Спроможності космічної розвідки РФ

Переважна більшість супутників, які Радянський Союз запускав у 1961–1991 роках, виконувала військові завдання. Водночас СРСР публічно заперечував саме існування військової космічної програми. На початку 1960-х років, щоб забезпечити «маскування» своєї військової космічної програми, радянський уряд запровадив практику присвоєння всім військовим супутникам, які виходили на орбіту, назв серії «Космос».

До цієї серії також включали невійськові апарати, місія яких мала залишатися секретною. Насамперед це стосувалося невдалих запусків, оскільки СРСР не міг публічно визнавати невдачі у престижній космічній програмі.

Після розпаду СРСР Росія перейшла до більш «західного» підходу до інформування: військові запуски почали прямо ідентифікувати як такі, хоча вони й надалі отримували назви серії «Космос» із відповідним номером, тоді як цивільні місії перестали засекречувати.

Однак про функції більшості російських супутників досі немає відкритих достовірних даних. Часто під виглядом «наукових» або «цивільних» РФ запускає супутники подвійного призначення, приховуючи їхні справжні можливості. При цьому назви сімейств часто повторюються й можуть використовуватися протягом десятиліть. Іноді відмінності між поколіннями мінімальні, а в інших випадках фактично йдеться про новий супутник із тією самою назвою.

Багато російських супутників створено на однакових або подібних платформах. Наприклад, значна частина супутників зв’язку — як цивільних, так і військових — використовує варіанти платформи «Экспресс-2000», яку також застосовують супутники «Лотос-С» і «Пион».

Від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Росія вивела на низьку орбіту 150 нових супутників. Загалом станом на початок 2026 року РФ має у своєму розпорядженні близько 300 супутників усіх типів, близько 250 з яких — низькоорбітальні супутники, що переважно й забезпечують розвідувальні можливості.

Згідно зі звітом Шведського інституту оборонних досліджень (FOI) «Росія в космічній сфері: від супутника до санкцій. Перспектива оборони та безпеки», Росія рідко повідомляє про виведення супутників з експлуатації, тому оцінка реальних спроможностей супутникового угруповання ґрунтується на непрямих ознаках.

У деяких випадках визначити статус простіше — це стосується, зокрема, навігаційних супутників угруповання «ГЛОНАСС», супутників на геостаціонарній орбіті або комерційних супутників дистанційного зондування Землі, адже існують чіткі ознаки припинення їхньої роботи, наприклад переведення з робочої орбіти на так звану «орбіту кладовище» для неактивних супутників.

Ще один спосіб оцінити, чи є супутник працездатним, — проаналізувати його розрахунковий технічний ресурс і тривалість перебування на орбіті. Однак цей метод не надто точний, оскільки супутники нерідко працюють довше заявленого строку. Багато супутників оснащено кількома сенсорами, і навіть якщо працює лише один із них, супутник можуть вважати працездатним, хоча він не відповідає повністю своїм специфікаціям.

Окрім того, більшість російських супутників базується на застарілих технологічних рішеннях, що потребують герметичних електронних відсіків. Це створює додатковий ризик: у разі втрати тиску корисне навантаження, а отже, й увесь супутник, стає непридатним до використання. Такий випадок уже траплявся щонайменше з одним супутником «ГЛОНАСС».

Зеленим позначено супутники, які мають понад один рік залишкового ресурсу, жовтим — менше одного року, червоним — ті, що вже перевищили свій технічний ресурс. Станом на грудень 2022 року. Інфографіка Шведського інституту оборонних досліджень

Оптичні супутники

«Барс-М»

«Барс-М» — це електрооптична супутникова система, розроблена для картографії. Вона забезпечує ширококутний огляд для картографічних застосувань і роздільну здатність на рівні 1–1,35 м на піксель.

За експлуатацію супутника відповідає Міністерство оборони Росії. Його використовують для створення карт і зображень, передусім для визначення координат цілей для російських міжконтинентальних ракет. Супутники, ймовірно, оснащені лазерними альтиметрами для топографічних вимірювань.

Загалом у період 2015–2024 років на орбіту вивели 6 супутників цього типу із заявленим терміном служби п’ять років. Таким чином, перші два, запущені у 2015 та 2016 роках, уже давно вичерпали розрахунковий ресурс, однак досі можуть зберігати принаймні частину функціоналу.

«Канопус-В»

«Канопус-В» — серія оптичних супутників дистанційного зондування Землі, призначених для моніторингу природних катастроф і кризових ситуацій у режимі реального часу. Інші сфери застосування — картографування, сільське господарство, лісові пожежі, а також спостереження за морем і льодовою обстановкою.

Зображення продають на комерційній основі через «Науково-дослідний центр оперативного моніторингу Землі» у Москві. Супутники мають заявлену роздільну здатність близько 2 метрів.

Їх запускали в період з 2012 по 2018 рік із розрахунковим терміном служби близько п’яти років.

Під час запуску «Канопус-В» 1 у 2012 році також запустили точну копію супутника від Білорусі — «БКА-1». Окрім того, у серпні 2022 року Росія запустила один супутник «Канопус-В» під назвою «Хайям» на замовлення Ірану.

«Роскосмос» у своєму звіті за 2021 рік зазначав, що п’ять супутників залишаються в експлуатації. Станом на 2024 рік принаймні один супутник угруповання залишався працездатним.

«Персона»

«Персона» — це російська військова оптична розвідувальна супутникова система. Точна роздільна здатність засекречена. Основна оптика супутника «Персона» — це головне дзеркало діаметром 1,5 м із фокусною відстанню близько 20 м. Згідно з розрахунками, за орбіти приблизно 700 км теоретична роздільна здатність становить близько 0,3 м.

Супутники здатні передавати дані майже в реальному часі, менше ніж за кілька годин, і, ймовірно, використовують ретрансляційні супутники для передачі даних навіть поза зоною прямої видимості наземних станцій. Час від отримання зображення до його доступності обмежений, ймовірно, наземним сегментом, а не космічним.

Усього запущено три супутники «Персона». Перший припинив роботу майже відразу після запуску у 2008 році, імовірно, через проблеми з бортовою електронікою. Другий і третій супутники, запущені у 2013 та 2015 роках, також мали проблеми з бортовою електронікою, однак їх вдалося стабілізувати. Розрахунковий термін служби становить 5–7 років.

«Ресурс-П»

«Ресурс-П» — це цивільна версія старішого покоління військових розвідувальних супутників РФ. Він оснащений кількома оптичними сенсорами, зокрема першим російським мультиспектральним сенсором.

Окрім високодетального спостереження за Землею, супутники також використовуються для дослідження космічної погоди. Максимальна роздільна здатність одного з інструментів становить близько 1 м.

«Ресурс-П» 1 запустили у 2013 році, «Ресурс-П» 2 — у 2014 році, «Ресурс-П» 3 — у 2016 році. Четвертий і п’ятий супутники запустили відповідно у 2024 та 2025 роках.

При цьому відомо, що перший супутник вивели з експлуатації наприкінці 2021 року — через понад 3,5 року після завершення розрахункового п’ятирічного терміну служби. Окрім того, у 2022 році повідомлялося, що другий і третій супутники не працюють через відмову електроніки.

«Аист»

«Аист» — це малий супутник для оптичного спостереження Землі. Програма має демонстраційний характер, а роздільна здатність оптичної системи заявлена на рівні 1,5–5 метрів. У межах програми у 2016 році запустили один супутник, який вивели з експлуатації у 2024 році.

На його базі створили два супутники «Аист-2Т», які вивели на орбіту наприкінці 2025 року. Вони призначені для зйомки поверхні планети та отримання стереоскопічних зображень, на основі яких створюють цифрові моделі місцевості. Такі моделі потрібні, зокрема, для програмування крилатих ракет та ударних безпілотників для польоту на малих висотах.

Запланований термін активної роботи супутників становить щонайменше п’ять років.

Радіолокаційні супутники

«Кондор»

«Кондор» існує у трьох версіях: військових — «Кондор» та «Кондор-ФКА» — і експортній — «Кондор-Е». Платформа супутника вважається дуже гнучкою і дає змогу оснащувати його або радіолокаційною станцією із синтезованою апертурою (SAR), або оптичним сенсором.

Наземний сегмент супутника компактний, тому центр приймання й обробки даних можна виконати у вигляді мобільної станції та розмістити у довільному місці.

«Кондор» та «Кондор-ФКА» оснащені SAR-радаром S-діапазону, який може або спостерігати невеликі ділянки з високою роздільною здатністю, або великі території з нижчою роздільною здатністю. У режимі високої роздільної здатності вона становить близько 1–2 метрів за ширини смуги 10–20 км. У режимі нижчої роздільної здатності вона становить 5–30 метрів за ширини смуги 20–150 км і довжини до 4000 км.

Першу версію «Кондор» Росія запустила у 2013 році, а у 2014 році — «Кондор-Е» на замовлення Південної Африки. Розрахунковий ресурс роботи становив 3–5 років.

Два супутники більш сучасної версії «Кондор-ФКА» запустили у 2023 та 2024 роках. Вони стали одними з небагатьох російських супутників, виконаних за негерметичною технологією, що, як заявляється, збільшило ресурс до 10–12 років.

«Нейтрон»

«Нейтрон» запустили на початку 2022 року на незвично високу орбіту — близько 2000 км. Це дає йому змогу мати значно більшу зону огляду, ніж у низькоорбітальних супутників, хоча й дещо знижує максимальну деталізацію знімків.

Є припущення, що супутник побудований на тій самій платформі, що й «Кондор», але оптимізований для значно більшої висоти. У такому разі він міг би бути різновидом радіолокаційного супутника.

Офіційно його заявлено як «технологічний апарат для випробувань умов впливу радіації», але дані космічного стеження вказують на те, що це розвідувальний супутник.

«Обзор-Р»

«Обзор-Р» — це новий тип радіолокаційного супутника. Заявлено, що він отримав новий радар «Касатка-Р», виконаний за технологією АФАР, із заявленою роздільною здатністю «не більше 1 м», при цьому охоплюється ділянка території шириною 15–20 км та довжиною 10 км.

Перший супутник серії успішно запустили 25 грудня 2025 року. Термін експлуатації прогнозується щонайменше у 5 років.

Супутники радіоелектронної розвідки

«Лиана» — «Лотос-С» та «Пион-НКС»

«Лиана» — це загальна назва російської системи глобальної супутникової морської космічної розвідки та цілевказання, яка має замінити супутники «Целина» та «УС-ПУ».

Система складається з двох типів супутників: «Лотос», що замінює «Целина», та «Пион-НКС», що замінює «УС-ПУ».

Попередній проєкт системи завершили у 1993 році, після чого розробка тривала багато років. У 1990-х роках розвиток сильно затримався, оскільки РФ відмовилася використовувати українські ракети-носії, передбачені на початковому етапі. Через це та інші проблеми систему вдалося запустити лише у 2009 році.

Первинно угруповання «Лиана» мало складатися з двох «Лотос» на вищих орбітах (800–900 км) і двох «Пион-НКС» на нижчих, близько 400 км. Однак «Лотос» запустили значно більше, ніж потрібно з огляду на їхній ресурс, тоді як «Пион-НКС» запустили лише один.

«Лотос-С»

«Лотос» — це універсальний супутник радіоелектронної розвідки, здатний відстежувати різні типи військової техніки та об’єктів, що мають на борту апаратуру пасивної радіорозвідки.

Через бюджетні та технічні проблеми початкову версію спростили і перейменували на «Лотос-С». Термін служби супутників становить близько п’яти років.

Перший супутник серії, який, імовірно, був демонстратором, запустили у 2009 році. Після цього запустили ще сім супутників, останній — у жовтні 2023 року.

«Пион-НКС»

«Пион-НКС» побудований на тій самій платформі, що й «Лотос». За деякими даними, він оснащений не лише пасивними засобами радіоелектронної розвідки (ELINT), а й активним радаром для спостереження за морем.

Перший супутник планували запустити у 2015 році, але запуск відбувся лише у червні 2021 року через постійні затримки. Заявлений термін служби — близько чотирьох років.

Висновок

Росія експлуатує щонайменше 17 оптичних супутників, 5 радіолокаційних SAR-супутників і 8 супутників радіоелектронної розвідки, які посилені невідомою кількістю «цивільних» апаратів подвійного призначення. Водночас через велику кількість протермінованих супутників, а також традиційну закритість Росії щодо реального стану космічної техніки, фактичний технічний стан значної частини угруповання залишається невідомим.

Таке угрупування дозволяє РФ мати базові розвідувальні можливості, однак вони досить обмежені порівняно з можливостями країн НАТО та Китаю. Це стало однією з причин активної закупівлі супутникові знімки високої якості у китайських «комерційних» компаній після початку повномасштабного вторгнення до України.