Після розпаду Радянського Союзу Повітряно-космічні сили РФ отримали у спадок чимало авіаційних засобів ураження. В тому числі – високоточні ракети та бомби для тактичної та штурмової авіації. Попри це, технічна відсталість літаків та занепад більшості підприємств сильно загальмував розвиток цього виду озброєння.
Загальний стан та можливості тактичної авіації з натяжкою відповідають сучасним світовим нормам, де літак має використовуватись як багатоцільова машина з можливістю завдавати удару як по наземним, так і по повітряним цілям.
Наразі, Су-25 проходять процес модернізації до рівня СМ3 шляхом встановлення оновлених систем попередження, лазерного опромінення, а також модернізованих бортових комп’ютерів та комплексу обчислювання, завдяки яким літак може підтримувати боєздатний стан.
Треба зазначити, що інтеграція повністю нових систем на літаки цього типу у свій час вже зазнавали невдачі. Так, спроби провести модернізацію до рівня Су-25Т скасували через недофінансування та сирість місцевих виробів, таких як комплекс лазерного цілевказання та наведення И-251 “Шквал”.
Крім того, зараз триває виробництво літаків Су-34М розплановане до 2030 року, що дозволить за цей час провести не одну модернізацію з оновлення бортової станції Ш-131 та систем захисту літака складі комплексу. Літаки цього типу мають замінити у військах літаки Су-24М, які використовуються близько 40 років і складають основу тактичної авіації.
Але, не дивлячись на відповідний стан платформ та їхній модернізаційний потенціал, сучасний авіаційний комплекс озброєння для авіації РФ розвивається повільно, що спричинено недофінансуванням та технічною відсталістю у виробництві компактних мікросхем, які масово застосовуються у високоточному озброєнні та системах наведення.
Загальна номенклатура озброєння авіаційних високоточних засобів ураження повітря-земля на відміну від західних країн розвивалась шляхом створення окремих літаків для застосування тих чи інших зразків. А відсутність технологій для створення компактних контейнерів лазерного цілевказання тільки погіршувала ситуацію.
Головними носіями високоточних засобів виступають винищувач-бомбардувальник Су-34, фронтовий бомбардувальник Су-24 та штурмовик Су-25.
У складі Повітряних сил РФ високоточні ракети повітря-земля класифікуються як авіаційні ракети загального призначення.
До ракет загального призначення входять: Х-25 (МЛ), Х-29 (Т/ТД/Л), Х-38 (МЛ/МК/МТ/МА) а також Х-59 (М). Вони використовуються для знищення легкоброньованих цілей, особового складу, командних пунктів та інших об’єктів. Управління цих ракет відбувається по радіокомандному або інерційному наведенню на початковому та середньому відрізку польоту, з переходом на самонаведення (телевізійна або лазерна ГСН).
Ракета призначена для використання проти наземних та надводних цілей в простих метеоумовах вдень та вночі. Прийнята на озброєння у 1981-у році ракета стала основним засобом високоточного знищення цілей у складі комплексу озброєння літака: Су-17М3/4, Су-22М3/4, Су-24М, Су-25, МиГ-27М/Д/К та Су-34.
Наведення ракети відбувається завдяки напівактивній головці самонаведення. Пілот для використання ракети має виявити ціль візуально, після чого підсвітити її з використанням бортової системи лазерного цілевказання або здійснити пуск при підсвітці з наземної системи цілевказання.
Дальність пуску не має перевищувати 10 кілометрів для точного влучання. Ракета оснащена 86 кг уламково-фугасною бойовою частиною.
Ракета розроблена для знищення важкоуразливих цілей, надводних кораблів (водозаміщенням до 10 тисяч тонн), бетонних укриттів, мостів та іншого. Наведення відбувається при візуальному контакті з ціллю у легких метеоумовах.
Використання ракети можливе з літака Су-30МК, Су-25, МиГ-29 та Су-24М шляхом встановлення на авіаційний катапультний прилад АКУ-58.
Наведення ракети відбувається пасивною телевізійною головкою самонаведення, зображення з головки перед пуском передається на індикатор пілота, який обирає задану ділянку перед пуском. Після пуску, ракета керується автопілотом для виходу у заданий сектор, після чого розпочинає автопошук цілі. Головка самонаведення здійснює пошук з кутом 12*16 градусів, а в режимі супроводження цілі – 2.1*2.8.
На ракеті встановлюється однорежимний ракетний двигун, для запуску на максимальну дальність у 13 км (версія Т) та 30 км (версія ТД).
Бойова частина уламково-фугасна, масою у 317 кг. Затримка детонації може встановлюватись з літака носія.
