Популярні
Основними засобами вогневої підтримки бойових дій мотопіхотних і танкових підрозділів у бою, а також вогневого ураження противника на велику глибину є Ракетні війська і артилерія Сухопутних військ (РВіА СВ за НАТО-вською термінологією – «польова артилерія»), а також авіація.
РВіА в порівнянні з авіацією мають низку переваг:
Ракетні війська і артилерія – це основа вогневої міці загальновійськових угруповань сухопутних військ.
На сучасному етапі розвитку теорії воєнного мистецтва (за результатами аналізу військових конфліктів) відзначено появу ряду нових факторів:
а) перехід від дуельних ситуацій взаємного знищення до одностороннього вогневого удару по об’єктах противника за рахунок застосування далекобійних вогневих засобів;
б) відмова від першочергового враження військових об’єктів, що мають досить високий ступінь захищеності і зміщення акцентів на враження (знищення) підсистем забезпечення;
в) поступове перенесення зусиль з враження об’єктів, що забезпечують захисні властивості угруповання противника, і його далекобійних вогневих засобів на вогневі засоби ближнього бою;
г) перенесення значно більшої, ніж раніше, частини вогневих зусиль з переднього краю в глибину оборони противника;
д) прагнення до упередження противника у відкритті вогню і раптовості нанесення нетривалих за часом, але досить потужних і точних вогневих ударів.
Все це свідчить про підвищення ролі РВіА при веденні бойових дій.
Вогневе враження виходить за тактичні й оперативні рамки, а в певних умовах набуває стратегічного значення. У локальних війнах воно стає важливим фактором досягнення цілей не тільки окремих операцій, а й усієї війни.
Ракетні війська і артилерія сухопутних військ умовно поділяються на ракетні війська, які складаються із з’єднань, частин оперативно-тактичних (тактичних) ракет і реактивної артилерії великого калібру; і артилерію, яка складається зі з’єднань (частин, підрозділів) гаубичної, гарматної, реактивної, протитанкової артилерії, протитанкових ракетних комплексів, мінометів, а також з підрозділів і частин (підрозділів) артилерійської розвідки, управління та забезпечення.
Розвиток польової артилерії (по-нашому – РВіА СВ) в якості високоточного звичайного засобу ураження в європейських країнах Альянсу здійснюється на основі теорії глибокого вогневого враження, яка є одним з основних елементів офіційно прийнятої в НАТО концепції «боротьби з другими ешелонами (резервами)». У відповідності з цією концепцією польова артилерія (РВіА) повинна володіти такими вогневими засобами, які могли б забезпечувати надійне враження найбільш важливих цілей у глибині оперативної побудови військ противника і надавати ефективну безпосередню вогневу підтримку бойових дій військ у лінії зіткнення (перед переднім краєм своїх військ).
Ще в 90-хх рр. у складі польової артилерії (РВіА) сухопутних військ європейських країн НАТО намітилася тенденція до збільшення питомої ваги реактивної артилерії (Rocket Artillery). Під цим терміном фахівці НАТО поєднують два види зброї, які раніше вважалися різними: реактивні системи залпового вогню (MLRS) і ракетні системи тактичного призначення (TACMS).
Підставою для такого об’єднання послужило те, що на практиці була доведена можливість використання штатної пускової установки РСЗВ MLRS для запуску американської ОТР ATACMS. Це дозволило зробити висновок про те, що сучасна реактивна система залпового вогню (як БФРК) може мати виключно широкий діапазон бойового застосування: для стрільби НКР, що мають бойові частини з кумулятивно-осколковими елементами і бойові частини касетного типу, споряджені суббоєприпасами з головками самонаведення або протитанковими мінами, а також ракетами тактичного і оперативно-тактичного призначення зі звичайними головними частинами.
Таким чином, одна і та ж пускова установка може бути використана як для безпосередньої вогневої підтримки військ на полі бою, так і для глибокого вогневого ураження. Це можна вважати початком багатофункціональних ракетних комплексів (БФРК) сухопутних військ.
При цьому підрозділи і частини, що мають на озброєнні БФРК, за своєю сутністю теж стають багатофункціональними, оскільки за своїми бойовими можливостями можуть виконувати завдання, які при СРСР покладалися на абсолютно різні типи частин – РБР і РЕАП (ракетні бригади оперативно-тактичних і тактичних ракет і полки реактивної артилерії великого калібру).
Росіяни пішли по іншому шляху, створивши перспективний багатофункціональний ракетний комплекс «Іскандер», здатний застосовувати керовані тактичні й оперативно-тактичні ракети різної дальності і типів, і багатофункціональну різнокаліберну РСЗВ «Торнадо», здатну в перспективі застосовувати і НКР з корекцією траєкторії.
В даний час «класичні» завдання РВіА (знищення, руйнування, придушення й виснаження) все більше зміщуються у бік однієї задачі – «знищення», так само як і замість масованих вогневих ударів все частіше застосовують одиночні і групові «точкові» удари «інтелектуальними» боєприпасами. І головним тут є те, що РВіА займають ключове місце в концепції високоточної зброї як один з виконавчих елементів.
Нагадаю: ВИСОКОТОЧНА зброя – це комплекс озброєння, в якому інтегровані засоби розвідки, управління і ураження, що функціонують у реальному масштабі часу.
Загальний принцип – зведення в одну оперативну структуру засобів вогневого впливу (вогневих підрозділів) і підрозділів розвідки (дальнього виявлення). Основними вимогами до засобів вогневого впливу (виконавчим елементів), що включаються до складу систем високоточної зброї, є: малий час реакції, можливість ведення вогню на дальності відповідні призначенням систем високоточної зброї, наявність боєприпасів, що забезпечують високу ймовірність ураження цілі.
Прикладом реалізації концепції високоточної зброї є розвідувально-ударні комплекси (РУК) і розвідувально-вогневі комплекси (РВК), розвиток яких почалося в 70-80-хх рр. минулого століття. Так, в СРСР ще в 1983 році під керівництвом начальника Генерального штабу Маршала Радянського Союзу Н.В. Огаркова в Прибалтиці було проведено дослідне навчання з метою відпрацювання питань застосування «прототипів» розвідувально-вогневих і розвідувально-ударних комплексів в ході підготовки і ведення розвідувально-вогневої операції.
До 90-х р.р. концепція окремих неінтегрованих РУК (РВК) вже застаріла. В даний час в Росії основним напрямком подальшого розвитку бойового застосування Ракетних військ і артилерії Сухопутних військ є концепція якісно-кількісного переходу до розвідувально-вогневої системи (РВС) сухопутних військ як складової частини загальновійськової РЗС.
У США (і НАТО) пішли ще далі, розробляючи концепцію єдиного інформаційного простору. Концепція передбачає створення глобального інформаційного середовища, що забезпечує комплексну обробку відомостей в реальному масштабі часу про ворога, свої війська і навколишню місцевість в інтересах підтримки прийняття рішень по створенню угрупувань військ (сил ) оптимального (для досягнення поставлених цілей) складу та їх ефективного застосування в різних умовах обстановки (усіх зацікавлених відсилаю до статті полковника І. Молитовна «Про реалізацію концепції єдиного інформаційного простору НАТО», опублікованої в журналі «Закордонний військовий огляд» 1\2008) У даний час високоточна зброя вже успішно конкурує зі зброєю масового знищення. (Див. наприклад: «Високоточна зброя і стратегічний баланс» – видання Центру з вивчення проблем роззброєння, енергетики та екології при МФТІ, Долгопрудний, 2000 р.):
“… В розвитку доктринальних установок збройних сил США намітилася тенденція, яка явно простежується, поступового перенесення ролі стримування з ядерної на високоточну зброю (ВТЗ) … … Балістичні ракети, що володіють точністю кращою ніж 6-8 м здатні кардинальним чином збільшити контрсиловий потенціал ВТЗ.” Таким чином, ракетні системи у складі високоточної зброї можуть вирішувати не тільки тактичні (оперативно-тактичні), а й стратегічні (на європейському ТВД) завдання. Тому наявність ефективного високоточного багатофункціонального ракетного комплексу на озброєнні сухопутних військ є вкрай необхідним.
