Оригінал статті опубліковано на сайті Balkans in-site.  Будь-який передрук  статті можливий тільки з дозволу автору та сайту Balkans in-site.

Балканські країни багато десятиліть поповнюють державні бюджети надходженнями від туристичної галузі. Традиційними напрямками були і залишаються морський, екскурсійний та гірськолижний туризм. Після воєн 1990-х – початку 2000-х рр. у постюгославських країнах розвиток отримали нові види туризму – музейний, екологічний, музейний, історичний (як різновид екскурсійного), релігійний, екстремальний. Таким відпочинком цікавляться як іноземці, так і мешканці колишніх югославських республік. Однак останніми роками їх зацікавив так званий чорний туризм, який особливо поширення набув у Боснії і Герцеговині. Чорний (військовий) туризм в БіГ є частиною пам’яті про війну 1992-1995 рр. та способом пам’ятати минуле та вшановувати людей, які загинули під час війни.

В екскурсійних путівниках, які розповідають про місця відвідування у рамках темного туризму, можна рідко зустріти вказівки на балканські країни, зокрема, на Боснію і Герцеговину. У цій країні подібний напрямок туризму знаходиться на стадії становлення, але кількість турів та маршрутів по травматичним місцям дуже велика.

У Боснії і Герцеговині темний туризм представлений двома видами – екскурсійними поїздками та меморіально-музейними експозиціями. Спільними рисами для них є організований характер та присутність у туристичному потоці як вихідців з Балкан, так і іноземних громадян. Утім, цей вид туризму не став масовим, продовжучи залишатися локальним явищем.

Місця чорного туризму представлені у Боснії і Герцеговині концентраційними таборами в населених пунктах Трнопольє, Омарска, Кератерм, меморіальним центром “Сребрениця-Поточари”, місцями скоєння масових злочинів, воєнних дій, кладовищами.

В окремих общинах на першому плані знаходяться саме місця місцевих трагедій, що трапилися у 1992-1995 рр. Особливо це простежується у Сребрениці, Горажде, Вишеграді, Козараці, Мостарі, Сараєво, Приєдорі. Туристи можуть замовити тематичні тури у місцевих туристичних агенціях, де пропонують групові чи індивідуальні відвідування концтаборів, масових поховань, колишніх військових об’єктів,меморіальних комплексів.

Часто подібні екскурсії проводять непрофесійні гіди. Це люди, які були бранцями концтаборів, в’язниць, пережили етнічні чистки, воювали у складі Армії Республіки Боснії і Герцеговини. Для місцевих жителів це робота, якої у Боснії і Герцеговині не вистачає. Окрім того, це можливість розповісти школярам, студентам, науковцям з Балканського регіону чи з-за кордону про власний травматичний досвід, війну 1992-1995 рр. та воєнні злочини, зокрема, геноцид у Сребрениці.

Найбільшу кількість прихильників темного туризму приймають два боснійські міста Мостар і Сараєво, а також меморіальний комплекс “Сребрениця-Поточари”. Саме ці локації найбільш популяризуються у туристичних листівках та брошюрах, які кожен турист має можливість взяти у туристичних центрах в найбільших містах країни.

Вони ідуть до Мостару, щоб побачити відновлений у 2004 р. Старий міст, зруйнований у 1993 р. Хорватським віче оборони. Вулиці з обох берегів Неретви, через яку Старий міст і побудований, давно вже перетворилися на окремі туристичні локації. Житлові будинки, мечеті, інші будівлі перетворилися на своєрідні матеріальні пам’ятки чорного туризму.

На мостарських вулицях, розташованих у безпосередній близькості до Старого мосту працюють торгові магазинчики, де продають сувеніри. Специфічною сувенірною продукцією, яка користується попитом у гостей Мостару, є гільзи, патрони, ручки, зроблені в відпрацьованих гільз від куль.

До меморіального комплексу “Сребрениця-Поточари” приїздять, здебільшого, організовані групи відвідувачів. Серед них студенти, учні середньої школи, члени боснійської діаспори, які хочуть вшанувати пам’ять жертв геноциду. Екскурсія до Поточар передбачає знайомство з постійно діючою експозицією, розміщена у приміщенні колишньої акумуляторної фабрики, де розміщувався голландський миротворчий батальйон ООН. Додатково відвідувачам пропонують переглянути документальний відеофільм, присвячений подіям липня 1995 р.

Найбільшою туристичною атракцією чорного туризму у Боснії і Герцеговині є Сараєво. Упродовж 1992-1995 рр., допоки боснійська столиця перебувала у сербській облозі, світлини міста і його мешканців постійно публікували світові медіа. Після припинення війни до Сараєва почали приїздити звичайні туристи, які хотіли на власні очі побачити міст Врбанья, який місцеві жителі називають мостом Ольги та Суади і мостом Бошко і Адміри.

Міст Врбанья входить до переліку обов’язкових до відвідування місць для осіб, яких цікавлять темний туризм. Також там присутні й інші об’єкти – туннель спасіння, Алея снайперів, гори Требевич та Яхоріна, будинок поблизу Пале, де жив під час облоги Радован Караджич із родиною, міський ринок (Маркале), Олімпійське селище, кладовища, де поховані бійці Армії Республіки Боснії і Герцеговини, вулиці та будинки із слідами обстрілів.

Сараєвський воєнний тунель (також відомий як тунель спасіння або надії) був єдиним зв’язком окупованої столиці із зовнішнім світом. Його побудували у 1993 р. бійці Армії Республіки Боснії і Герцеговини під аеропортом Бутмір, щоб з’єднати Сараєво із зоною, яку контролювали миротворці ООН.

Тематичні чи оглядові екскурсійні тури по місту включають відвідування місць масової загибелі мешканців Сараєва. Такі місця можна побачити у центрі міста, біля міського ринку (Маркале), церков, на вулицях у різних районах. Пройти повз них неможливо, оскільки вони позначені червоною фарбою. Це “Сараєвські троянди”, своєрідний символ міста та нагадування про загибель цивільних осіб під час обстрілів.

Бризки крові нагадували пелюстки троянд, звідси і виникла назва місць пам’яті.

Алея снайперів стала відомою у роки облоги Сараєва через постійну загибель тут цивільних мешканців міста. Алея проходила по вулицям Змая від Боснії та бульвару Меші Селімовича, поєднуючи промислову зону Сараєва та частину старого міста. На цих ділянках боснійської столиці багато хмарочосів, де свої позиції облаштували сербські снайпери. Місцеві жителі пересувалися по вулиці Змая від Боснії та бульвару Меші Селімовича короткими перебіжками, або ховалися за броньованими машинами ООН.

Вогневі позиції боснійські серби облаштували і на горах, які оточують з усіх сторін Сараєво. Найбільш відомі з них – Яхоріна, Бєлашніца, Требевич, Ігман –куди були стягнуті артустановки, з яких і проводився обстріл міста. Це досить популярні міста темного туризму серед гостей столиці, але піші індивідуальні прогулянки небезпечні через загрозу підірватися на наземних мінах та натрапити на снаряди. Про небезпеку туристів попереджають спеціальні знаки, на яких написано “Обережно, міни”.

Практично у кожному місті БіГ є музеї та меморіали, присвячені подіям війни 1992-1995 рр. У Сараєво та Мостарі діють Музей злочинів проти людства та геноциду, Галерея 11/07/95, Музей воєнного дитинства, де експозиції розповідають про сербські концтабори для босняків та хорватів, геноцид у Сребрениці, етнічні чистки, обстріли цивільних об’єктів, діяльність Міжнародного трибуналу по колишній Югославії.

Музеї створювалися як місця пам’яті про війну та травматичний досвід мешканців Боснії і Герцеговини. Щодня сюди приходять учні та студенти, часто приїздять представники боснійської діаспори. Упродовж багатьох років колишні в’язні концтаборів намагаються організувати подібний музей та меморіальний центр. На їх території немає постійних виставок, і туристичні екскурсії по концтаборах не часто включені.

До спеціально створених місць темного туризму відносяться меморіали загиблим бійцям боснійської армії, дітям, цивільним особам, журналістам, медикам, які загинули під час війни 1992-1995 рр.

Таким чином, чорний туризм є місцевим явищем у Боснії та Герцеговині, хоча він також розвивається в сусідніх країнах колишньої Югославії. У БіГ чорний туризм – це частина пам’яті, яка представлена в повоєнному боснійському суспільстві. За допомогою цього специфічного виду туризму населення країни розповідає молодому поколінню та іноземцям про війну, військові злочини, страждання цивільного населення та тяжке становище людей у концтаборах та в окупованому Сараєво.

Література:

1. Foley, M., Lennon, J. (1996). JFK and dark tourism: A fascination with assassination. International Journal of Heritage Studies, 2 (4): pp. 198–211. doi:10.1080/13527259608722175
2. Foley, M., Lennon, J. (2000). Dark Tourism. The Attraction of Death and Disaster, London : Cengage Learning EMEA, 256 p.
3. Nilsic, S. (2010). Sarajevo Experiencing a Tourism Boom. Balkan Insight. Retrieved from https://balkaninsight.com/2010/04/06/sarajevo-experiencing-a-tourism-boom/
4. Panic, K. (2019). Flourishing War Tourism in Bosnia. Fair Planet. Retrieved from https://www.fairplanet.org/story/flourishing-war-tourism-in-bosnia/
5. Rose, E. (2016). War Tourism Flourishes in Bosnian Capital. Balkan Insight. Retrieved from https://balkaninsight.com/2016/11/29/war-tourism-flourishes-in-bosnian-capital-11-28-2016/
6. Seaton, A.V. (1996). Guided by the dark: from thanatopsis to thanatourism. Journal of Heritage Studies, 2. pp. 234–244.
7. Stone, Ph. (2006). A dark tourism spectrum: Towards a typology of death and macabre related tourist sites, attractions and exhibitions. Tourism: An international Interdisciplinary Journal, 2006, Vol. 54, № 2, pp. 145-160.