виробів локалізовуватися, – розповідає співзасновник кластера Iron Юрій Ломіковський.

Крім того, досить часто буває так, що військові використовують зручні для себе системи “першого рівня” дообладнуючи фінальні засоби – йдеться про зв’язок або подібні комплектуючі І таким чином “знайомлять” виробників дронів з виробниками компонентів. І тут військо отримує засіб потрібної якості, а виробники – партнерів.

Така взаємодія виробників та військових та вплив на якість продуктів є частиною загального українського досвіду в сучасній війні. Водночас поглиблення локалізації військової продукції буде ще одним аргументом у формуванні “defense tech долини”, де поєднуються розробки, військовий досвід та швидка імплементація викликів на полі бою у готові продукти.