Для прикладу варто розглянути Осетинський конфлікт між Грузією і Росією (без урахування політичної і моральної сторони конфлікту). Відсутність у грузинів ракетних комплексів оперативно-тактичного призначення не дозволило наносити ефективні удари по Рокському тунелю і Зарській дорозі з метою недопущення широкомасштабного введення російських військ на територію Осетії. З іншого боку – відсутність у росіян ефективних розвідувальних засобів та оперативного управління і цілевказання у складі РВК (РУК) призвело до значних втрат у живій силі і техніці (у першу чергу в авіації).
Останнім, хто займався аналізом структури РВіА СВ ЗС України та пропозиціями щодо її оптимізації, був М. Грицай у своїй дисертації (був командувачем РВіА сухопутних військ після Терещенка). Однак, що стосується ракетної компоненти РВіА, то з часів СРСР ніяких змін не було (тільки скорочено кількість відповідних частин і з’єднань).
Згідно з «Білої книги-2009» у РВіА СВ ЗС України, крім артилерійських і мінометних підрозділів бригадного і полкового підпорядкування, в кожному армійському корпусі є окрема артилерійська бригада і полк реактивної артилерії, а в центральному підпорядкуванні є 19 ракетна бригада.
19 РБР (ракетна бригада), дислокована у м. Хмельницький, має на озброєнні ракетний комплекс «Точка-У» (12 пускових установок). РЕАПи (полки реактивної артилерії) корпусного підпорядкування, мають на озброєнні РСЗВ різних калібрів.
Для нинішнього стану РВіА характерно яскраво виражене протиріччя між зростаючим обсягом потенційно покладених на рід військ завдань і його можливостями внаслідок низького якісного рівня систем озброєння. Тим озброєнням, яке мають ракетні війська, вони здатні виконувати лише частину можливого обсягу завдань.
Ми маємо на озброєнні РК Точка-У, який володіє високою точністю, але недостатньо ефективними бойовими частинами і низьким рівнем автоматизації управління.
Номенклатура боєприпасів реактивної артилерії в основному не відповідає сучасним вимогам по точності, потужності і кучністі стрільби.
Існуючі засоби (комплекси) розвідки не відповідають пропонованим до них вимогам практично за всіма параметрами і не дозволяють повною мірою реалізовувати наявний бойовий потенціал. Аналогічна картина і з засобами автоматизації управління. Стан підсистем управління і розвідки дає можливість реалізувати лише менше половини бойового потенціалу роду військ.
Стан РВіА не може забезпечувати гарантованого успіху при веденні бойових дій у локальних війнах і навіть у збройних конфліктах.
Надходження на озброєння РБР і РЕАП-ів БФРК, який за своїми можливостями об’єднує оперативно-тактичні і тактичні ракетні комплекси, а також РСЗВ «Ураган» і «Смерч», здатне змінити ситуацію в кращу сторону, але не поліпшити її кардинально. Модернізація наявного озброєння (у тому числі і надходження на озброєння БФРК) не повною мірою ліквідує очевидний дисбаланс у системі озброєння – дуже великий відрив потенційних вогневих можливостей засобів ураження від здатності підсистем розвідки та автоматизованого керування забезпечувати їх необхідними даними для стрільби.
Згідно з «Білою книгою-2009» Українська армія переходить на автоматизовану систему управління, проте перехід на сучасні засоби телекомунікації здійснюється вкрай повільно (3,2% на рік), тому питання: коли ж, нарешті, буде здійснено перехід на цифрові інтегровані мережі – поки залишається неясним.
Україна до цих пір не має свого розвідувального БПЛА, придатного для використання в системах високоточної зброї. Наш північний сусід, наприклад, БПЛА лінії «Дозор» використовує не тільки у військовій, але і в цивільній сфері, а ще й здійснює експорт даного виду машин. Є у них й інші нові комплекси (БЛА-05 «Типчак», «Свист», «Лотос», «Чайка», «Астра», «Пчела», «Беркут» і т.п.).
Однак у цій сфері Україні не тільки не має готових напрацювань, а й навіть відповідних штатних структур у частинах бойового застосування.
Вельми перспективним є варіант розвідувального БПЛА, який запускається з РСЗВ (аналог Т90-11 з реактивним снарядом 9М61 для «Смерч»). Однак Україна чомусь поки зупинилася на імпортних варіантах БПЛА, мимоволі потрапляючи в залежність від сьогоднішніх іноземних партнерів.
Створення нового ракетного комплексу для сухопутних військ не має сенсу без розгортання систем розвідки, управління та цілевказання.
Але все ж повернемося безпосередньо до БФРК. У «Білій книзі-2009» зазначено, що в 2009 р. «в умовах обмеженого фінансування уточнені оперативно-технічні (можливо мається на увазі «тактико-технічні») вимоги до вітчизняного оперативно-тактичного ракетного комплексу». З непрямих джерел можна зробити висновок, що комплекс має оснащуватися ракетами тактичного і оперативно-тактичного призначення з дальністю до 280 км і точністю не гірше 10 м (з ГСН – не гірше 3-5 м) і мати можливість «працювати» в якості РСЗВ.
Те, що максимальна дальність обрана в межах до 300 км, а не до 500 км, говорить про те, що даний БФРК планується запропонувати для експорту. До складу комплексу повинні входити засоби розвідки і управління, як у класичних (неінтегрованих) розвідувально-ударних комплексах (можливо буде передбачена інтеграція із зовнішніми системами розвідки і цілевказання). У пресі згадувалося про оснащення комплексу вісьмома тактичними та двома оперативно-тактичними ракетами – можливо мається на увазі кількість типів бойових частин (фугасна, касетна осколково-фугасна, касетна протитанкова, касетна протиаеродромна, протирадіолокаційна, термобарична, проникаюча і т.п.).
Що ж пропонують конструктори з ДКБ «Південне», яким доручено розробку комплексу? Крім використання транспортно-пускового контейнера і вертикального мінометного старту – інші ідеї не афішуються. Все це ми вже бачили в радянських розробках тридцятирічної давності. Ідеї самі по собі не є ні добрими, ні поганими. Використання контейнера (так само як і у ATACMS) спрощує експлуатацію, але призводить до складнощів (або навіть неможливості) негайної заміни бойової частини. Значить треба мати набагато більший запас ракет (ніж при роздільному зберіганні ракет і БЧ) з різними типами бойових частин. І тепер вже точно на пусковій установці повинно розташовуватися більше однієї ракети (як мінімум – дві). Але конструктори такого варіанту не пропонували. Розміщення на одній пусковій установці двох і більше ракет – стандартне рішення для сучасних ракетних комплексів сухопутних військ, здешевлює весь комплекс і збільшує його вогневу міць. Застосування ТПК вдале рішення для поєднання на пусковій установці функцій ОТР (ТР) і РСЗВ.
Запропонований дніпропетровцями вертикальний мінометний старт не характерний для сучасних ОТР і ТР. У разі застосування даного рішення в БФРК для забезпечення сумісності з РСЗВ ускладнюється конструкція пускової установки. Однак це технічні труднощі, і вони цілком вирішувані.
А от можливість розміщення на одній пускової установки ракет РВіА і ППО (як запропонували конструктори «Південного») зовсім не виправдана. У цьому випадку замість багатофункціонального комплексу для сухопутних військ отримуємо просто уніфіковану пускову установку, для якої потрібні абсолютно різні засоби управління.