Варіант ракети з напівактивною лазерною головкою самонаведення та може використовуватись спеціалізованими літаками з інтегрованою системою лазерного цілевказання, та літаком носієм з наведенням ракети наземною станцією лазерного цілевказання.
Ракета отримала більш розвинену систему наведення шляхом введення початкової траєкторії польоту в конкретний сектор, де вмикається лазерна головка самонаведення для пошуку лазера. Нова система наведення забезпечує точність влучання у коло радіусом 5-7 метрів.
Крім того, дальність пуску ракети не має перевищувати 8 кілометрів в ідеальних метеоумовах.
Розробка ракети була направлена на збільшення автономності виробу та можливість використання у будь-яких метеоумовах, що забезпечить своєчасну підтримку військ та знищення важливих цілей. Завдяки модульності ракети, можлива зміна системи управління та наведення.
Ракета використовує дворежимний ракетний двигун, що забезпечило високу швидкість польоту (2.2 мах), але не збільшило максимальну дальність, яка сягає 40 км. Бойова частина ракети – 250 кг.
Ракета може використовуватись з літака Су-34, як у повністю автономному режимі з використання системи супутникового зв’язку, так і за лазерним променем по рухомій цілі
Ракета розроблена для знищення наземних та надводних цілей за заздалегідь обраним координатам. ракета має два типи двигуна: стартовий та маршовий, завдяки чому дальність ракети збільшена до 40 км.
Ракета оснащена телевізійною головкою самонаведення та корегується радіокомандним управлінням. Через чутливість системи наведення, її зберігають у спеціальному гермоконтейнері.
Бойова частина ракети фугасно-кумулятивна, масою у 148 кг. Запуск можливий з використанням пускового контейнера АПК-9. Через велику загальну масу ракети 979 кг, використання обмежене літаками Су-24М та Су-34.
Головна відмінність ракети в оновленій апаратурі управління ракети, це дозволило штурману після пуску ракети керувати нею, та наводити на обрану ціль через інформаційний дисплей. Покращений двигун збільшив дальність польоту ракети до 103 км, що забезпечило можливість літака не входити у зону роботи ЗРК середньої дальності.
Розпочате Росією вторгнення в Україну продемонструвало повну відсутність можливостей авіації для використання керованих ракет з борту літака через високу насиченість засобами протиповітряної оборони в Україні. Ракети з максимальною дальністю польоту до 15 км мають застосовуватись у безпосередній близькості до лінії бойового зіткнення, що ставить під сумнів раціональність використання ракет такого типу з літаків. Крім невеликої дальності, ракети у деяких випадків мають отримувати цілевказання з борту літака, що є небезпечним для носія.
Для забезпечення можливості їх використання, ПКС РФ мають забезпечити домінування у повітрі шляхом знищення систем протиповітряної оборони та авіації. Наразі Повітряно-космічні сили РФ втратили близько 20 літаків Су-34 та 21 штурмовик Су-25, що демонструє їх уразливість до українських систем ППО та піхотних ПЗРК.
Використання більш далекобійних ракет Х-59М/МК3 з дальністю польоту в 100 та 300 км в рази зменшило вірогідність знищення літака носія, але не самої ракети. За словами спікера Повітряних сил ЗСУ – Юрія Ігната, Україна може ефективно боротись з ракетами цього типу, і не раз демонструвала залишки збитих ракет, але через запуски в місцях з меншою насиченістю засобів протиповітряної оборони, деякі ракети все ж долітали до своїх цілей.
Отримавши велику номенклатуру високоточних ракет від СРСР для тактичної авіації, Російська промисловість не змогла провести повноцінної модернізації цих ракет, та розробити вироби з аналогічними системами наведення, як у західних зразків, по типу Brimstone, JAGM, та LAHAT, де використовується комбінована головка самонаведення з АРГСН та лазерного наведення.
Крім того, технологічна відсталість демонструється у створені невеликих контейнерів стабілізаційної системи лазерного цілевказання, який крім макетів з 2005 року так і не був прийнятий на озброєння та не доведений до повноцінного прототипу.
Через ці проблеми, розробка літака та встановлення обладнання мають враховувати виділення місця для інтегрованих систем лазерного цілевказання, що дає свої обмеження через невеликий кут роботи системи та проблеми зі швидким оновленням.
Інші типи літаків, такі як Су-30, Су-35, МиГ-29 не мають інтегрованої та підвісної системи цілевказання, що сильно обмежує їх можливості у ролі багатофункціональної машини. Все це демонструє відсталість цих виробів від західних аналогів, та не забезпечують відповідного рівня уніфікації.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин