Популярні
Матеріал підготовлений в рамках співпраці Мілітарного з Міжнародною аналітично-інформаційною спільнотою Resurgam.
За останнє десятиліття стався злам усталеної архітектури зовнішньополітичного співробітництва в Африці: Франція була витіснена з 70% країн, де раніше зберігала військове розгортання, тоді як Росія розширила присутність на 9 країн, уклавши військово-технологічні контракти з 43 державами континенту.
Мілітарна реконфігурація є маркером ширшої трансформації політичного порядку в Африці. Російський інструментарій гібридної війни відкрив простір для широкоформатного обмеження демократичних процедур на континенті, а запропонована Росією модель – персоналістська, асиметрична та політично невибаглива – виявилася привабливою для автократій.
Незворотні збитки, завдані репутації Франції як «колоніальній країні», нівелюють західну альтернативу та дозволяють РФ розбудовувати власний бренд «форпосту проти колоніалізму», західного способу життя, а тому й посилювати полюс автократичних режимів, що кидають виклик світовій архітектурі безпеки.
Зміст та функціонал зовнішньополітичних доктрин Франції та Росії щодо Африки визначили характер їхнього протистояння. Водночас, радикальний перегляд французького підходу, хоча й не став точкою відліку, – створив сприятливі умови для переходу Росії від латентної, зокрема інформаційної, присутності в регіоні до відкритого військово-політичного перепозиціонування.
Французьке бачення нової політики щодо Африки було артикульовано президентом Еммануелем Макроном в Університеті Уаґадуґу, Буркіна-Фасо у 2017 році. У промові він констатував: “французької політики щодо Африки більше немає”, що було охрещено “партнерством рівних” (equal-to-equal partnership). На той момент військова присутність Франції на континенті складала близько 10 тисяч військовослужбовців, розміщених переважно у франкомовних Західній Африці та Сахелі. До 2026 року більшість контингенту була виведена з місць дислокації, часто – під тиском широкоформатних акцій невдоволення, як це було в Малі, Буркіна-Фасо, Нігері та ряді інших країн.
На тлі виведення французьких військ саме згадані держави стали ядром російської присутності в Африці, що вказує на орієнтацію політики РФ на “французьку зону впливу”. Звіт Європейського парламенту від 2024 року фіксує російську військову присутність у 16 країнах Африки, з яких половина – колишні французькі колонії. Інші – або країни в глибокій гуманітарній кризі (Судан, ДР Конго), або великі субрегіональні лідери (Лівія, Гана, Мозамбік, ПАР тощо). До авіакатастрофи 23 серпня 2023 року та подальшої реорганізації структури, керованої Євгенієм Пригожиним, ПВК «Вагнер» та мережа пов’язаних компаній покривали всю російську активність в Африці.
Тим не менш, підвалини для «boots on the ground» закладалися на більш глибокому, доктринальному рівні та мали характер реакційних відносно зміни французького центрального фрейму. «Партнерство рівних» Макрона стало прямою протилежністю попередньої «євроафриканської доктрини» (Eurafrica) Ніколя Саркозі, а до того – неоколоніальної системи Françafrique. У логіці тривалого французького підходу. щодо Африки, курс Е. Макрона безпрецедентно виніс колоніальне минуле в центр публічної політики Франції в Африці. Відповідно, успіх французької стратегії в Африці впав у критичну залежність від того, наскільки переконливо цей новий фрейм буде закріплений у суспільній свідомості країн регіону.
Російська активність в Африці виходить за межі класичної геополітичної конкуренції та найточніше описується концепцією гібридної війни – нелінійної, асиметричної діяльності, що дозволяє діяти нижче порогу відкритої війни, проте досягати стратегічних результатів. В африканському випадку йдеться про адаптацію апробованої в Україні моделі гібридної війни, координованої ГУ ГШ РФ (ГРУ) та реалізованої через функціонал приватних військових компаній.
Описана автором терміну Френком Гоффманом як продукт «інформаційної ери», гібридна війна припускає, що контроль над наративами стає ключовим з-поміж її інструментів. За даними Африканського центру Міноборони США, у 2024 році на Африканському континенті було зафіксовано 23 транснаціональних дезінформаційних кампаній, з яких 16 мали російське походження. Протягом тривалого часу Росія зберігає статус найбільшого джерела зовнішньої дезінформації в Африці.
Дезінформаційна компонента РФ в Африці реалізується в рамках проєкту “Лахта”, створеного Є. Прігожиним для «протидії антиросійській пропаганді». Щоправда, африканський вимір дезінформації – не автономний феномен, а частина глобальної архітектури російського інформаційного впливу. Мережі проєкту «Лахта», серед іншого, були названі відповідальними за втручання у вибори в США, шпигунство в Аргентині та підробку державних сайтів у Європі.
В Африці домінуючий фрейм російських інформаційних операцій проти Франції структурується навколо двох взаємопов’язаних напрямків: легітимації присутності ПВК “Вагнер” та делегітимації Франції. Ці наративи набували різних локальних форм, однак у більшості матеріалів безальтернативною залишається апеляція до колоніального минулого Франції та його пролонгації у сучасні неоколоніальні практики.
На організаційному рівні інфраструктура дезінформаційної компоненти складається з російських культурних установ, дипломатичних представництв та медіа-мережі. «Российские дома» виконують функції адаптації наративу до місцевих особливостей, а дипломатичні представництва РФ – кураторів громадських організацій, які імітують участь в громадській сфері.
Водночас цифрова присутність африканських користувачів стрімко зростає: за останні 7 років понад 300 мільйонів африканців зареєструвалися в соціальних мережах. Водночас африканські аудиторії демонструють одні з найвищих у світі показників залежності від соціальних платформ як основного джерела споживання новин. Таке зростання медіа активності було використано РФ: основною формою дезінформації дедалі частіше стають кампанії, що імітують автентичну громадську активність. Наративи починають своє поширення “знизу” – від куплених місцевих інфлюенсерів, чиї повідомлення одразу підхоплюються мережею ботів, російськими державними ЗМІ, радіо та іншими каналами комунікації.
Деякі з блогерів та експертів, основою діяльності яких є відпрацювання антифранцузької риторики, мають значну аудиторію, зокрема на франко-бенінського активіста Кемі Себа підписані 1.5 мільйонів людей у Facebook. Інший приклад – швейцарсько-камерунська журналістка Наталі Ямб із понад 578 тис. підписників на YouTube, що відома як «la Dame de Sochi» (укр. Пані з Сочі) після своєї антифранцузької промови на Саміті Росія-Африка у 2019 році. Обидва медійники також були серед учасників другого, значно менш успішного саміту в Санкт-Петербурзі 2023 року.
Тим не менш, помилково вважати, що Франція залишалася пасивною стороною конфлікту – її відповідь будувалася за аналогічною логікою провадження асиметричних операцій, чому свідченням масштабні викриття компанією Meta французьких дезінформаційних мереж, спрямованих на Малі та ЦАР у 2019-2020 роках. На цьому етапі проявляється структурна асиметрія між демократіями та авторитарними режимами: викриття французьких мереж мало політичні та репутаційні наслідки, тоді як російські структури продемонстрували високу адаптивність через здатність до швидкого ребрендингу та переналаштування каналів поширення, які імітують соціальні рухи. Описане дозволяє ефективно поширювати дезінформацію в «сірій зоні» модерації цифрових платформ.
За даними Африканського центру, 13 із 28 африканських країн, де Росія проводить дезінформаційні кампанії, перебувають у конфлікті, що складає 3/4 всіх африканських країн в активній фазі конфлікту. Хронічні структурні вразливості Сахелю створили середовище, сприятливе для ескалації насильства, за допомогою якого зовнішні актори отримують непропорційні вигоди. Показово, що схожу до російської стратегії, раніше використала і Франція, починаючи відновлювати свою присутність через контртерористичну операцію «Сервал» у Малі, що розширилася до кампанії «Бархран», в рамках якої 6.5 тисяч військових було розгорнуто у 5 країнах Сахелю.
Тим не менш, відмінність полягає в тому, що російський підхід до Африки має чітко виражений антидемократичний характер. Основні категорії активності РФ включають дезінформацію (22 країни), підтримку неконституційних претензій на владу та втручання у вибори – всі за своєю суттю спрямовані на підрив демократії. Росія послідовно підтримує та легітимізує зміни до конституції, що дозволяють подовження президентських термінів, в обмін на персональну лояльність лідерів африканських країн. Відповідні інформаційні кампанії були зафіксовані щонайменше у 15 країнах. У 18 країнах Росія втручалася у виборчий процес, зокрема останній раз в Уганді, де щонайменше втретє підтримала президента Йовері Мусевені, переобраного 7 раз. Більше того, російська дезінформація стимулює насильство в цільових країнах через систематичне саботування програм розвитку, гуманітарної допомоги та освітніх проєктів. Інформаційні напади меншою мірою, проте також стосувалися миротворчих місій ООН, розгорнутих в зоні інтересу Росії: MINUSCA в ЦАР, MINUSMA в Малі та MONUSCO в ДР Конго.