Наявність на пусковій установці двох ракет в ТПК (або двох пакетів з реактивними снарядами РСЗВ – по 6 РС «Смерч» або по 8 РС «Урагану») вимагає чотирьохвісного шасі. На відміну від тривісних моделей, КрАЗ в даний час не пропонує чотиривісних повнопривідних моделей. КрАЗ-7133 (вантажопідйомністю 23 т) має два ведучих моста, а КрАЗ-7140 (вантажопідйомністю 24,5 т) має три ведучих моста. З наявних моделей для використання в якості шасі пускової установки найбільш прийнятний КрАЗ-7140 (хоча і це не найкращий варіант), однак шасі має бути доопрацьовано для розміщення обладнання та апаратури.
Анонсований для застосування в системі управління ракети лазерний гіроскоп відкриває перспективу використання в ракеті безплатформеної системи управління. Однак гіроскоп – це ще не вся система управління, тут потрібні серйозні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). Росіяни в Іскандер-Е не стали ганятися за новинками, а використовували в системі управління давно відпрацьовану гіростабілізовану платформу (у перспективних ракетах система управління може бути й інша). Взагалі в Іскандер-Е дуже багато технічних рішень, які вже вважаються класичними – завдяки цьому система вийшла більш дешевою і раніше пішла в серію.
Не секрет, що точність ракетного комплексу залежить не тільки від точності системи управління ракети, а й точності визначення координат цілі і точності топогеодезичної прив’язки позиції, яка визначається системою топоприв’язки і навігації. Саме через досить великі похибки у прив’язці позиції високоточний (за системою управління) комплекс «Точка» має не найвищі нормативні характеристики за точністю (при КВО менше 30 м оцінка за точністю за нормативом складає до 250 м – з урахуванням помилки в координатах цілі не більше 100 м і точки пуску не більше 80 м).
Орієнтуватися тільки на GPS-пристрої навігації (успішні вітчизняні розробки яких є) – не варто, тому що Україна не має своєї системи супутників, а відмова в наданні даних іноземними апаратами в бойових умовах досить імовірна. Тому необхідна комбінована система топоприв’язки і навігації, що працює на різних (нових) фізичних принципах, з точністю порядку декількох метрів. Тільки тоді анонсована точність інерціальної системи управління на лазерних гіроскопах (близько 20 м) буде реально досяжна без використання ГСН. Подібна система топоприв’язки і навігації потрібна не тільки для БФРК, але й усім РВіА.
Нагадаю, що в кінці минулого століття в збройних силах країн Північноатлантичного блоку була проведена модернізація самохідних артилерійських систем. І якщо збільшенням дальності і скорострільності стрілянини було досягнуто «рівня» “Мста-С”, яка стоїть у нас на озброєнні, то розміщення на борту кожної самохідної гаубиці пристроїв топоприв’язки та орієнтування, ЕОМ та іншої допоміжної апаратури додало їм абсолютно нової якості – автономності на полі бою. Це дозволяє роззосереджувати САУ на полі бою на значних відстанях один від одного (від 1.000 м і більше). Швидко переміщаючись на нову позицію, САУ стає майже невразливою.
Проведена оцінка показала, що живучість на полі бою артилерійських формувань самохідних гаубиць даного типу перевершує формування системи “Мста-С» в 5-8,5 рази (!). За аналогією таку ж систему раціонально розмістити і на пускових установках РСЗВ.
Сама ракета ніщо без бойової частини. 1-а ракетна дивізія, яка мала на озброєнні РК 9К72 без бойових частин – була «неядерної силою стримування» тільки на папері. Створення великої різноманітної номенклатури високоефективних бойових частин – для України досить нетривіальне завдання. І це ще навіть не згадувалася проблема створення ГСН, на що потрібно не один рік напружених НДДКР (при відповідному фінансуванні). Таку ж картину ми маємо і з реактивними снарядами для РСЗВ (використання яких в БФРК визначено). Росіяни модифікували «Град» і «Смерч», збільшивши дальність, кучність і точність, і обладнали їх більш ефективними бойовими частинами.
А які розробки в цьому плані є у нас? З усього сказаного випливає, що для створення БФРК потрібні не тільки значні фінансові витрати, але і величезні інтелектуальні затрати. Валентин БАДРАК у своїй статті “Доля ракети” називає намічену кооперацію при розробці проекту в 60 підприємств – «кооперацією чисто радянського розмаху», видно, не розуміючи всього обсягу робіт, які необхідно виконати розробникам. Меншими силами «підняти» такий проект просто неможливо. Росіяни свій Іскандер «робили» два десятки років, при цьому маючи відповідні напрацювання. З урахуванням цього термін для розробки українського БФРК в 5 років виглядає занадто «оптимістичним» навіть за наявності необмеженого фінансування. Необхідно реально дивитися на речі, будувати досяжні плани (не переоцінюючи свої сили), при цьому орієнтуючись на перспективу.
У першу чергу треба визначити пріоритети, бо гасло: «БФРК – будь-що» – ні до чого доброго не приведе. Створення БФРК на сьогоднішній день є віддаленою перспективою (програмою максимум). Програмою мінімум є розробка програм в інтересах створення БФРК, які вже зараз можуть підвищити ефективність РВіА, а також програм «подвійного призначення», які можуть дати гроші для реалізації проекту БФРК. Системи розвідки і спостереження на основі БПЛА потрібні не тільки армії, але і прикордонникам, МВС, МНС та багатьом іншим. Успішна розробка може бути цілком конкурентоспроможною на зовнішньому ринку та принести значні кошти, які доцільно використовувати для подальших НДДКР. Розробка комбінованої системи топоприв’язки і навігації, а також потужної ЦОМ і оснащення ними бойових машин – підвищить ефективність РВіА в комплексі. Від такої модернізації не відмовляться і країни «третього світу», що мають на озброєнні самохідні артилерійські установки.
Представники “Південного” пропонують створити за три роки ракету оперативно-тактичного призначення з мінометним стартом в ТПК? Дуже добре. Хай працюють. Дану ракету спочатку можна «покласти» на пускову установку «Точки», провівши глибоку модернізацію і доопрацювання даного комплексу (на першому етапі для випробувань Іскандера теж використовувалася пускова установка з одною направляючою на шасі Брянського автозаводу). Переобладнати чотири пускові установки – ось у 19 РБР вже і є боєготовий дивізіон, нехай проводить дослідну експлуатацію ракет.
Незалежно від розробки (або відмови від розробки) БФРК однозначно треба оснащувати війська високоефективними комплексами автоматизованого управління і розвідки. Це дозволить створити технічну основу розвідувально-вогневих систем РВіА. Головним напрямком у розвитку засобів автоматизованого управління РВіА має стати створення уніфікованих машин управління, сполучених з комплексами засобів автоматизації тактичної і оперативної ланки управління загальновійськових формувань, у тому числі формувань бойового і технічного забезпечення. Реалізація цього напрямку дозволить не тільки підвищити ефективність бойового застосування РВіА в 1,3-1,5 рази (за рахунок одночасного охоплення засобами автоматизації декількох рівнів та інстанцій управління), але й істотно скоротити витрати на автоматизацію.
Ще один шлях – модернізація найбільш ефективних зразків ОВТ. Наприклад, оснащення РСЗВ автоматизованими системами управління наведенням і вогнем, що забезпечують топоприв’язку і навігацію. У цілому така модернізація дозволить збільшити сумарний приріст реальних вогневих можливостей наших військ. Необхідний ЗБАЛАНСОВАНИЙ розвиток засобів розвідки, систем топогеодезичного, гідрометеорологічного та балістичного забезпечення бойових дій РВіА. А років через п’ять, якщо будуть відпрацьовані всі складові (у тому числі і не названі) – створення БФРК вже не буде такою проблемою, якою є в даний час.
В даний час я вже давно не військовий, до експертів теж себе не відношу. Це всього лише мій особистий погляд на проблему українських РВіА.
B!ZO№ aka «Пенсіонер» спеціально для mil.in.ua,
(передрук на прохання автора заборонений)
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