Після витіснення Франції з низки африканських країн фіксується тенденція переходу останніх до авторитаризму. У країнах зі збереженими, хоч і обмеженими, демократичними процедурами Франція виступала гарантом існування громадянського суспільства та незалежних ЗМІ – ключових елементів стабілізації фрагментованих суспільств. Відповідно, делегітимація інститутів демократії відбувається саме через дискредитацію ролі Франції в Африці. Наслідком є модель керованої дестабілізації, де локальні кризи перетворюються на простір російського проникнення.
Російська модель присутності структурується навколо використання особистої лояльності африканських лідерів. Центральноафриканська республіка є кістяком російської присутності в Африці, що відповідає ширшій моделі надання військової підтримки у боротьбі із загрозою: президент Фостен-Аршанж Туадера прийшов до влади з програмною обіцянкою зробити ЦАР «найбільш мирною країною світу», символом чого мало стати виведення 2.5 тисяч французьких військовослужбовців. Натомість країна фактично занурилася у громадянську війну, зумовлену активністю повстанських угруповань, об’єднаних у коаліцію Séléka (CPSK–CPJP–UFDR). У ситуації безпекового вакууму, що характеризується фактичною відсутністю спроможних автономних інституцій, африканські лідери шукають альтернативні формати підтримки ззовні. За таких обставин, РФ набуває конкурентної переваги, адже окрім прямої мілітарної допомоги, надає політичний протекторат.
У межах зусиль за цим напрямком, дезінформаційна компонента пріоритетно спрямована на дискредитацію французьких військ. До прикладу, у 2023 році була розгорнута широкоформатна кампанія навколо вбивства 9 громадян Китаю на золотовидобувній копальні в Чімболо, ЦАР, що перебувала під контролем найманців ПВК «Вагнер». Злочин було представлено як таємну операцію Франції з метою підриву російської військової присутності в Африці. Водночас цільове призначення цих кампаній, імовірно, змістилося: від витіснення французьких військ з регіону до інструменту управління відповідальністю – маскування власних провалів у «війні з джихадизмом» та відвернення уваги від злочинів, скоєних бійцями ПВК «Вагнер» в місцях дислокації.
У країнах, де присутність РФ обумовлена участю в збройному конфлікті, ключовим, хоч і не єдиним, мотивом співпраці є досягнення вимірюваних результатів у протидії загрозам, як-от стримування повстанських угруповань чи відновлення контролю над територіями. Неспроможність демонструвати помітні результати є фактором обмеження взаємодії. З іншої сторони, підтримка ізольованих військових хунт є набагато більш надійною, базовою стратегією РФ в Африці. Цій логіці підпорядковується досвід держав із найтіснішою взаємодією з Росією: Малі, де менш ніж за рік відбулося 2 військових перевороти, що врешті привели до влади генерала Асімі Гойту; Буркіна-Фасо з 2 швидкими переворотами, які встановили владу Ібрагіма Траоре, та Нігер з повстанням президентської гвардії, що мав наслідком режим Абдурахмана Тчіані.
Серія військових переворотів у Малі, Буркіна-Фасо та Нігер демонструє спільні риси, зокрема хронологічну близькість, подібність перебігу та схожі політичні наслідки, які в сукупності склали критичну вигоду для Росії. Попри те, що локальні кризи були зумовлені слабкістю державних інститутів і деградацією безпекового середовища, саме РФ відповідальна за підготовку інформаційно-політичного підґрунтя. У 2019 році компанія Meta повідомила про викриття трьох мереж фейкових акаунтів, що охоплювали близько 200 сторінок і охоплювали аудиторію у понад мільйон користувачів, сконцентровану у 8 державах Сахелю та Західної Африки. Аналіз цих мереж засвідчив їхню довгостроковість: окремі акаунти діяли з 2014 року та були переорієнтовані на підтримку малійської кампанії вже у 2017 – за 4 роки до перевороту. У вересні цього ж року ГО «Groupe des Patriotes du Mali» розпочала кампанію за поглиблення співпраці з РФ, у межах якої посол Росії в Малі Алєксєй Дулян офіційно прийняв петицію про розширення російської присутності. У 2020 році відповідну діяльність було доповнено функціоналом «Yerewolo debout sur les remparts», відповідальної за ряд насильницьких нападів на французьких військових. Обидві групи ідентифікують себе як «близькі до режиму» Асімі Гойти, який прийшов до влади лише у 2021 році.
Після військового перевороту в Малі та подальшого швидкого виведення французьких військ, РФ починає створення мережі, націленої на ширший регіон Сахель. На цьому етапі почалося широкоформатне використання потужностей групи Вагнера, медійна присутність якої слугувала передвісником військових переворотів в країнах. Військовий переворот у Буркіна-Фасо стався у січні 2022 року. Майже за 2 роки до цього, у 2019, діяльність почала сторінка «Défendons notre pays le Burkina Faso», що концентрувалася на необхідності введення ПВК «Вагнер» до країни. Від 2019 до 2021 року кількість згадок про ПВК «Вагнер» зросла у 19 разів, а взаємодія з публікаціями, де згадується група, – на 6 363%. На фоні цих повідомлень, у липні 2023 року стається переворот у Нігері.
Попри виведення французьких військ із регіону, Росії досі не вдалося закріпитися в жодній державі на атлантичному узбережжі Західної Африки. Сахель, регіон без виходу до води, став основним майданчиком російського укорінення на континенті, однак така присутність є ресурсно затратною та потребує значних фінансових, політичних і військових вкладень. Це зумовлює подальше форсоване поширення впливу РФ у напрямку країн зі стратегічним розташуванням.
Ключовим пріоритетом Росії залишається забезпечення війни проти України, що обмежує її здатність до інвестування в Африці. Асиметричні методи війни дозволяють здобути вплив при покажчику в 1% від загальних прямих інвестицій на континенті. Стратегія «зброя за ресурси» забезпечила РФ додаткові фінансові надходження: за даними Всесвітньої ради по золоту, з початку повномасштабної війни Росія отримала щонайменше 2,5 млрд доларів, імовірно занижену цифру з огляду на неможливість точно оцінити масштаби незаконного видобутку золота в Судані та Малі. Більше того, меті забезпечення слугують й використання стратегічної сировини та людського ресурсу. Паралельно РФ прагне конвертувати присутність у регіоні в політичну підтримку на міжнародній арені. Африка, з її 54 голосами, залишається найбільшим регіональним блоком у Генеральній Асамблеї ООН, включаючи непостійних 3 членів Ради Безпеки, 14 – ЕКОСОР і 13 – Ради з прав людини.
Рух РФ на південний схід є вже запущеним механізмом. Країни в зоні інтересу Росії перебувають у безпосередній близькості до ключових західних союзників на континенті – Ліберії, Гани, Нігерії та інших, що мають усталену демократичну традицію та відносно сильні державні інститути. Показово, що навіть у піку антиколоніальних настроїв в африканських країнах у 2021 році Велика Британія змогла зберегти свої військові бази в Кенії за наслідками перемовин.
Війна в Україні водночас трансформує й французьку політику в Африці. Париж переспрямовує ресурси на європейський вектор і шукає більш рентабельні формати партнерств, скорочуючи програми розвитку та гуманітарної допомоги, що відповідає ширшій логіці ЄС. Симптоматичним стало скасування у серпні 2023 року списку пріоритетних країн-партнерів, а також серія заяв про стратегічне перепозиціонування у 2024-2025 роках. Центральним фреймом залишається концепція «партнерства рівних», щоправда тепер – з особливим акцентом на Східну Африку. За словами Макрона, саміт у Найробі 2026 року має “втілити справжню революцію в нашому підході”.
Російська гібридна війна в Африці демонструє тенденції до нарощення, щоправда, з фіксованими змінами у форматі. Попри випрацювані фрейми дезінформаціних кампаній, сильніші демократичні інститути, а також адаптація політики урядів та регулятивних практик медіа-платформ детермінують обмежувальний відтворювальний потенціал російської стратегії поза Сахелем. Водночас у російської сторони виникають труднощі з рекрутингом, фінансуванням та інституціоналізацією безпекової присутності, що стало очевидним під час заміни ПВК “Вагнер” на “Африканський корпус”, яка викликала питання у африканських лідерів.
Разом з тим, є підстави вважати, що інтенсивність протистояння не лише зберігатиметься, а й зростатиме у зв’язку з наближенням нового виборчого циклу в Західній Африці. Росія вже інтегрувалася в цей процес, зокрема в Нігерії, де переспрямувала понад 40% активної аудиторії Ноллівуду на акаунти власної мережі, що критикували Захід та заохочували революцію в Західній Африці. Business Day оцінює, що дезінформація та піратство щорічно коштують індустріям Нігерії понад 1,5 мільярдів доларів. Отже, в найближчій перспективі саме в цій точці одночасно тестуватиметься ефективність модерної гібридної стратегії Росії та межі адаптивності демократії до неї.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
